2 червня 1843 року народився Герман Лагермарк (1843-1907) – вчений-хімік, професор, ректор Харківського університету.
Народився він в родині потомствених дворян Адама Лагермарка та Августи Маргарети Амінофф. Здобув освіту в університеті в Гельсінфорсі.
1871 року почав читати лекції з кафедри хімії Харківського університету. Здобув посаду доцента, потім професора.
У Харківському університеті читав переважно курс органічної хімії. З його ім’ям було пов’язано розвиток хімії в університеті наприкінці ХІХ століття.
У 1888 році вдалося домогтися асигнування великої суми на влаштування великої аудиторії та на перебудову хімічної лабораторії.
З серпня 1899 року по вересень 1901 року був ректором Харківського університету.
1896 року Лагермарку присвоєно почесне звання заслуженого професора Харківського університету.
Після виходу у відставку був призначений директором Нікітського ботанічного саду (1902–1905).
Був голосним міської Думи, працював у кількох комісіях, брав участь у діяльності Харківського товариства грамотності.
2 червня 1971 року народився Рустам Шаріпов – відомий харківський гімнаст, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту.
На Олімпіаді в Барселоні 1992 року отримав золоту медаль у командному заліку, виступаючи за об’єднану команду.
На Олімпіаді в Атланті 1996 року він виграв золото у вправах на паралельних брусах.
Окрім цього, у складі команди України Шаріпов отримав бронзу у командному заліку.
Був чемпіоном світу та двічі чемпіоном Європи.
Нині мешкає у США.
2 червня 2008 року в Харкові для дітей та дорослих відкрилося казкове містечко з піску. Тема – герої народних казок.
Щоб побудувати фігуру, художники збивали пісочниці заввишки у невеликий будинок, у яких кілька днів спресовувався вологий пісок, а потім вирізалися із брил фігури. Деякі елементи робилися за допомогою форм, подібних до тих, якими грають діти.
У день відкриття містечка дітлахів та батьків розважали аніматори в одязі мультяшних персонажів.
2 червня 2009 року на площі Свободи знову з’явилося містечко із пісочних чудес світу, адже досвід будівництва пісочних міст сподобався харків’янам. Пісочні скульптори створили піраміду Хеопса, Ейфелеву вежу, римські амфітеатри з мініатюрними легіонерами – лише близько десятка не лише фігур, а й цілих композицій. Над проектом працювало 30 скульпторів.
2 червня 2010 року у Харкові відкрили Діноленд. На майдані Свободи з’явився тимчасовий парк динозаврів.
Динозаврів взяли в оренду в одному з парків Австрії.
Щоб їх привезти, знадобилося 7 великих вантажівок.
Усього встановили півсотні доісторичних постатей у натуральну величину вагою близько тонни кожна.
2 червня 2021 року пішов у засвіти видатний харківський фотограф Віктор Павлович Кочетов. Йому було 74 роки.
“Наш Палич” – саме так із любов’ю та гордістю називали майстра фото у редакції газети “Слобідський край”, де Віктор Кочетов пропрацював 13 років – з 2002 по 2015 рік.
До цього він 11 років був репортером в управлінні Південної залізниці та працював кореспондентом газети «Харків’янка».
“Він був репортажник від Бога… А ще він був людиною з особливим іронічним поглядом на світ – і це завжди відчувалося у тих фотографіях, які він знімав “для себе”, – пригадували журналісти харківської газети.
Музикант за освітою, Віктор Кочетов у 17 років взяв до рук фотоапарат, щоби ніколи з ним не розлучатися.
“Вийшовши на пенсію, він не тільки не покинув фотографію, а продовжив активно займатися та брати участь у виставках разом із сином Сергієм. У 2018 році побачила світ фотокнига «Кочетов» з їхніми роботами, яка отримала міжнародне визнання (Видання стало переможцем у номінації «Фотокнига року» конкурсу Bird in Flight «Укрсучфото»). У лютому 2021 року стало відомо, що роботи Віктора Павловича разом із роботами інших відомих фотографів Харківської школи передані до центру Жоржа Помпіду, де стануть частиною постійної експозиції”, – розповідали колеги про Віктора Павловича, з яким пов’язана ціла епоха харківської фотографії.
Віктор Кочетов працював у жанрі репортажної та соціальної фотографії, створював нетипові для того часу репортажі та серії. Його перша персональна виставка відбулася у Харківському будинку вчених сорок років тому – у 1983 році, коли він уже понад шість років займався некомерційною фотографією, поєднуючи її з журналістикою та роботою у фотоательє.
За п’ять днів до смерті, 28 травня 2021 року, за участю Віктора Кочетова у Єрмілів-центрі відкрилася масштабна виставка Харківської школи фотографії «Автор у грі»…
Світла пам’ять!
Цього дня Харків згадує митця, ім’я якого, безумовно, вписане в історію Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка – народного артиста України Володимира Маляра, серце якого не витримало перших місяців великої війни і зупинилося 2 червня 2022 року.
Довідка. Маляр Володимир Миколайович народився 07 квітня 1941 року в Харкові. Видатний актор, народний артист України (1979), володар міжнародної премії ім. Й. Гірняка (2001).
Закінчив Харківський театральний інститут (1962; викладач Я. Азимов). Відтоді працював у Харківі в Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Діапазон ролей від гострохарактерних і ґротескових до драматичних і трагедійних.
Знявся у фільмах: «Чи вмієте ви жити?» (1970, режисера О. Муратов), «Березова гілка» (1987, режисера О. Буньков), «Крик посеред тиші» (2012), «Інакодумство» (2013; обидва — режисер І. Парфьонов).
Основні ролі: Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Довбня («Повія» за Панасом Мирним), Михайло Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Гнат, Іван («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Голова комбіду («Млин щастя» В. Мережка), Шевченко («Шлях» О. Бєляцького, З. Сагалова), Виборнов («Срібне весілля» О. Мішаріна), Герострат («Забути Герострата!» Г. Горіна), Яків Прокопович («Не стріляйте в білих лебедів» за Б. Васильєвим), Річард, Блазень («Річард ІІІ», «Король Лір» В. Шекспіра), Меккі-Ніж («Тригрошова опера» Б. Брехта), Леоніда Папагатто («Моя професія — синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі), Дон Віто Карлеоне («Хрещений батько» за М. П’юзо), Мак-Мерфі («Політ над гніздом зозулі» Д. Вассермана), Макбет (однойм. п’єса Е. Іонеско), Лейзер Вольф («П’ять діамантів Тев’є-молочника» за Шолом-Алейхемом).
Світла пам’ять!
Фото та матеріал: відкриті джерела
