Хто стирає кінематографічну історію Харкова: вони усім серцем полюбили Україну і Харків, а їх дотик до історії знищено (фото, відео)
Сьогодні, 27 жовтня, коли наша країна відзначає День української писемності та мови. Є світлі і сумні новини цього дня…
Під час війни, коли російські окупанти руйнують історичну спадщину України (музеї, театри, бібліотеки і не тільки), а УКФ намагається підтримати митців і зберегти код української нації.
“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців” – писав Олександр Довженко, який змусив світ говорити про українське кіно.
З болем у серці ми маємо відзначити, що в центрі Харкова стирають кінематографічну історію міста та України в міжнародному колі – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок””.
Винакають незручні питання: “Хто прийняв рішення знищити кінематографічну історію Харкова?”, “Де долоні тих зірок, які прославляли і прославляють Україну?”, “Де долоні зірок світового масштабу, які підтримували і підтримують Україну?”, “Хто відмовив у шані зіркам світового масштабу?”, “А може хтось собі в скарбницю ,як “золотий батон”, забрав історичні артефакти міста і країни?”.
І головне – чи поверниться “Алея зірок” – це лише воля наша – українців, які живуть у незламному Харкові – нас ошукали, але ми не будемо мовчати!
Адже саме в нашому місті відбулася Перша українська кінозйомка у 1896 року – фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів і влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.
Цю історію знає увесь світ, її не вдастся зруйнувати… як і історію нашого кінематографічного Харкова!
Нагадаємо, Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок” зустрічав іменитих гостей з 2009-го до 2013 рік. Нагадуванням про події фестивалю були стели з відбитками долонь знаменитостей у саду ім. Шевченка.
Це був величезний внесок в історію міста. Кожен харків’янин та гість міста-героя мав за честь торкнутися світу зірок і помріяти… До речі, на відкритті був присутній легендарний український актор Богдан Ступка. Його “долоня” і “долоня” його не менш визначного сина – Остапа – теж зникла, разом із пам’ятью про українських акторів Світлану Живанкову та Олексія Колесника…
А чому зрадили пам’ять французьких зірок, які прославляли і підтримували Україну до останнього подиху, що особливо було важливо у часи війни…
До цих долонь, згадати земляків, приходив Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні Гаель Весьєр.
Любила і шанувала нашу країну Мілен Демонжо (29.09.1935-01.12.2022) – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок». Саме книга Мілен Демонжо «Харківський бузок», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю — щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом.
На алеї зірок була “долоня” легендарного французького актора Алена Делона (08.11.1935-18.08.2024) – особистості світового масштабу, якого пам’ятають і люблять мільйони, особливо ми українці, адже саме в Харкові понад 10 років відбиток його долоні, що був розміщений на алеї зірок кінофестивалю “Харьковская сирень” приміряли харків’яни та гості міста.
З початком війни його серце не мало спокою. Легенда Франції, Ален Делон, чітко висловив свою прихильність і підтримку Україні та українцям. Він брав інтерв’ю у Президента України Володимира Зеленсько, він декламував вірші Тараса Шевченка, він мріяв приїхати в нашу країну святкувати перемогу…
Чому хтось викреслив пам’ять про Героя Франції – легендарного французького актора театру та кіно Жан-Поль Бельмондо (09.04.1933-06.09.2021). Великий офіцер і Командор ордену Почесного легіону, ордену «За заслуги» та ордену мистецтв та літератури, кавалер ордена Леопольда I, володар премії «Сезар», Золотої пальмової гілки канського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багато інших нагород – він з першого погляду закохався в Харків та його мешканців…
“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти. (Докладніше у новині GX). Він мріяв повернутися… але не судолося…
А чим завинив перед містом знаменитий французький кіноактор та кінорежисер П’єр Рішар – людина з великим серцем, яка з перших днів війни підтримує Україну. Він засудив дії путіна та ще в квітні звернувся до нього з закликом припинити вторгнення в Україну. Як висловився кінозірка, воно перетворилося на масові вбивства та варварство, якому немає виправдань.
Рішар зізнався, що захоплюється мужністю українців. Актор щовечора дивиться новини та фотографії, через які його “переповнюють емоції”.
Чому зникла “долоня” красуні-зірки Мішель Мерсьє? Для неї Харків залишився світлим спогадом…
А ще Катя Ченко та Шарль Жерар (Франція)… Та ще громадяни Америки – Бі Джей Ворт (всесвітньо відомий кінокаскадер, парашютист, режиссер та сценарист), Ірина Борисова (художник-мультіплікатор, яка народилися у Харкові), Юджин Мамут (вчився і працював у Харкові), Родіон Нахапетов (відомий актор і кінорежисер з міста під Дніпром, який мав намір створити фільм про свою матір — українську вчительку Галину Антонівну Прокопенко (1922—1966).
З 24 митців, що залишили “свої долоні і серця” на Алеї зірок лише 8 були громадянами рф (і з перших днів повномасштабного вторгнення відомість про них було приховано з історії фестивалю).
Під час війни в чатах харківських соцмереж неодноразово підіймали питання про “Алею зірок”, але харківці відстоювали свою історичну гордість, тому “алею знесли по-тихому” – багато хто й досі не знає, що вона припинила своє існування…
Але ми віримо в могутність слова і силу духу гордих мешканців незламного Харкова!
Історія не повинна стиратися!
“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців” – писав Олександр Довженко, який змусив світ говорити про українське кіно.
“Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”, – казав Максим Рильський.
