«Вся історія науки на кожному кроці показує,
що окремі особистості були більш праві у своїх твердженнях,
ніж цілі корпорації вчених чи сотні й
тисячі дослідників, які дотримувалися панівних поглядів»
(Володимир Вернадський)
Володимир Вернадський народився 28 лютого (12 березня) 1863 р. у Санкт-Петербурзі, походив зі старовинного українського козацького роду. Один із його предків по батьківській лінії воював у війську Богдана Хмельницького. Прадід навчався в Переяславському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Дід Василь служив штабс-лікарем в армії, за що й отримав дворянський титул та змінив прізвище з Верна на Вернадський. Батько, Іван Васильович Вернадський, народився у Києві, після закінчення Київського університету Св. Володимира очолював у ньому кафедру, деякий час працював викладачем у Харкові. Мати Вернадського теж походила зі старовинного роду Константиновичів, її предки належали до козацько-старшинської верхівки. Материн дядько, Микола Гулак був співзасновником Кирило-Мефодіївського товариства.
Коли Володимиру Вернадського виповнилося чотири роки, родина переїхала в Харків, де пройшло його дитинство. Відомо, що у 1868-1876 рр. він разом з батьками бував у родинній садибі в Шишаках на Полтавщині, у бабусі на Липках в Києві, одне літо провів в садибі українського письменника Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. У 1873-1876 роках Вернадський навчався у Першій Харківській гімназії, що розташовувалася на вул. Старомосковській, 14 (нині у цій будівлі на проспекті Героїв Харкова, 24, працює Харківський державний професійно-педагогічний фаховий коледж, який має ім’я В. І. Вернадського).
З 1876 р. подальше життя Вернадського проходило поза межами України, але він постійно підтримував тісні зв’язки з краєм, який вважав рідним, у всіх автобіографіях він підкреслював своє козацьке походження.
Вернадський увійшов в історію як видатний вчений, заслуги якого перед наукою були визнані ще за життя: доктор наук по мінералогії та геогнозії, професор кількох університетів, академік вітчизняних та закордонних Академій наук (Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, Паризької та Чеської Академій Наук). Вернадський – науковець-природознавець, енциклопедист та філософ науки, фундатор геохімії, біогеохімії, радіогеології, про провідну роль живих істот у геохімічних процесах, еволюційного походження мінералів. Стояв біля джерел атомної науки, займався розробками в галузі радіології та радіогеології , організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), з 1940 р. і до кінця свого життя досліджував уран з метою отримання ядерної енергії. Вчений започаткував новий напрямок в науці, який переріс у нову науку – біохімію та у 1929 р. очолив першу Біохімічну лабораторію (зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. Вернадського). За своє життя вчений надрукував 473 наукові праці.
Вернадський також увійшов в історію науки як видатний філософ, автор теорій космізму, про біосферу та ноосферу. Його концепція науки як культури, пов’язання науки з етикою, протистояння політичній релігії як формі духовного деспотизму – такими були підсумки усвідомлення вченим космічного значення діяльності людського розуму. Цим Вернадський відкрив нові обрії природознавчої культури та науки XX ст.
Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.
Вернадський відомий і як громадський діяч, зокрема був попечителем Київського навчального округу, одним із засновників та ініціаторів створення першої наукової бібліотеки в Україні (нині – Національна бібліотека України імені В І. Вернадського).
Але найбільш відомий Вернадський в Україні як засновник та перший президент Української Академії наук. У квітні 1918 р. після встановлення влади гетьмана Скоропадського та проголошення Української держави (Другого Гетьманату) Вернадський був запрошений до Києва та очолив Комісію з організації Академії наук та Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої освіти. Попри складну політичну та економічну ситуацію на той момент в Україні, вчений зміг організувати кілька геологічних екскурсій, а також виступив з доповіддю на тему «Жива речовина». Вернадському належить розробка оригінальної життєздатної моделі нової Академії наук. Згідно з його ідеями, Академія має задовольняти такі важливі вимоги: національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури), державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни та людини), місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя).
В організацію академічного життя Вернадським також покладено три головні принципи: державний статус, самоврядність Академії у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук.
З приходом більшовиків становище Української Академії наук погіршилося, і для вирішення ряду організаційних питань Вернадський поїхав до Криму, де захворів на висипний тиф. Лікування тривало протягом 1919–1920 рр., у Криму Вернадський продовжив працювати в Таврійському університеті у Сімферополі, спочатку на посаді професора, а згодом ректора. У лютому 1921 р. В. І. Вернадський залишив Крим. Подальше свої життя він у Петрограді та Москві, де продовжив займатися науковими дослідженнями.
Вернадський помер 6 січня 1945 року у Москві.
Вшанування пам’яті Вернадського: вулиці, гірський хребет та антарктична станція
Сьогодні в Україні 45 вулиць в різних містах та селищах мають ім’я вченого. У 1973 р. НАН України встановила для науковців премію імені В. І. Вернадського, а в 2003 р. — Золоту медаль імені В. І. Вернадського. У 1963 р. та 2013 р. були випущені поштові марки. У 1964 р. іменем науковця назвали гірський хребет у східній частині Антарктиди, а у 1996 р. заснували українську антарктичну станцію «Академік Вернадський».
У березні 1981 р. В. І. Вернадському у Києві був відкритий пам’ятник, який розташований на однойменному бульварі неподалік проспекту Перемоги. Автори скульптури – Олександр Скобліков та Анатолій Ігнащенко.
У 2000 р. на всеукраїнському шоу «Людина року» В. І. Вернадському за його заслуги перед вітчизняною і світовою наукою, та людством було надано звання «Людина століття».
26 березня 2003 р. Національний банк України в обіг випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні, яка присвячена академіку Вернадському.
25 лютого 2013 р. Національний банк України в обіг випустив срібну пам’ятну монету в серії «Видатні особистості України» номіналом 5 гривень, яка присвячена 150-річчю від дня народження академіка Вернадського.
На честь науковця назвали астероїд 2809 Вернадський та кратер на зворотній стороні Місяця.
25 жовтня 2019 р. Національний банк України увів у грошовий обіг купюру номіналом у 1000 гривень із зображенням Володимира Вернадського на аверсі та будівлею Президії НАН України на звороті.
12 серпня 2019 р. в харківському саду Шевченка була встановлена скульптура В. І. Вернадського (автори скульптори Олександр Рідний та Анна Іванова).
22 грудня 2021 р. Національний банк України випустив пам`ятну банкноту номіналом 1000 гривень зразка 2019 року до 30-річчя незалежності України. Основне зображення лицьового боку – портрет Володимира Вернадського.
(За матеріалами Харківського історичного музею імені М.Ф.Сумцова)
