Перейти до основного вмісту

Позначка: фізик

31 жовтня в Харкові вшановують відомого фізика та згадують видатну подію (фото)

Цього дня, 31 жовтня, у 1888 році було прийнято рішення про створення комерційного училища у Харкові. Ініціатом створення училища стало Харківське купецьке товариство. Училище діяло до 1919 року.

Для навчального закладу за проектом відомого харківського архітектора Олексія Миколайовича Бекетова було збудовано будинок на вулиці Григорія Сковороди (у минулому Пушкінській).

Нині у будівлі розташований Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.

На фейсбук-сторінці університету було розміщено пост з листівк з минулого: “У нелегкі часи таких випробувань хочеться згадувати приємні події, які відбувалися в нашому мирному житті. Тому ми вирішили поділитись з вами невеликою частинкою з цього життя, а саме календарем, який був присвячений Університету. Аерофотографії, які створив Василь Білоус, на сторінках календаря вражають, бо вони зберігають ті самі згадки про мирний час, яких іноді так невистачає кожному з нас. Є такі спогади, що об‘єднують. Ми знаємо, що ці фотографії – не останні. Ми віримо в нашу країну і віримо в нашу Перемогу!”

Пам’ятаємо! В цей день, 31 жовтня, в 1911 році народився Олександр Ахієзер (1911-2000) – відомий харківський фізик-теоретик, професор, Академік Академії наук України, один з учасників атомного проєкту.
Народився у Черикові в сім’ї земського лікаря. У 1934 році закінчив Київський політехнічний інститут та розпочав роботу у теоретичному відділі Українського фізико-технічного інституту у Харкові (зараз – Харківський фізико-технічний інститут), яким на той час керував майбутній нобелівський лауреат Лев Ландау.
У 1938 році, після відїзду Ландау, очолив теоретичний відділ УФТІ та керував ним до 1988 року.

Під час війни УФТІ був евакуйований до Алма-Ати. Також у 1944-1952 роках працював в лабораторії Курчатова над атомним проектом.

У 1936-1990 роках викладав у Харківському університеті. У 1940 році заснував кафедру теоретичної ядерної фізики на фізико-математичному факультеті Харківського університету та завідував нею до 1975 року. Один із засновників фізико-технічного факультету університету.

Помер у віці 88 років у Харкові.

Фото та матеріал: відкриі джерела, GX, Наталія  Бойченко

19 жовтня Харків вшановує видатного фізика

А ви знали? Цього дня, 19 жовтня, в 1931 році в Харкові народився Емануїл Канер (1931-1986) — фізик-теоретик, член-кореспондент АН України.

У 1954 році закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету з двох спеціальностей (експериментальна фізика, теоретична фізика).
1956 року захистив кандидатську дисертацію, а 1963 року — докторську.
Викладав на кафедрі теоретичної фізики Харківського університету з 1966 року.
Роботи Канера присвячені фізиці твердого тіла, електродинаміці металів, радіофізиці, магнітній акустиці.

У 1956 році спільно з Азбелем відкрив циклотронний резонанс у металах («циклотронний резонанс Азбеля-Канера», зареєстровано у Державному реєстрі відкриттів у 1966 році).

Помер 25 липня 1986 року в Харкові.

24 вересня в історії Харкова: яскраві особистості та цікаві події минулого і сьогодення

24 (12) вересня 1801 року народився Михайло Остроградський – український математик, механік і фізик, один із найвідоміших випускників Харківського університету.
Належав до козацько-старшинського роду Остроградських. Михайло Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу.

Народився Михайло в селі Пашенівка (нині в Полтавської області, Україна) в аристократичній родині. Дитинство проходило у рідному маєтку села Пашенівка біля Козельщини. Уже в ранньому віці у нього проявилося значне зацікавлення до математичних обчислень і він вимірював різні предмети: вози, дерева, глибину ярів та криниць.
1809 його відвезли до Полтави в гімназію, де він навчався до 1816 року, коли надумав стати військовим. Михайло мав вступити до гвардії, але дорогою вони з батьком заїхали до дядька, і той намовив Остроградського вступати до Харківського університету
1816 року вступив до Харківського університету. У 1820 році з відзнакою склав кандидатські іспити. Проте харківська професура домоглася позбавлення Остроградського атестату кандидата наук та диплома про закінчення університету, оскільки він не відвідував лекції з богослов’я.
У 1822 році поїхав до Парижа, де в Сорбонні та Колеж де Франс продовжував вивчати математику, відвідував лекції знаменитих французьких вчених – Лапласа, Фур’є, Ампера, Пуассона та Коші.
Завдяки видатним науковим заслугам М. В. Остроградський був обраний членом-кореспондентом Паризької Академії наук, членом Американської, Римської та інших академій та наукових товариств.
Автор 40 праць із математичного аналізу, математичної фізики, теоретичної механіки. Світ знає його дослідження з теорії чисел, алгебри, теорії імовірностей та варіаційного числення. Відомий популяризатор наукових знань. Власним коштом видав твори Л. Ейлера, К. Гаусса та ін. Автор низки науково-популярних статей, підручників та навчально-методичних видань.
Мав близькі стосунки з родинами Лисенків і Старицьких, був знайомим з Тарасом Шевченком.
Помер 1 січня 1862 (20 грудня 1861 року). Похований в рідному селі Пашенівка.
Пам’ятник-погруддя академіку Остроградському встановлено у Полтаві на вулиці, яка носить його ім’я.
НБУ, до 200-річчя з дня народження видатного науковця, випустив монету присвячену Михайлу Остроградському.

24 вересня 2007 року один із найвідоміших письменників Харкова – Вадим Левін презентував у рідному місті нові книги. Зокрема, «Королівські томати» були написані давно, але 2007-го видано вперше.
Цього автора, свого часу в «Літературній газеті» друкували з приміткою: «переклади з англійської настільки нові, що більшу частину з них англійці ще не встигли написати своєю мовою», – писали ЗМІ.

Довідка. Вадим Олександрович Левін народився 19 листопада 1933 року в Харкові. Український дитячий поет та автор численних книг з педагогіки, педагог, кандидат психологічних наук (1984).
Закінчив Харківський політехнічний інститут, а згодом — філологічний факультет Харківського університету.
У Харкові 20 років вів міську дитячу літературну студію.
З 2001 року живе в Німеччини, в Марбурзі.

Його дочка — Ольга Левіна — чотириразова чемпіонка світу з міжнародних шашок — з 1995 року проживає в Хайфі (Ізраїль).

Фото та матеріал: відкриті джерела

8 серпня в історії Харкова: народився блискучий фізик-експериментатор (фото)

Пам’ятаємо! 8 серпня 1919 року в Харкові народився Борис Вєркін (1919-1990) – відомий харківський фізик, академік Академії наук України.

Народився в родині вчителів. У молоді роки міг стати музикантом – два роки навчався в консерваторії за класом фортепіано. Та все ж перемогла пристрасть до науки.

1940 року закінчив Харківський державний університет.

Працював у знаменитому Харківському фізико-технічному інституті АН України.

Засновник і перший директор Фізико-технічного інституту низьких температур, який очолював 28 років (1960-1988).

Здійснив низку наукових відкриттів. Розробив методи тунельної спектроскопії та польової мас-спектроскопії. Доказав можливість кристалізації молекул РНК та ДНК.

Автор понад 400 наукових праць. Засновник харківської наукової школи фізиків-кріогенників. За свої наукові здобутки нагороджений багатьма орденами і медалями.

Помер 12 червня 1990 року в Харкові.

У 1997-му Національною Академією наук України була заснована премія імені Б.І. Вєркіна за видатні наукові роботи в галузі фізики і техніки низьких температур.

Фото та матеріал: УІНП, відкриті джерела

6 серпня в історії Харкова: народився відомий актор та режисер (фото, відео)

Пам’ятаємо! Цього дня, 6 серпня, в 1925 році в с. Верхнє (Луганської області) народився Володимир Крайниченко (1925-1964) – відомий актор та режисер, заслужений діяч мистецтв України з 1960 року.
У 1952 закінчив Харківський інститут театрального мистецтва (навчався у Мар’яна Крушельницького).

1952-1964 працював у Харківському українському драматичному театрі імені Шевченка (з 1962 року – головний режисер).

Працював у всіх сценіч. жанрах, розвивав реалістичні, зокрема народно-ге­роїчні традиції українського національного театру.

Основні вистави: «Лимерівна» (1952, роль Кар­па), «Повія» (1952, 1954, роль Довб­ні) Панаса Мирного, «Назар Сто­до­ля» Т. Шевченка (1953), «Перша вес­на» Галини Ніколаєвої (1955), «Коли цвіте акація» М. Винникова (1957), «В шукан­ні радості» В. Розова (1958), «Кров люд­ська – не водиця» за М. Стельмахом (1959), «Дуенья» Р. Шерідана (1960), «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1961), «Щедрий вечір» В. Блажека, «Страш­ні­ше ворога» Д. Аля, Л. Ракова (обидві – 1962), «Двоє на гойдалках» В. Ґібсона (1963), «Марина» М. Зарудного (1964).

З 1955 року знімався у кіно.

Основні ролі: Кар­п («Лимерівна» П. Мирного, 1952), Довб­ня («Повія» П. Мирного, 1952, 1954), Василь Плахотня («Тиха українська ніч» Є. Купченка), Міліціонер («День народження» М. Печенізького), Іван Грамофонов («Мій друг» М. Погодіна).

Його режисерська робота у соавторстві з Григорієм Липшицем – драматичний фільм “Подорож у молодість” 1956 року здобула високу оцінку критиків та глядача,

У цей же час, з 1957 по 1964 роки, викладав акторську та режисерську майстерність у Харківському театральному інституті.

На жаль, Крайниченкові не вдалося прожити довге життя. Він помер у віці 38 років 11 травня 1964 року у розквіті кар’єри.

6 серпня 1927 роre в Одесі народився Леонід Полянський (1927-2004) – інженер-фізик (секретний фізик), відомий випускник Харківського державного університету. Він вчився саме на тій секретній кафедрі № 12 (довідка: у 1947 році з міркувань секретності слова «ядерна фізика» зникли з назви кафедри, і вона стала називатися просто «кафедра електронних процесів», а в багатьох документах того періоду фігурувала як кафедра № 12).
В 1950 році Полянський закінчив Харківський університет.
Займався науковими розробками на таємних об’єктах.
Полянський був організатором проведення експериментів щодо вивчення властивостей деталей та виробів після впливу рентгенівського випромінювання.
Автор значної кількості наукових праць та 3 винаходів. Нагороджен одними з вищих заохочувань выд держави тих часів – орденами та премією.
З 1989 року вийшов на пенсію і жив у Києві.

Помер 6 лютого 2004 року після тяжкої та тривалої хвороби.

До речі, під час війни рашисти завдали удару і по будівлі навчального корпусу ННІ “Фізико-технічний факультет” (вул. Курчатова, 31), де вчатся майбутні фізики-ядерники.

1 серпня в історії Харкова та Харківщини: яскраві особистості в житті міста та області (фото)

1 серпня — День пам’яті Івана Сірка (1605–1680), українського військового ватажка, кошового отамана, народного героя Слобожанщини, який служив у місті Мерефі Харківського району. Його ім’я оповите багатьма легендами, натомість він є знаною історичною постаттю, яка мала чималі заслуги перед українським народом.
Іван Сірко єдиний серед українських гетьманів та отаманів, хто здобув перемоги у всіх своїх 65 битвах і 179 військових сутичках переважно з військом Османської Порти та Кримського ханства. Турки з острахом називали його «Урус-шайтан». Його прирівнювали до Чінгісхана або Тамерлана. Українські літописці вважали його сильним і великим ватагом, славним кошовим отаманом. Польський король Ян ІІІ Собельський назвав легендарного отамана «славним воїном, який у ратній справі великий мастак». Турецький султан наказував підданим молитися за загибель козацького ватага. На нього не раз чинили замахи, та все невдало.
Військо Запорозьке Низове 12 разів обирало його своїм отаманом. Козаки шанували Івана Дмитровича як батька і любили як брата. Його звитягою, мудрістю і любов’ю до рідного краю захоплювалися і соратники, й вороги.

Іван Дмитрович Сірко народився між 1605 і 1610 роками. За однією з версій походив зі шляхетської родини, яка мешкала в селі Мурефі на Вінничині. За іншою, викладеною відомим українським істориком Дмитром Яворницьким, «він був із козацької слободи Мерефи Слобідської України, нинішньої Харківської губернії, за 24 версти від Харкова». За легендою Іван з’явився на світ із повним ротом зубів. І тільки–но повитуха піднесла його до столу, відразу ухопив пиріг з начинкою і з’їв його. «Добрий буде козак, — сказав на те батько. — Ворогів зубами гризтиме!»

Коли Іванові виповнилося 12 років, до села якось увійшли запорожці. Вони розповіли хлопцеві про Хортицю, Січ і про те, що кожен спроможний тримати шаблю, може стати козаком, аби лише пройшов визначені випробування та обов’язковий вишкіл. Коли розказали про характерників, малий усвідомив, що й сам володіє такою надлюдською силою, тож має неодмінно рушати на Хортицю.
Його справді не брали ні куля, ні шабля. «Виводив з того світу», зцілював тяжко поранених побратимів, яких, здавалося, врятувати вже неможливо. Миттєво переносився з одного краю степу до іншого. Водночас опинявся у різних місцях під час бою. І навіть по смерті отаман Сірко перемагав супротивників. Свою правицю він заповів козакам, аби брали її в походи, й ті виконали його заповіт, виставляючи отаманову руку перед ворогами зі словами: «Сіркові душа і рука з нами!» Про духовну присутність на полі бою, невидиму, але відчутну допомогу Івана Сірка в скрутний час згадують і учасники нинішньої російсько–української війни.
Уперше ім’я Івана Сірка наводиться в документах за 1653 р. У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві у фонді «Чугуївська приказна ізба» зберігається масив матеріалів, що стосується життя і діяльності Івана Сірка на Харківщині. Восени 1662 р. його вперше було обрано кошовим отаманом. Наприкінці 1650–х та у 1660–ті роки він здійснив близько ста великих і малих походів козаків у Крим і ногайські улуси, зокрема під Перекоп, на татарські фортеці в пониззях Дніпра, на Очаків, Аккерман, Бендери, на буджацьких татар, Чорний і Кучманський шляхи. Кошовий отаман Іван Сірко був правдивим незалежником: виступав проти гетьманів, коли вважав, що вони «не за Україну». А після польсько–московської війни 1654–1667р.р. зайняв непримиренну антимосковську позицію.
У слободі Мерефі мав Іван Сірко будинки, млин і іншу маєтність. Там проживали його дружина, сини, доньки, зяті, брат. У 1660–х рр. він заснував поблизу хутір Сірківку. Якийсь час був харківським полковником. Брав участь у повстанні 1668 р. на Лівобережжі під проводом гетьмана І. Брюховецького. Переміг московське військо під Охтиркою та Полтавою. Коли Брюховецького позбавили гетьманської влади, підтримав Петра Дорошенка, втім не надовго: 1669 р. вже знову був на Запорожжі.
Помер славетний отаман Іван Сірко 1680 р. на своїй пасіці в селі Грушівці. Його тіло доправили на Чортомлицьку Січ і поховали з великими почестями близько села Капулівки. У 1967 р. могилу перенесли до кургану Баба–могила.
У 2000 році для увічнення слави отамана Сірка був споруджений меморіальний комплекс, до якого на День пам’яті українці збираються до Капулівки, аби вшанувати пам’ять великого звитяжця.
Не забувають Івана Сірка на Слобожанщині. В Мерефі та Харкові споруджені пам’ятники Іванові Сіркові.
Зокрема, 18 серпня 2017 року в Харкові біля входу до станції метро «Історичний музей» встановили статую історичному діячеві висотою 5,1 метра (докладніше в новині GX).

Пам’ятник був відлитий із бронзи, облицювання постаменту із сірого граніту та повторює оформлення виходу зі станції метро. Біля отамана — гармата на дерев’яному лафеті.

У Харкові його ім’ям названі вулиця та провулок Слобідського району.
У місті Дергачі — 25 квітня 2024 р. перейменували колишній в’їзд 1 Травня.
Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України
Фото і коментарі:
1. Іван Дмитрович Сірко (1605–1680).
2. Образ Івана Сірка на картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891). Подія має документальну основу. Взимку 1657 р. турецький султан Магомед IV вирішив знищити Запорозьку Січ. У ніч проти Різдва 50 тисяч війська підійшли до Січі. Але раптом усе небо осяяв великий вогонь, при світлі якого турки опинились як на долоні. Майже всіх яничар і чимало війська козаки перебили, татари втекли. Після звитяги козаки на чолі з Сірком написали турецькому султанові листа легендарного змісту. Згодом за мотивами подій художник створив картину.
3. Погруддя Івана Сірка. Пам’ятник, відкритий у м. Мерефа Харківської області в 1993 р.
4. Дума кобзаря на могилі Івана Сірка. Ілюстрація художника О.М. Бузилова до книги Д.І. Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська Запорізьких низових козаків» (1991).
5. Меморіальний комплекс у с. Капулівка на Дніпропетровщині. Під бюстом напис: «Кошовому отаманові Війська Запорізького І.Д. Сірку. Помер в 1680 році».

(За матеріалом ІВЦ “Бузок”).

1 серпня 1900 року народився Олександр Копиленко (1900-1958) – український письменник.

Народився у сім’ї залізничника в Краснограді (зараз).
Навчався в учительській семінарії.
Воював за Українську народну республіку.

У 1920-1925 роках – навчався на біологічному факультеті Харківського інституту народної освіти (Харківський університет).

Об’їздив усю Україну, бував у Грузії.

Дебютував віршами у 1922 році, але швидко перейшов до прози. Літературну діяльність розпочав у лавах спілки селянських письменників України «Плуг», був членом літературної організації «Гарт», «Пролітфронт» і до самоліквідації перебував у «ВАПЛІТЕ».

У перші роки своєї творчості писав у руслі Хвильового, який дуже вплинув на першу плеяду молодих українських прозаїків.

З 1934 року жив у Києві у будинку письменників «Роліт».

Під час Другої Світової війни працював на радіостанції.

Протягом 1920-х років публікуються перші книги Копиленка «Кара-Круча», «Буйний хміль», «Іменем українського народу».

Помер у Києві та похований на Байковому цвинтарі.

Твори письменника перекладені багатьма іноземними мовами у Канаді, США, країнах Латинської Америки.

Школа у Краснограді, де навчався письменник, носить його ім’я.

1972 року про письменника знято фільм «Олександр Копиленко».

Ім’я Копиленка занесено до Енциклопедії світової літератури.

1 серпня 1918 року народився Яків Гегузін (1918-1987) – відомий український фізик, доктор фізико-математичних наук (1960), професор (1962), лауреат премії ім. Петра Соболевського АН України (1963).

Народився в Юзівці (Донецьк) у родині Євсея Ароновича Гегузіна та Тетяни Палант. 1941 року закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. У роки війни працював у авіаційній промисловості.

З 1950 року працював у Харківському університеті.

У 1964 році заснував кафедру фізики кристалів, яка стала ядром широко відомої Харківської школи кристалофізиків.

Яків Гегузін був видатним популяризатором науки. Він написав цілу серію науково-популярних книг: “Бульбашки”, “Крапля”, “Нариси про дифузію в кристалах”, “Живий кристал”, “Чому і як зникає порожнеча” та інші. Книги написані яскраво та захоплююче, вважаються класикою науково-популярної літератури.

В науковому доробку — 451 видання.

Помер  12 грудня 1987 року в Харкові. Похований на 3 міському кладовищі міста.

1 серпня 1949 року народився Леонід Вікторович Садовський – режисер театру «Майстерня 55», професора Харківського національного університету мистецтв ім. Котляревського. Людина, завдяки якій взагалі існує  “Майстерня 55”. Він об’єднав багато людей закоханих у театр.
Він вірив в людей, вірив в театр та завдяки своїй професійній майстерності відкривав у студентах такі нові грані, про які вони самі не могли здогадуватися. Він виховував студентів як своїх дітей, тому дуже сильно любив їх та оберігав. Багато доль знайшли своє покликання, багато доль поєдналися через “Майстерню 55”.
І вони продовжують його справу із вдячністю за подаровані знання, за допомогу, за можливість бути частиною театральної родини, а головне – за його любов.
Без перебільшень, він був видатним митцем – легендарним педагогом та режисером, а ще прекрасною людиною – чудовим другом, колегою, батьком.

Леоніду Вікторовичу вдалося випустити кілька поколінь студентів – акторів та режисерів, поставити велику кількість вистав, відкрити навчальний театр «П‘ятий поверх» в ХНУМ імені І.П. Котляревського, створити власну майстерню –”Майстерню 55″, розробити свій власний метод, яким зараз все більше і більше починає цікавитись Європа, виростити сина, який продовжує справу свого батька. Та головне – прищепити усім, кого знав, любов до мистецтва, до живого актора на сцені, до сучасного психологічного театру та показати як це – творити мистецтво з любові та з любов‘ю, як створювати навколо себе магію, як це піклуватися один про одного та як це коли театр стає домом. Леоніду Вікторовичу вдалося дати всім учням надію. Надію, яка продовжує жити в них.

Але  16 листопада 2020-го, Леонід Садовський трагічно загинув. Він помер у лікарні після тяжкої травми, отриманої від вуличних грабіжників. Але пам’ять про нього житиме у віках “Поки не тьмяніє світло! Поки горить свічка!” Адже його учні творитимуть і нестимуть світло людям із пам’яттю про свого вчителя (докладніше в пості GX).

Фото та матеріал: ІВЦ “Бузок”, Наталія Бойченко, GX, Майстерня 55, відкриті джерела

 

24 липня в історії Харкова: народився вчений, який створив знаменитий інститут (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня, 24 липня, в 1928 році в Харкові народився Ігор Дмитренко (1928-2009) – відомий харківський вчений-фізик, доктор фізико-математичних наук, академік Академії наук України.

1946 року Дмитренко вступив до Харківського політехнічного інституту. Після закінчення інституту з 1952 року працював на заводі імені Малишева інженером-дослідником експериментального відділу.

Наприкінці 1953 року вступив до аспірантури УФТІ. 1958 року захистив кандидатську дисертацію.

1959 року Дмитренко увійшов до ініціативної групи зі створення знаменитого Фізико-технічного інституту низьких температур у Харкові.

Помер 17 травня 2009 року.

Нагадаємо, журналістка GX мала змогу дізнатися таємниці вчених ХФТІ (подробиці в новині GX від 18.05.2024  – “До Дня науки. GX дозволили доторкнутися до таємниць харківських вчених“).

Історичний факт: 3 липня в Харкові запустили електричний трамвай (фото, відео)

А ви знали? Цього дня, 3 липня, в 1906 році в Харкові запустили електричний трамвай.

Трамвайна лінія завдовжки 3,8 кілометра з’єднала Балашівський вокзал та Павлівську площу.

Паралельно у Харкові працював і кінний трамвай, який остаточно зник лише у роки Громадянської війни.

Протягом понад сотні років трамвай залишається одним із основних видів наземного транспорту, незважаючи на те, що ведеться робота зі скорочення трамвайних ліній.

Станом на 2020 рік у Харкові працювали 13 маршрутів, 2 депо, 303 вагони, довжина колій складає 236,6 кілометра.

В 2021 році до цієї дати по Харкову курсував ретро-вагон МТВ-82, який у народі прозвали «Аннушка». Поїздки стали подарунком городянам на честь 115-річчя запуску першого електричного трамвая в Харкові. Усього трамвай здійснив три рейси за маршрутом №12: від Південного вокзалу до Лісопарку і назад через Держпром та центральний парк. Вартість проїзду була стандартна, 6 гривень. Вагон МТВ-82 курсував Харковом з 50-х і до кінця 70-х років минулого століття.

Трамвай «Аннушка» було відновлено у 2006 році (його періодично випускали на маршрут, як екскурсійний).

З початку війни з рф, через обстріли рашистів територію Салтівського депо було зруйновано і знеструмлено. Були знищені десятки трамваїв, пошкоджені колії та обірвані дроти електомережі.

Кропітка праця ремонтних бригад дозволила відновити основні трамвайні маршрути, але й досі залишається закрита лінія руху трамваїв з Салтівки на ХТЗ.

За час війни мешканці спального району неоднаразово помічали перші кроки до відновлення, ось і знову Салтівка завмерла в очикуванні. Адже йдуть ремонтні роботи – вже з’явилися нові мідні дроти, підключені інформаційні табло і навіть помічено трамвай…

А ще, цього дня, 3 липня, в 1914 році Благовіщенському храму надали статус “градського собору”.

За тринадцять років до цього було збудовано нову будівлю церкви за проектом архітектора Ловцова.

Пам’ятаємо! 3 липня 2004 року в Харкові помер знаменитий фізик, колишній генеральний конструктор та гендиректор заводу “Хартрон” Яків Айзенберг. Йому було 70 років.


Він народився 13 червня 1934 року в Харкові.

У 1956 році закінчив Харківський політехнічний інститут, радіотехнічний факультет.

З 1956 року працював інженером у спеціальному конструкторському бюро ОКБ-692 (НВО «Електроприлад»), згодом реорганізоване у ВАТ «Хартрон». З 1990 року генеральний конструктор — генеральний директор ВАТ «Хартрон». З 1995 року Генеральний директор та генеральний конструктор науково-виробничого об’єднання «Хартрон».

Серед найбільш відомих проектів, розроблених під керівництвом Якова Айзенберга — старти найдосконалішої у світі стратегічної ракети SS-18 «Сатана», надважкої ракети-носія «Енергія», створення й запуск функціонально-вантажного блоку «Зоря», що поклали початок будівництву нової Міжнародної космічної станції.

У жовтні 2000 року автомобіль, у якому Яків Єйнович їхав у Київ, неподалік від міста Валки врізався в дерево. Яків Єйнович одержав струс мозку, переломи ключиці й ребра, довгий час перебував на лікуванні у відділенні нейрохірургії Харківської обласної лікарні.

У січні 2002 року подав у відставку й виїхав до Ізраїлю, де жили його діти.
Помер Яків Єйнович Айзенберг 3 липня 2004 року, похований у місті Раанана, за 15 км від Тель-Авіва.

Історичний факт: 27 червня народився відомий анатом з Харкова

Пам’ятаємо! 27 червня 1876 року народився Володимир Воробйов (1876-1937) – знаменитий анатом, академік Всеукраїнської академії наук (1934), один із найзнаменитіших випускників Харківського університету.

Народився в Одесі у заможній родині оптового торговця зерном. Після закінчення гімназії вирішив стати медиком. Проте медичного факультету у університеті в Одесі не було. Тому Воробйов вирушив до Харкова.

В 1903 році він з відзнакою закінчив медичний факультет Імператорського Харківського університету.
1908 року він захистив докторську дисертацію про іннервацію сухожилля людини. З 1910 він був приват-доцентом Харківського університету. Цього ж року Харківське медичне товариство запросило

Воробйова зайняти кафедру анатомії у “Жіночому медичному інституті”.

З 1917 до 1937 року він керував кафедрою анатомії Харківського медичного інституту.

Помер 1937 року. Тіло Воробйова було кремоване. Урна з прахом тривалий час зберігалася у Харківському медінституті. Похований прах Воробйова був лише 2003 року на 13-му міському цвинтарі на Алеї знаменитих харків’ян.

На подвір’ї медінституту Воробйову встановлено пам’ятник.

27 червня 1927 року народився Олександр Павловський (1927-1993) – вчений-фізик, Герой соціалістичної праці, один із найвідоміших випускників Харківського університету.

Майбутній учений народився у Запоріжжі. Але невдовзі родина переїхала до Харкова, де мешкала до 1941 року.
Після війни Павловський повернувся до Харкова. 1951 року закінчив ядерне відділення Харківського державного університету за спеціальністю “фізика”.
Працював у закритому місті Арзамас-16.
Павловський розробив установку, де було проведено низку дуже актуальних досліджень, що з створенням першої водневої бомби.
Наукові розробки Павловського неодноразово відзначалися нагородами та вищими преміями.

26 червня в Харкові народився відомий фізик

Пам’ятаємо! 26 червня в 1946 році в Харкові народився Лев Генденштейн – відомий фізик, автор підручників та навчальних посібників.

В 1968 році закінчив Харківський державний університет (зараз – Харківський національний університет імені Каразіна).

Автор понад 30 книг, у тому числі підручників із фізики для шкіл.

У галузі теоретичної фізики Генденштейн знайшов новий метод знаходження точних рішень основного рівняння квантової механіки — рівняння Шредінгера і відкрив нові види завдань, що точно вирішуються (названі в науковій літературі «потенціалами Генденштейна»).

Написаний ним у співавторстві огляд «Суперсиметрія у квантовій механіці» є одним із найвідоміших введень у суперсиметрію.


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.