Позначка: Болвінов

“Навіть кремезні рятувальники та слідчі не могли стримати емоцій”. Завершено рятувальні роботи на місці ракетного удару на Харківщині

Опублікував(ла) новина GX , 05.10.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Сьогодні мешканці села Гроза в Куп’янському районі зібралися на поминальний обід. Прийшли цілими родинами, деякі з дітьми та старшими людьми. В невеличкий продуктовий магазин, який тут водночас був і місцевим кафе, росіяни влучили дуже точно. Будівлю знищили повністю, разом з людьми. 51 загиблий… Серед них восьмирічний хлопчик. Про це написав на своїй сторінці у Фейсбук начальник слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

“Шок, гнів і сум неможливо описати словами. Навіть кремезні рятувальники та слідчі не могли стримати емоцій гніву”, – підкреслив він.

За словами Болвінова, опізнати поки змогли лише тридцять п’ять осіб. Всіх інших доправили до моргу, для ідентифікації доведеться проводити аналіз ДНК. Ще шестеро людей зараз в лікарні, дивом вижили та отримують медичну допомогу.

“Всі вони прийшли віддати останню шану своєму односельцю, але росіяни відкрили прицільний вогонь. Попередньо вважаємо, що використали “Іскандер”. Криміналісти та вибухотехніки вилучили залишки ракети”, – підкреслив начальник слідчого управління.

Зараз слідчі та оперативники шукають навідників. Тривають обшуки.

“Робота на місці влучання продовжується. Не виключаю, що кількість жертв може бути більшою”, – наголосив Болвінов.

Рятувальні роботи на місці ворожої атаки завершено.

Неподалік від Харкова рашисти розстріляли автомобіль з цивільними (відео)

Опублікував(ла) новина GX , 17.09.2023. Опубліковано в Події.

Військовослужбовці російської терористичної армії вдень 16 вересня завдали удару керованою протитанковою ракетою по цивільному автомобілю. Як повідомив начальник обласної військової адміністрації Олег Синєгубов, загинули двоє людей. Трагедія сталася поблизу села Стрілеча Липецької громади Харківського району (приблизно 45 км від Харкова).

Чоловік і жінка загинули на місці. Ще один пасажир отримав контузію. Його доправили до Харківської обласної лікарні, повідомив начальник Слідчого управління обласного управління Нацполіції Сергій Болвінов.

“Терористи продовжують знищувати мирних українців, гатять по житлових будинках та інфраструктурі. Але тут – цілеспрямований постріл в звичайний цивільний автомобіль”, – підкреслив він.

Названо кількість і типи ракет, якими сьогодні ворог ударив по Харкову

Опублікував(ла) новина GX , 16.09.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Російська терористична армія вдень 16 вересня вдарила по Харкову шістьма ракетами: три “Іскандери К” та три С-300. Про це повідомив начальник Слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

За його інформацією, ракети влучили у два місця в Холодногірському районі.

“На місці другого прильоту також маємо вирви, глибиною до двох з половиною метрів. Зруйновано будівлю, потрощені приватні автомобілі. Туди били і ракетним комплексом С-300, і Іскандером К – уламки вилучили з вирв, також збирали їх на прилеглій території”, – зазначив Болвінов.

Справа про дрон «Йди за мною». У харківській поліції розповіли про нові подробиці

Опублікував(ла) новина GX , 07.08.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

У червні 2022 року військові росії зі стрілецької зброї розстріляли автомобіль із цивільними громадянами. Чоловік отримав тяжкі тілесні ушкодження, проте вижив, а жінку врятували бійці Збройних сил України. Вони вивели її з небезпечного місця за допомогою квадрокоптера.

Подія сталася минулого року, коли значну частину Ізюмського району окупували росіяни. В той час там знаходилися підрозділи мотострілецької групи західного воєнного округу російської федерації. Вони зайняли частину села Велика Комишуваха.

За словами начальника слідчого управління Сергія Болвінова, під вогонь армії рф подружжя потрапило на своєму автомобілі прямо на трасі – їхали до Бахмуту, вивозити батьків. Врятувати життя цієї пари змогли українські військові – за допомогою дрону вказали безпечний маршрут. На безпілотник встигли повісити папірець з фразою «Йди за мною» та провели через мінне поле.

Поліцейські змогли не лише зібрати докази цього страшного злочину російських військових, а й встановили виконавця. Клим Кержаєв – російський військовий, який стріляв того дня по цивільних з 30-міліметрового кулемету БМП.

Докази його провини по всій Україні збирала команда детективів слідчого управління. Процесуальне керівництво здійснювали прокурори Харківської обласної прокуратури, а оперсупровід оперативни кіберполіції та УСР області. Саме їм вдалося знайти й свідків.

Старшою у справі була слідча Яна Цигічко – одного з таких, військовополоненого росіянина, допитувала особисто, працювала разом із розвідкою. Тепер вона вже може поділитися подробицями, ось що розповідає:

«ГУР допоміг нам встановити військовополоненого, який служив в одній військовій частині з підозрюваним, і ми поїхали до Львова з моїм колегою, допитали його, провели огляди по фотознімках, провели впізнання по голосу, які підтвердили, що це саме ця особа розмовляє. Свідок-військовополонений підтвердив, що це Клим, і ми далі стали здійснювати негласні слідчі дії, щоби встановити цю особу».

Ця справа – одна з таких, до якої без емоцій важко підійти навіть досвідченому слідчому. Яна вела розслідування від самого початку – цей випадок одразу потрапив до неї.

Згадує, першим враженням був шок: «Коли я тільки отримала справу, допитувала під відео потерпілу, яка розказувала, як все відбувалося, то відверто скажу…душа плакала. Я була дійсно шокована. Дуже була рада, що потерпілий вижив, хоча це тридцять годин без тями, це неможливо! Я йому потім казала – як під Богом ходите, і прізвище у нього Богомаз. І мене це шокувало насправді, бо зрозуміло було, що це цивільні люди, і їх обстрілювали не один раз, а два рази. Страшно, що на нашій землі знаходяться такі люди і вони з війною до нас прийшли».

Встановити військового, який стріляв, вдалося завдяки перехопленню розмов окупантів.

Слідчі вже відправили обвинувальний акт по цьому провадженню до суду. Сам Кержаєв – у міжнародному розшуку, поки переховується в Росії. Покарання – довічне позбавлення волі.

Детальніше про історію порятунку подружжя можна дізнатися з відео.

«Це була найважча робота в моєму житті». Історія поліціянтки, яка працює в «найгарячіших» місцях Харківщини

Опублікував(ла) новина GX , 25.07.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Вона не залишила Харків, коли почалися масовані авіаудари – лише відправила родину. У старшої слідчої слідчого управління Марії Яценко троє дітей, два сини та донька, молодшій дев’ять років. Їх вона не бачила вже майже рік. Разом із бабусею вони досі в евакуації. Вивезти їх, каже Марія, вирішила саме для того, щоби зосередитися на своїй роботі. Тепер згадує – ніхто з нею не сперечався, діти зрозуміли, підтримали та погодилися на довгу розлуку:

«Це було рішення, яке навіть не обговорювалося – завтра я вас виводжу з міста, тому що це небезпечно. І мені ще важко було з ними лишатися. Вони могли жити в підвалі, але це на мене було навантаження, у мене були зв’язані руки. Коли я їх вивезла, мені стало значно легше, в моральному плані, що я відповідаю лише за себе. Взагалі такого питання не було – це моє місто, моя територія, ну як це. Діти все зрозуміли. Ніхто не вмовляв, вони ж знають – я все життя працювала в поліції, для них це звично, треба – значить треба», – так просто пояснює важке рішення Марія.

Історію про підлеглу розповів начальник слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

В перші місяці після вторгнення вона взяла на себе збір інформації по поранених та загиблих по всій області – саме до неї стікалися всі дані, а вона передавала їх далі. Кілька днів робила це з підвалу, але більше всидіти не змогла – вже на початку березня слідча почала їздити по всьому місту, а окрім своєї роботи, допомагала розгубленим людям.

«Добували десь їжу, навіть мої друзі з-за кордону одного разу відправили нам цілу фуру продуктів. Ми її доправили з Полтави до Харкова, а у мене було 50-60 постійних людей, які потребували допомоги, це літні батьки подруг, які тоді виїхали, також люди, які жили в одному з нами підвалі»

Досі в пам’яті недоношене немовля, яке довелося вивозити з-під обстрілів, каже Марія. За кілька днів до початку війни вчителька її доньки народила дівчинку, набагато раніше терміну. Породілля спочатку перевезли з пологового на Салтівці до більш безпечного. Але невдовзі стало неможливо лишатися і там.

«Їх евакуювали з четвертого пологового будинку до шостого, на ХТЗ, потім і там почалися обстріли, там вимкнули світло, зникло опалення і вони сиділи в підвалі. Лікарі казали – виїжджати. Ми заправили машину і я її вивезла – дитинка була п’ять тижнів, 1700 вага. Дитинка, яку навіть не могла пристебнути в люльку дитячу, вона така маленька, закутана в цю ковдрочку і їдемо по трасі. Але вивезла, повернулася до комендантської години».

Вона – завжди там, де найгарячіше. Як тільки восени наші війська почали звільняти території на Харківщині, Марія однією з перших поїхала на ексгумацію масових поховань до Ізюма. А після того вже сама попросилася працювати на щойно деокупованих територіях.

Спочатку це був Великий Бурлук. На той момент з сорока п’яти поліцейських там залишилося п’ятеро. Жодних нормальних умов для роботи та й просто життя, до того ж постійні обстріли.

«Там не було ні опалення, ні світла, ні води, ні газу, ні зв’язку, взагалі нічого. На роботі був генератор і старлінк – все. На той час до кінця листопада».

Будівлю, в якій Марія працювала на посаді т.в.о. начальника слідчого відділення, росіяни вже знищили шахедами. На цій посаді вона заміняла Олексія Єчина – того самого, який вирвався з окупації, удавши з себе таксиста. Це він тоді купив старенький автомобіль та надурив росіян, покинувши машину на мосту. Пішов проводжати вагітну з валізами – й так і не повернувся назад. Саме його роботу у найтяжчі два місяці після звільнення Великого Бурлука виконувала Марія Яценко.

«Це була, я так вважаю, найважча робота в моєму житті, тому що я приїздила на роботу о 8.30 і їхала десь о десятій вчора. Тому що відпрацьовувати треба було всі катівні, всіх закатованих, це було 30-40 проваджень щотижня, я особисто відпрацьовувала. Колаборантів ми тоді дуже багато задокументували, кого встигали схопити, хто не втік на російську територію».

Олексій Єчин після всіх його «пригод» був поновлений на посаді. А Марія повернулася до Харкова, тут вже була налагоджена більш спокійна, в порівнянні з деокуповано територією, робота.

Але жінка-воїн всидіти не змогла. Вона сама попросилася до звільненого Куп’янська. Її не лякають ані обстріли, ані непідйомні обсяги роботи.

«Коли росіяни відійшли кілометрів на п’ять-шість від Куп’янська, і тоді почалися дуже сильні обстріли, дуже багато цивільних тут загинуло, багато безвісти зниклими вважаються, на ексгумації».

Саме місто, околиці та найближчі села до Куп’янська під постійними ворожими ударами й нині. На них Марія не зважає, натомість розшукує ще й зниклих безвісти військових. Адже родичі та близькі цих воїнів пишуть заяви саме до поліції.

«Їхня кількість збільшується. Є вже алгоритми у нас, відібрання ДНК, призначення експертиз, направляємо запити в усі можливі організації. Це велика категорія проваджень і ми повинні зробити все, щоби відшукати. Багатьох ми знаходимо по ДНК, коли росіяни передають наших військових на обмін тілами. Але є і полонені, і звільнені з полону, іноді навіть підтверджується перебування в полоні тією стороною»

В такому режимі воєнного часу вона працює вже понад чотири місяці. Безпосереднє керівництво чекає на неї у Харкові, на її посаді старшого слідчого. Але Марія невблаганна – максимум, що вирішила собі дозволити, це коротку відпустку для зустрічі з сім’єю. А після того каже, повернеться назад до Куп’янська.

«Поки моя родина не в Україні, у мене розв’язані руки, життя змінилося…Мені подобається моя робота, планувала і планую працювати до пенсії. І навіть після пенсії»

З вересня вона знову збирається «в бій». Впритул до ворожих позицій, до колаборантів, яких ще ловити й ловити. Але зупинити її не зможе ніхто – на тому місці вона вже найбільш досвідчена та обізнана в ситуації.

Масове поховання на Харківщині: оприлюднено інформацію про загиблих

Опублікував(ла) новина GX , 20.07.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Після ексгумації жертв російських військових з місць масових поховань в Ізюмі досі невідомими залишаються 65 людей. Попередньо змогли встановити лише те, що троє з них – військовослужбовці ЗСУ, решта – це тіла цивільних чоловіків та жінок. Про це повідомив начальник Слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

За його словами, слідчі та криміналісти готові в будь-який момент зробити аналіз ДНК родичів, щоби ідентифікувати всіх цих людей.

Докладну інформацію про кожного загиблого, наявні прикмети та інші дані опублікували в телеграм-каналі “Воєнні злочини в Харківській області”.

Будь-яку інформацію про людей, тіла яких були виявлені в місці масового поховання і дотепер неідентифіковані, громадяни можуть повідомити старшій слідчій СУ ГУНП в Харківській області Людмилі Подбой за телефоном: +380934976938.

Загалом з місця масового поховання було вилучено 449 тіл загиблих. Ідентифіковано 211 тіл, видано родичам для поховання 207 тіл загиблих.

Нагадаємо, під Ізюмом на Харківщині 15 вересня 2022 року виявлено масове поховання людей: цивільних і військових – понад 445 могил.

16 вересня 2022 року на місці масового поховання поблизу міста Ізюма розпочалася термінова ексгумація тіл. Вона завершилася 23 вересня.

«Два капітани». Історія двох чоловіків, які під обстрілами рятували людей в Харкові

Опублікував(ла) новина GX , 15.07.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Початок березня, П’ятихатки, двоє слідчих Київського відділу поліції їдуть по службових справах, аж тут перед ними – пряме влучання російського снаряду в цивільну автівку. Це почався артилерійський обстріл. Люди з тієї машини щойно припаркувалися та якраз почали виходити. Одного пораненого забрала попутка, а от другий – вже не зміг підвестися. Йому відірвало обидві ноги. Працівники поліції кинулися на допомогу.

«Підбігли до машини, побачили його. Нижче колін нічого не було. Ми взяли турнікети, перев’язали те, що залишилося від ніг та повезли до лікарні. Всю дорогу він був притомний, і про сумку говорив – ми всі його речі забрали», – так згадує той день старший слідчий з Київського району, капітан Олександр Орлов. Важко поранений чоловік для них з колегою став першим харків’янином з-поміж тих, кого рятували прямо на вулицях.

«Такому ніхто ніколи не навчав, застосовували те, що знали. Ми коли його до машини поклали, опустили задні сидіння, машина універсал, щоби його покласти. І почався повторний обстріл. Близько п’ятнадцяти прильотів було і всі біля нашої машини, і машину посікло. Коли поруч лежали, думав «хоч би ноги не відірвало, тільки купив шкарпетки теплі». Ми його встигли покласти, а самі не встигли ні сісти, ні поїхати – лягали під машину», – попри важке поранення, чоловіка встигли довезти до лікарні та передати медикам. Але постраждалий був вже немолодий, на операційному столі у нього не витримало серце, каже Олександр.

З цього дня Олександр Орлов разом із другим капітаном Олегом Похилько стали справжньою рятувальною командою. Це не входить до обов’язків слідчих, ніхто не фінансував їхні «операції». Але сталося так, що саме їхня територія, а це Північна Салтівка, П’ятихатки, частина Данилівки, – зазнала наймасованіших обстрілів. І хлопці почали вивозити звідти людей, які не мали як виїхати.

Понад три десятки адрес, на кожній – родини з дітьми, тваринами, люди похилого віку та маломобільні. Хто був першим та скільки всього людей тоді врятували, хлопці навіть не пам’ятають. Бусика на двадцять осіб їм дали волонтери, пасажирів шукали в телеграмі, там якраз створили групу «евакуація». А потім, кажуть, почало працювати «сарафанне радіо». Вивозили вже не тільки з Харкова – були родини й за межами містами. Когось встигли врятувати перед самою окупацією з Великої Рогані. Когось – вивезли ще з цілих квартир у місті і лише пізніше дізналися, наскільки то було вчасно: «Якби ми цього не робили, то хто? Люди, звісно, могли знайти інший спосіб, але це могло бути запізно. Була ситуація, коли виїжджали на П’ятихатки, вивозили родину і буквально за тиждень-два знову були в тому ж місці, а там п’ятиповерхівка цегляна, прилетів снаряд і частини цього будинку вже не було. Тому допомога мала бути своєчасно», – в такому режимі, фактично волонтерами, Олег з Олександром пропрацювали кілька місяців.

Паралельно вивозили поранених. За цей час відточили дієву схему порятунку. А одного разу, коли обстрілювався центр, болванка впала на територію райвідділу, згадує Олександр: «Було три хвилі обстрілів тоді. І ми з Олегом паркували машину дворі, паркували спеціально так, щоби не прилетіло в саму машину, знали, звідки обстрілюють, ставили під стінку, яка південніше. Вийшли у двір подивитися, чи цілі машини. У дворі побачили, що прилетіло на дитячий майданчик. Побігли туди й побачили сліди крові, які вели до під’їзду. Забігаємо до під’їзду – там сидить чоловік, у нього нема половини кісті. По налагодженій схемі – Олег підігнав машину, я затурнікетив постраждалого, закинули його в четвірку».

Тепер ця команда працює вже, так би мовити, в «штатному» режимі. Ми всі хочемо вірити в те, що найважчі часи для Харкова позаду. Але наш колектив це вторгнення неймовірно згуртувало: «Олександр Олександрович був для мене колегою, а після того, що ми пережили, стали не те що хорошими друзями, а дуже близькими. В будь-який момент дня і ночі можу на нього покластися, я в цьому впевнений. Війна показала, хто є хто», – каже тепер Олег Похилько. Від «напарника» про нього такий саме відгук.

Оцінив таку відчайдушність і Президент України – Олександр Орлов і Олег Похилько отримали нагороди за підписом Володимира Зеленського, і це точно заслужені ордени «За мужність».

“Стала у нагоді статура”. Історія харківського поліцейського, який вирвався з окупації

Опублікував(ла) новина GX , 08.07.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Ігорю Харченко двадцять вісім, він був звичайним слідчим до початку вторгнення. Його історію оприлюднив начальник Слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

«Шпигунство»

Коли росіяни увійшли до Вовчанську, Ігор одразу створив групу в телеграмі для своїх, щоби ділитися інформацією про все, що відбувається в місті. Водночас налагодив контакт з ЗСУ та почав передавати їм всі корисні дані, які отримував.

Як про буденні речі Ігор тепер розповідає і про своє «шпигунство», і про допомогу збройним силам:

«Я почав передавати інформацію про пересування техніки, я їздив по місту, дивився, де є техніка, де нема, намагався фотографувати або скидати мітку. Приблизну кількість.

Кожного ранку я виїжджав на велосипеді на так звану розвідку, катався містом, дивився, що змінилося, чим вони займаються. Якщо було щось цікаве, я фотографував, або якось фіксував. А потім їхав додому та намагався передати інформацію, знаходив інтернет та передавав», – наскільки це було небезпечно Ігор, звісно, розумів.

«Досвідчений брехун»

Але не припинив навіть після того, як його в масці на голові та із зав’язаними очима забрали прямо з дому військові рф. В камері почалися погрози. Спочатку окупанти вимагала від нього адреси колег – він не сказав.

Потім хотіли, щоби наш слідчий повторив на камеру їхній текст. Про ці моменти Ігор згадує без зайвих емоцій, лише каже, що дуже хвилювався за батьків – росіяни, як завжди в таких випадках, починають шантажувати родиною:

«Під час допиту, коли знімали відео, вони погрожували, казали, у тебе є родина, яка хоче жити, подумай про них. Ризикував, але сподівався на краще. Вони тиснули морально, погрозами, дезінформацією «Харків вже оточено, Київ майже взяли, давайте працювати, все буде у вас добре, зарплати у нас вищі»

Сказати під відеозапис змушували прості речі – «неважливо, який тут буде прапор, ми хочемо миру» та похвалити армію рф. Молодому слідчому дивом вдалося відволікти та ввести в оману військового, який проводив це «інтерв’ю».

Тепер Ігор жартує «це тому що я досвідчений брехун»)) Насправді ж хлопець провів блискучу роботу в цей момент та навіть зробив вигляд, що погодився озвучити їхні тези.

«З людиною, яка дала мені текст, я почав вступати в полеміку, пояснював, що я цього сказати не можу, тому що я громадянин України і я так не вважаю. Мені почали погрожувати. Погрожували сім’ї, рідним. На відео мене знімав військовий, а в нього не було досвіду допитів – тому я розповів багато, але не те, що їм було потрібно. І він навіть не виправляв мене, ми не перезнімали відео, мене відпустили. Я просто пропускав ті моменти, які були проросійськими, «води» їм налив, а конкретику так і не озвучив. А за тиждень виїхав».

Сприйняли за старшого брата

Ігор – не кремезної статури. Зі своїм почуттям гумору сам описує себе як щупленького та маленького. І саме це стало вирішальним фактором під час спроби вирватися з окупації.

Вже за тиждень після всіх допитів росіяни почали масований пресинг на наших поліцейських – змушували співпрацювати та переходити на їхній бік. Зв’язку у Вовчанську тоді не було, але Ігор Харченко знайшов спосіб зв’язатися з нами і повідомив, що готовий виїжджати. Маршрут з хлопцями-колегами розробляли заздалегідь. Вибрали такий шлях, щоби оминути більшість блок-постів.

«Я дуже переживав, почистив весь телефон, всі фотографії, пов’язані з несенням служби, з роботою, номера телефонів почистив, повністю почистив телефон, щоб якби перевіряли, не могли запідозрити, що я можу бути працівником поліції», – згадує Ігор. А щоби викликати мінімум підозр, слідчий підсів в машину о своїх знайомих. Вивезти його взялася родина з дитиною. Під час виїзду дуже нервував, зізнається вже зараз. І каже – пощастило! Машина була тонована з усіх боків, а він їхав на задньому сидінні поруч із донькою подружжя. Ось тут і стала у нагоді його статура:

«Скоріше за все, прийняли за старшого брата. Коли ми під’їжджали на один блок пост, на другий блок пост, там були «ДНРівців» так звані, з перегаром, з червоними обличчями, і ми коли під’їжджали, вони перевіряли документи лише у водія та пасажира попереду. На всіх вікнах були листи А4 з написом «діти» великими літерами. Тому, вони, скоріше за все, мене прийняли за підлітка, разом з цією дівчинкою я сидів позаду.

А під устілкою взуття весь цей час у нього лежало посвідчення діючого працівника української поліції. Каже, жетон залишив, бо він металевий і важкий, а от «корочку» покинути не зміг. Сам знає, що би могло бути, якби її знайшли – але ось, не зміг: «Посвідчення маленьке, тоненьке, його легше було вивезти. Я просто сподівався на те, що повністю роздягати мене не будуть»

Ігор Харченко неушкодженим дістався нашої території. І з цього насправді історія лише починається. Бо він одразу повернувся на службу. Після деокупації Вовчанська поїхав туди та став заступником начальника слідства райвідділу. І тепер під постійними атаками з боку рф продовжує працювати, розслідувати воєнні злочини. Як сам каже – «фіксувати обстріли під обстрілами».

Мешканка Харківщини закликала жити за російськими законами

Опублікував(ла) новина GX , 21.06.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Заявляла, що росія не нападала на Україну – 60-річна мешканка Малого Бурлука із захопленням підтримала окупацію власного селища. Після вторгнення вона почала навіювати селянам, що «росія тут назавжди». Людей жінка закликала жити за російськими законами та звикати до того, що Україна ніколи не поверне свої території. Про це повідомив начальник Слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

Прихильницю «русского міра» викрили та вже повідомили їй про підозру у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 111-1 (колабораційна діяльність) Кримінального Кодексу України.

“Коли особа публічно заперечує збройну агресію проти України – це кримінальне правопорушення. Так само як і публічні заклики не визнавати державний суверенітет України на всю (в тому числі тимчасово окуповану) територію”, – підкреслив Болвінов.

Ґвалтував дитину протягом восьми років: збоченця затримано на Харківщині

Опублікував(ла) новина GX , 27.04.2023. Опубліковано в Події.

У Харківській області арештували чоловіка, який протягом восьми років ґвалтував дівчину. Знущатися та розбещувати 9-річну дівчинку мешканець Богодухівського району почав ще в 2013 році. Сексуальне насильство тривало роками, аж поки дитина не підросла і не звернулася до поліції. Про це повідомив начальник Слідчого управління Головного управління Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов.

“Від її історії стає моторошно – з ґвалтівником вона жила в одній хаті, педофіл – це співмешканець матері. Написати заяву та захистити себе дитина наважилася лише коли їй виповнилося сімнадцять. Тепер у розпорядженні слідчих шокуючі речові докази – одяг та сліди сперми”, – зазначив Болвінов.

Слідчим дівчина розповіла, що вперше вітчим проявив до неї нездорову увагу, коли їй було дев’ять – тоді чоловік займався мастурбацією та змушував до цього дитину. Коли дівчинці виповнилося одинадцять, збоченець вперше змусив її до орального сексу. А з чотирнадцяти років почав ґвалтувати її неприродним способом систематично, по кілька разів на тиждень.

Дитина розповідала про насильство старшому брату, друзям, вчителям. Ще в четвертому класі писала записку класному керівнику. Жертва збоченця, за словами директора школи та вчителів, – одна з найкращих учениць, староста класу. Керівництво школи тоді спробувало втрутитися в ситуацію. Але допомогти дитині не змогли.

Рідна матір не вірить доньці, спростовує всі звинувачення також і її співмешканець.

Втім, розслідуючи справу, слідчі знайшли достатньо доказів провини так званого «вітчима» і вже повідомили йому про підозру.

Сьогодні слідчий суддя за клопотанням слідчого погодженого прокурором вже обрав міру запобіжного заходу тримання під вартою без права внесення застави.

За вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи йому загрожує від п’яти до восьми років позбавлення років.