Перейти до основного вмісту

Позначка: актор

Харків у XXI столітті. 5 травня місто вщановує митця-героя – він дарував радість дітям і віддав за них життя (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Сумна звістка 05 травня 2023 року облетіла сторінки соцмереж – загинув видатний діяч мистецтв, вірний син свого краю – керівник дитячого театру “Казка”, режисер, драматург та актор – Дмитро Кравець.

Сотні людей засвідчити свої співчуття родині загиблого, багато хто з митців додав спільні спогади… Але кожен й досі не може повірити, що Дмитра вже немає з нами….


“Боже, як сумно відчувати те, що улітають на небо найкращі сини України, – писала керівниця театру “Сорванці” Олена Вартанян. – Назавжди ти будеш веселим Казкарем! Дякую тобі, Діма, за твоє хоробре серце, за твою силу і мужність, за велику Любов до Дітей! Слава Героям!”

“Пішов з життя Дмитро Кравець. У Харкові завжди було багато дитячих театрів, але театр “Казка” та режисура Дмитра – це було завжди щось особливе. Дякую тобі за твої вистави, тексти, за захист України. Дякую за те, що ти був!” – написав викладач ХДАДМ Олександр Гук.

«Захищаючи Україну, загинув мій близький друг, мій вчитель, колега, один із керівників дитячого театру “Казка”, режисер, драматург, актор – Дмитро Кравець. Останніми роками ми мало спілкувалися, але мені є багато, що тобі сказати. Що я тебе люблю, і що дуже тобі вдячний, і що буду тут сумувати за тобою… І що ми обовʼязково ще поговоримо, будемо жартувати, сміятися та щось вигадувати. Я впевнений в цьому. Бо як ти писав про одного, можливо, найулюбленішого свого героя: “Вчера ему было 42 и он, без сомнения умер на своём письменном столе. Сегодня Мурликову 41 – пошёл обратный отсчёт.”» – першим поділився сумною звісткою учень та колега Дмитра – Mitya Grabovskiy.

У Дмитра лишилося двоє неповнолітніх дітей. Саме заради дітей, сім’ї, країни він пішов зі зброєю в руках захищати…

Він жив, щоб дарувати радість дітям, створювати вистави, грати самому…

Як сумно та пророчо звучать слова драматурга… “Успеть на последний лифт… Последний лифт. Лифт в небеса…”, – підписав один з останніх кадрів у своїй стрічці Дмитро Кравець (Photo: Volodymyr Shamshuryn).

Тепер він вже з янголами і звідти оберігає нас. Світла пам’ять герою! Він назавжди залишиться в наших серцях!

Дмитра Кравця поховали 6 травня на Алеї Слави кладовища №18 у місті Харкові.

А ще, саме 5 травня 2006 року в Харкові вирішили відновити колонаду біля входу в центральний парк. Упорядкований, з колонами, вхід до центрального парку міста було зруйновано у 2001 році.

До Дня міста у 2006 році колонаду було відновлено на вході до парку з боку Сумської.

Нагадаємо, з початку війни рашисти неодноразово завдавали ударів по Центральному парку міста – атракціони та алеї парку зазнавали ушкоджень, були й поранені робітники (про що свідчать фото з новин ЗМІ тих жахливих днів).

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела, архів Дмитра Кравця

5 травня в історії Харкова: яскраві особистості в житті міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

5 травня 1912 року народився Володимир Михайлович Дальський – український актор театру і кіно.
Він народився у місті Нікополі, але життя пов’язало його з Харковом.

У 1929-1930 роках навчався у Київському інституті музичної драми імені Лисенка.

З 1933-1938 роки – актор Харківського ТЮГу, у 1935-1941 роках – актор Театру імені Шевченка.

У роки Другої світової війни – актор фронтового театру.

З 1944 по 1976 працював в Києві, Одесі та Львові.

Найвідомішою роботою у кіно стала роль Кирила Петровича Шпака у картині «Шельменко-денщик» за п’єсою знаменитого харківського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка (наразі його ім’я носить один з театрів Харкова – докладніше в новині GX).

Знімався в кіно з 1958 року. Був членом Спілок кінематографістів і театральних діячів України.

Жив у Києві, де і помер 15 травня 1998 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

5 травня 1927 року народився Борис Мігаль (1927-2010) — харківський історик, доктор історичних наук (1975), професор (1979), понад 50 років викладав у Харківському державному університеті.

Народився на Полтавщині у родині вчителя історії. Через два роки сім’я переїхала до Краснограду. У 1935 році родина Мигалів переїхала до Харкова.
Протягом 1935–1941 років вчився в середній школі № 32 міста Харкова. До 1941 року закінчив сім класів.

З початком Другої світової війни разом з іншими харків’янами працював на спорудженні протитанкових ровів на околицях міста. Був у полоні, з 1944 року воював. Був курсантом спеціальної середньої школи ВПС у Харкові, але служив у флоті.

1951 року після демобілізації повернувся до Харкова. Вступив на перший курс історичного факультету Харківського державного університету. Після закінчення Харківського університету залишився працювати на історичному факультеті старшим лаборантом методичного кабінету.

До 2000-х років викладав у Харківському університеті.

У сфері наукової діяльності вченого були історія Харкова та Харківського національного університету.

У 2013 році засновано стипендію Мігаля, якою заохочують студентів та аспірантів історичного факультету ХНУ.

Помер 12 вересня 2010 року. Похований на кладовищі № 8 м. Харкова.

Фото та матеріал: відкриті джерела

24 квітня в історії Харкова: народився відомий актор

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 24 квітня, в 1899 році на Харківщині народився Іван Твердохліб – відомий український театральний та кінематографічний актор.

Батьки Твердохліба були селянами. Під час служби у армії займався на клубно-інструкторських курсах, на яких на той час викладали відомі у театральному світі режисер Іван Юхименко, драматург Яків Мамонтов, читав лекції Лесь Курбас.

З 1923 виступав на сцені Харківського  театру імені Шевченка.

У 1928-1929 роках – у Харківському дитячому театрі.

Далі переїхав до Одеси, де грав у місцевих театрах та знімався на Одеській кіностудії.

Грав у картинах Івана Кавалерідзе та Марка Донського. Загалом у кіно зіграв близько 30 ролей.

18 квітня в історії Харкова: цікаві факти з життя міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

18 квітня 1854 року народився Микола Сумцов (1854-1922) – відомий харківський історик мистецтва та музейний діяч, видатний науковець, етнограф, історик, громадський діяч, академік, який був обраним головою історико-філологічного товариства міста.

Його чітка і послідовна громадянська та політична позиція, любов до всього українського – мови, культури, літератури, народу загалом, український патріотизм, висока внутрішня моральність, порядність та інтелігентність, іншими словами – все те, що так не вписувалося в радянський менталітет і спосіб життя, і спричинилося до того, що вже в радянський час на ім’я професора Сумцова було накладено негласне табу, його праці зберігались у спецфондах, не перевидавалися, і навіть посилатися на них інакше як з критикою – було заборонено.

Його родина переїхала до Харкова, коли Микола був ще малим.
Освіту Сумцов здобув у 2-й Харківській гімназії.
З 1875 року навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету.
З 1880 – секретар університету. У тому ж році захистив магістерську дисертацію «Про весільні обряди», а в 1885 році докторську «Хліб в обрядах та піснях».
З 1887 був головою Історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
За правління гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році був обраний одним із перших академіків Української академії наук.


Микола Федорович Сумцов – один із небагатьох прогресивних учених, який стояв біля зародження українознавства як науки і окремої навчальної дисципліни.

У 1918 році вийшла друком одна з головних праць Миколи Федоровича – монографія “Слобожане. Історико – етнографічна розвідка”. Вчений продовжив започатковану професором В. Шухевичем працю етнорегіонального вивчення України і запропонував своє бачення: Слобожанщина, Галичина, Кубанщина, Поділля, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Таврія. Як видно, воно цілком відповідає вимогам часу – врахувано нові області, що утворилися внаслідок загального розвитку історичного процесу в Україні. Публікуючи працю, вчений був переповнений емоціями та очікуванням нових можливостей для національного розвитку України, які відкривалися на той час. Його сподівання досить легко простежуються у наступних словах: “Самий багатий, численний по людности край – Україна – був знищений гнобительством уряду, заборонами мови і школи, утисками; деморалізований у всіх верхніх верствах своєї людности призвичкою запобігати перед урядом; попсований зросійщеною школою – нижчою, середньою і вищою, пристосованими для того, щоб викорінити усяке національне місцеве почуття і всяку національну місцеву свідомість. Очевидно, життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості”. (За матеріалом видання “Український інтерес”).
Минуло століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі не втратили своєї актуальності… росія знову зазіхає на Україну і мріє знищити… Дякуємо Богові та ЗСУ за кожен день у вільній країні!

До речі, засновником нового історичного музею Харкова та першим його керівником був саме Микола Сумцов.

Наразі установа носить його ім’я (докладніше в новині GX).

18 квітня 1897 року народився Мар’ян Крушельницький (1897-1963) – відомий український режисер.

Сценічну діяльність розпочав у трупі “Тернопільські театральні вечори” у 1916 році.
Працював у театрі “Березіль” у Харкові (з 1924-го актор, з 1933-го головний режисер).
З 1946 року викладав у Харківському театральному інституті.

З 1952 року працював у Києві.
З 1926 року знімався в кіно.
В 1995 році Харківська міська рада заснувала премію імені Мар’яна Крушельницького.

18 квітня 1900 року народилася Валентина Чистякова (1900-1984) – видатна харківська театральна актриса, дружина режисера Леся Курбаса.

Театральну кар’єру розпочинала у Києві, де познайомилася з Лесем Курбасом. Разом із ним переїхала до Харкова, де грала спочатку у театрі «Березіль».
З 1935 року – актриса Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.
У 1959-1967 роках – викладач Харківського інституту мистецтв.

Похована на 13-му міському цвинтарі на вулиці Григорія Сковороди (у минулому Пушкінській) у Харкові. На її могилі відкрито пантеон родини Леся Курбаса та Валентини Чистякової.

18 квітня в 1903 року народилася Надія Титаренко (1903-1976) – видатна українська актриса, учениця легендарного театрального режисера Леся Курбаса.
Починала кар’єру в театрі “Кійдрамте” (Київський драматичний театр) у 1921 році.
З 1922 року – у театрі “Березіль”. 1926 року переїжджає з театром до Харкова.
З 1935 року працює у харківських театрах. Доречі, під час війни працювала у Харківському театрі юного глядача, де головним режисером був її чоловік Володимир Скляренко. Потім, в 1944 році, разом із театром переїхала до Львова.

В 1952 році була змушена залишити сцену, бо чоловік очолив Харківський театр опери та балету, а у театрі Шевченка місця для неї не знайшлося.

 

У Харкові зберігається відбиток долоні всесвітньо відомого актора, який обіцяв повернутися до міста (відео, фото)

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Головні новини, Культура.

Пам’ятаємо! В цей чарівний весняний день, 9 квітня, світ згадує справжнього Професіонала, легендарного французького актора театру та кіно, Великого офіцера і Командора ордену Почесного легіону, ордена «За заслуги» та ордена мистецтв та літератури, кавалера ордену Леопольда I, володара премії «Сезар», Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багатьох інших нагород – Жан-Поля Бельмондо! В 2023 йому мало виповнитися 90 років…

Понад десять років відбиток долоні неймовірно талановитого актора займає почесне місце поруч зі зліпками долонь його колег – французьких знаменитостей Мілен Демонжо і П’єра Рішара. 

Харків пам’ятає, як у травні 2011 року з аншлагом відбувся творчий вечір Бельмондо. Тоді актор приїхав до міста як почесний гість ІІІ Міжнародного фестивалю короткометражного кіно “Харківський бузок”. Півтори години він разом зі своїм другом Шарлем Жераром розповідав харків’янам про свої найвидатніші ролі. Про зйомки у фільмі “На останньому подиху”, який приніс Бельмондо світову славу і перших шанувальниць. Ділився кумедними історіями зі свого акторського життя. Переповідав, як не раз травмувався, виконуючи трюки у фільмах. 

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

Він не приховував шаленого щастя від зустрічі з харків’янами та їхнім гостинним і красивим містом.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти.

“Я з величезним задоволенням повернуся до вас ще раз”, – щиро вірив французький актор понад десять років тому.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

На жаль, це був його перший і останній візит до Харкова. Але відбиток долоні, залишений ним на Алеї зірок у саду Шевченка, та теплі спогади від фестивальних зустрічей стали невіднятною частиною мистецького і культурного життя мирного Харкова.

 Алея зірок у саду Шевченка. Харків, 2012 рік

 Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

А так вітав зірку Харків у 2024 році…

 

На жаль, 6 вересня 2021 року пішов у засвіти актор, який мріяв повернутися до Харкова і яким продовжуємо захоплюватися, передивляючись вкотре культові фільмі з його ролями: “Професіонал” із безсмертним саундтреком Chi Mai (італ. “Хто б не…”) Енніо Морріконе, “Чудовий”, “Ас із асів”, “Чудовисько”, “Хто є хто?”, “Гра в чотири руки” та багато інших.

Довідка. Жан-Поль Бельмондо – відомий французький актор театру та кіно. Народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (Франція), син паризького скульптора Поля Бельмондо. У 20 років вступив до Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва. Після закінчення навчання розпочав професійну кар’єру на сцені.

Кінодебют Бельмондо відбувся у 1957 році у фільмі «Мольєр», але епізоди за його участю були вирізані перед виходом картини. Більш значна роль дісталася йому у фільмі «Будь красива і мовчи» (1958). Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі «На останньому подиху».

Наступного року Бельмондо зміцнив своє реноме, зігравши разом із Софі Лорен в оскароносному фільмі «Чочара».

Свої найкращі ролі Бельмондо зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з «Міссісіпі»», 1969), Клода («Доктор Пополь», 1972), Альона Рене («Ставіски», 1974).

Жан-Поль Бельмондо був одним із найуспішніших акторів Франції до 1986 року.

У 1987 Бельмондо повернувся на театральні підмостки після тривалої перерви з 1959 року і з цього моменту поєднував роботу в кіно і театрі.

2001 року Бельмондо переніс інсульт, відтоді припинив роботу в театрі та кіно. 2008 року відбулося повернення 75-річного актора на знімальний майданчик — він знявся у фільмі режисера Франсіса Юстера «Людина та її собака».

У лютому 2015 року Бельмондо оголосив про завершення своєї кар’єри у кіно.

Жан-Поль Бельмондо пішов із життя 6 вересня 2021 року на 89-му році життя.

Більше у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та матеріал: Галина Половик, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Харків – це кохання дитинства: 28 березня згадуємо відомого українського актора, який залишив свій дотик в центрі міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 28 березня 2025 року, відомомому діячу мистецтва виповнилося б 75…

“7:0 – на мою користь”, – так філософські охарактеризовував свій ювілейний рік в 2020 році відомий український актор Олексій Колесник.

Олексій Колесник родом із села Карлівка Полтавської області. До своєї батьківщини актор завжди ставився з повагою, а Харків він полюбив з першого погляду. Вперше Олексій Антонович завітав до незламного міста ще школярем, розповів він в ексклюзивному інтерв’ю GХ.

«Я до Харкова приїхав уперше, коли мені було 8 років. Це були казкові враження. Мені шалено сподобалося місто своєю архітектурою та затишною атмосферою», – розповідав Олексій Колесник.

Через роки Олексій Антонович приїхав до Харкова вже як почесний гість міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» («Харьковская сирень»). Цей культурний захід актор відвідував кілька разів. У 2016 році відбиток долоні відомого митця прикрасив Алею зірок, розташовану в саду Шевченка біля ХНАТОБу.

«Фестиваль “Харківський бузок” – це найдобріший фестиваль, на якому я колись бував. Це був цікавий проєкт, де режисери короткометражного кіно могли показати свої роботи глядачам та отримати компетентну рецензію у професійного журі. Фестиваль був дуже яскравим і незабутнім», – зазначив актор.

Свій ювілей, розповідав в ексклюзивному інтерв’ю GХ Олексій Колесник, він відзначаd у колі лише найближчих. Галасливі гуляння в умовах карантину організовувати не став. Але до цього положення Олексій Антонович ставився філософськи, вірив, ті обмеження допомогли людям трохи поставити рутинне життя “на паузу” і переосмислити цінності.

Нагадаємо, Олексій Колесник був гостем відеопрограми «GХ TV»

Довідка. Олексій Антонович Колесник – член Національної спілки кінематографістів України, український актор, заслужений артист України (2008).
Народився 28 березня 1950 року у селі Карлівка Полтавської області.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1975).
Дебютував у кіно ще студентом.
З 1975 року працював у театрах України, у тому числі у Київському театрі оперети.
З 1978 року починає зніматися на кіностудії ім. Довженка, а з 1982 року — штатний актор студії.
Знявся більш ніж у сорока кінострічках серед яких: «Ярослав Мудрий» (1981 року) — Лука, «Той, хто пройшов крізь вогонь» (художній фільм українського режисера Михайла Іллєнка, 2011 року) – вождь індіанців..
Помер 30 жовтня 2021 року в Києві

Історичний факт. Цього народився актор, який служив в найстарішому театрі Харкова

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 24 січня, в 1904 році народився Григорій Лойко — актор театру та кіно, який служив у Харківському театрі музичної комедії.

У ньому Григорій Лойко працював з 1931 по 1944 рік.

Потім виступав у Київському театрі оперети.

Знімався на кіностудії Довженка. Найвідоміша картина – кінокомедія «Ні пуху, ні пера».

Працював на озвучуванні мультфільмів: «Пригоди Перця» (1961), «Заєць та їжак» (1963), «Казка про царевича і трьох лікарів» (1965, читає текст).

1951 року був відзначений званням Заслужений артист України.

Пішов із життя 16 жовтня 1995 року у Києві.

Історичний факт: цього дня народилися два харківські актори

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Регіон, Суспільство.

В цей день, 22 грудня, в 1889 році в Білопіллі на Харківщині народився Данило Антонович (справжнє прізвище — Антонович-Будько; 1889-1975) — український актор, театральний педагог.

В 1919 році закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Лисенка (нині Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого).

З 1920 року працював із Лесем Курбасом у трупі пересувного театру «Кийдрамте», з якою у 1922 році увійшов до створеного театру «Березіль».
В 1926 році, після переїзду театру «Березіль» (з 1935 року — Харківський український драматичний театр імені Шевченка) до Харкова, Антонович повернувся до театру і знову став одним із провідних акторів.
З 1946 року викладав у Харківському театральному інституті (нині Харківський національний університет мистецтв імені Котляревського).
Помер у 1975 році в Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі Харкова.

У цей день, 22 грудня, в 1912 році народився Ізакін Гріншпун (1912-1990) – відомий харківський актор та режисер.

В 1934 році закінчив Харківську студію сценічного мистецтва.

В 1934–1938 роках режисер-асистент Харківського російського театру, з 1938 року – режисер Харківського ТЮГу.

Після 1946 року працював у Львові та Одесі (і не тільки) .

У 50-70-х роках знімався у телевиставах: «Біла акація», «Сорочинський ярмарок», «Дощ – гарна погода», «Мистецтво комедії», «Циліндр».
Автор спогадів “Про друзів моїх та вчителів” (Київ, 1986).

Пам’ятаємо!

Фото та матеріал: відкриті джерела

Він дарував радість дітям і віддав життя за них. Загинув харківській актор і режисер (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Сумна звістка облетіла сторінки соцмереж – загинув видатний діяч мистецтв, вірний син свого краю – керівник дитячого театру “Казка”, режисер, драматург та актор – Дмитро Кравець.

Сотні людей вже встигли засвідчити свої співчуття родині загиблого, багато хто з митців додав спільні спогади… Але кожен й досі не може повірити, що Дмитра вже немає з нами….


“Боже, як сумно відчувати те, що улітають на небо найкращі сини України, – написала керівниця театру “Сорванці” Олена Вартанян. – Назавжди ти будеш веселим Казкарем! Дякую тобі, Діма, за твоє хоробре серце, за твою силу і мужність, за велику Любов до Дітей! Слава Героям!“

“Пішов з життя Дмитро Кравець. У Харкові завжди було багато дитячих театрів, але театр “Казка” та режисура Дмитра – це було завжди щось особливе. Дякую тобі за твої вистави, тексти, за захист України. Дякую за те, що ти був!” – написав викладач ХДАДМ Олександр Гук.

«Захищаючи Україну, загинув мій близький друг, мій вчитель, колега, один із керівників дитячого театру “Казка”, режисер, драматург, актор – Дмитро Кравець. Останніми роками ми мало спілкувалися, але мені є багато, що тобі сказати. Що я тебе люблю, і що дуже тобі вдячний, і що буду тут сумувати за тобою… І що ми обовʼязково ще поговоримо, будемо жартувати, сміятися та щось вигадувати. Я впевнений в цьому. Бо як ти писав про одного, можливо, найулюбленішого свого героя: “Вчера ему было 42 и он, без сомнения умер на своём письменном столе. Сегодня Мурликову 41 – пошёл обратный отсчёт.”» – першим поділився сумною звісткою учень та колега Дмитра – Mitya Grabovskiy.

У Дмитра лишилося двоє неповнолітніх дітей. Саме заради дітей, сім’ї, країни він пішов зі зброєю в руках захищати… 

Він жив, щоб дарувати радість дітям, створювати вистави, грати самому…

Як сумно та пророчо звучать слова драматурга… “Успеть на последний лифт… Последний лифт. Лифт в небеса…”, – підписав один з останніх кадрів у своїй стрічці Дмитро Кравець (Photo: Volodymyr Shamshuryn). 

Тепер він вже з янголами і звідти оберігає нас.

Колектив новинного порталу GX приєднується до слів співчуття рідним та близьким Дмитра. Світла пам’ять герою! Він назавжди залишиться в наших серцях!

Похорон Дмитра Кравця відбудеться 6 травня об 11:00 на Алеї Слави кладовища №18 у місті Харкові.

Фото: архів Дмитра Кравця

“Ми брати по зброї, тому що ми обидва починали як актори”. Делон пообіцяв Зеленському завітати до України (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Вчора в онлайн форматі зустрілися та багато про що поговорили два справжніх чоловіки, гідні сини своїх країн. Один з них підтримує вільний і гордий народ України, другий – разом зі своїм народом відстоює свободу своєї країни. Питань було багато…

Легенда Франції, улюблений актор мільйонів, зірка світового масштабу, 86-річний Ален Делон сказав, що якби він був молодший років на 50, пішов би зараз до української армії. (Нагадаємо, що Делон у молодості під час війни в Індокитаї служив там у лавах парашутно-десантних військ корпусу морської піхоти). Ці слова, як повідомляє francetvinfo.fr, прозвучали під час діалогу Алена Делона з Президентом України Володимиром Зеленським в ексклюзивному інтерв’ю, яке транслювалося 23 вересня на каналі TV Monde.

“Ми брати по зброї, тому що ми обидва починали як актори, – почав інтерв’ю Делон і додав у бік глядачів, – але в нього (Зеленського) кращий фінал кар’єри, ніж у мене. Він – Президент”.





У відповідь на слова Володимира Зеленського про важливість для українців підтримки з боку французького суспільства в цілому і Алена Делона особисто французький актор зазначив: “Це мінімум, який я можу зробити, тому що ви не заслуговуєте того, через що ви проходите, і всього, через що проходить Україна і ваш народ. Ви нічого не зробили, щоб спровокувати цю війну”.

“Він (Володимир Путін) думає, що ми – частина його світу, – відповів Володимир Зеленський. – Можливо, він жадає повернення Радянського Союзу… і всі, хто заважає йому на цьому шляху, є для нього гарматним м’ясом. Він чудово знає, скільки людей гине щодня, але це частина його плану. Він – колонізатор”.

Основні питання та тези інтерв’ю:

  • “Ситуація у Запорізькій викликає побоювання через ризик ядерної катастрофи”;
  • Застосування ядерної зброї: “Я не вірю, що світ це дозволить”;
  • “Щодня гинуть 50 українських солдатів”;
  • “Для росіян протестувати безпечніше за війну”;
  • Російські анексійні “референдуми”,
  • “Бронетехніка потрібна для збереження життя людей”;
  • Назустріч енергетичній кризі цієї зими?”;
  • “Україна готова до вступу до ЄС”;
  • Як відбудувати Україну?

“Ален Делон – великий актор, в Україні його всі знають. Я був дуже радий поговорити з ним”, – заявив Зеленський наприкінці .

“Я з тобою”, – підтримав Зеленського Ален Делон.

Розмова завершилася запрошенням від Президента України для Алена Делона приїхати до Києва. Французький актор відповів, що коли йому це дозволить стан здоров’я, він обов’язково приїде.

Зустріч французького актора та глави української держави завершила представлену журналістом Сирилом Віг’є передачу, присвячену Володимиру Зеленському.

Нагадаємо, з початком війни в Україні серце улюбленого актора мільйонів Алена Делона не має спокою. Він вирішив використати свою славу, щоб підтримати українців у їх боротьбі за свободу. Відомий актор створив спеціальну програму, присвячену українському поету Тарасу Шевченку і вже наприкінці вересня візьме участь у заході на честь України, який транслюватиме TV5 Monde. «Мене глибоко засмутило те, що робиться в Україні. Тому я борюся за них», – запевнив Ален Делон, а потім вигукнув: «Хай живе Україна!»

Детальніше про цей захід і участь актора у кінофестивалі “Харьковская сирень” читайте у новині GX (Хай живе Україна! Видатний француз подарував Україні не тільки руку, а й серце).

Фото та матеріали: TV5 Monde, francetvinfo.fr, ZN.UA, lenta.ua

Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.