«Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» – Тарас Шевченко.
Ще вчора, 9 березня, Україна і світ відзначали 212-ту річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. А вже сьогодні, 10 березня, роковини від дня його смерті…
Пам’ятаємо! 9 та 10 березня – ці дві дати відомі кожному українцю – дата народження та смерті найвидатнішого українського поета усіх часів, справжнього Кобзаря українського народу – Тараса Григоровича Шевченка. В ці дні його вшановують по всій Україні – від великих міст до маленьких селищ.
Зокрема, в Черкаській області в селі Мориниці люди приїжджають до рідної домівки митця…
В Омельному на Волині шанувальниця його творчості Галина Бугайчук, мати захисника України, яка молиться за свого сина, й бабуся, яка оплакує захисника-онука, читає вірші Шевченка (з одного з найстаріших видань “Кобзаря”, що зберігає родина): “Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами”…
А в Одесі – читають його вірші….
Пам’ятають і в Горішніх Плавнях…
«От тому в лихі години ми затяті й вперті, Бо для вільної людини рабство гірше смерті», – про боротьбу нашого народу писав Тарас Григорович.
Під час війни з рф підніжжя пам’ятника Кобзарю в Харкові стало місцем вшаннування усіх вільних духом, хто наразі боронить Україну (наразі, щоб зберегти пам’ятник, його наряду з іншими було обкладено мішками із піском).
А ще в цей день, 10 березня, у 1878 році в Женеві коштом членів Київської Старої Громади було випущено кишенькове видання “Кобзаря”.
Пам’ятаємо! 10 березня в 1861 році на чужині помер видатний син України – Тарас Григорович Шевченко. Вся країна вшановує пам’ять незламного земляка і згадує його останню волю!
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… А до того —
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
25 грудня 1845 в Переяславі
Його заповіт було виконано!!!
Докладніше про життєвий шлях Кобзаря, а також вшанування його пам’яті в Україні та за її межами – в пості GX.
В 2025 році до визначних дат, пов’заних з Кобзарем, незламному Харкову подарували синьожовті крила!
Цей символ волі українського народу радо приміряли сотні харків’ян та гостей міста!
«От тому в лихі години ми затяті й вперті, Бо для вільної людини рабство гірше смерті», – про боротьбу нашого народу писав Великий Пророк.
Не випадково саме 10 березня й День Державного гімну України, який щорічно відзначається в пам’ять про перше публічне виконання. Адже саме 10 березня 1865 року — у день роковин смерті Тараса Шевченка — у Перемишлі вперше публічно виконали цю пісню, яка дуже швидко стала популярною в українській громаді як на заході, так і на сході України.
До цих визначних дат харків’яни несли квіти до пам’ятника Кобзарю, а ще співали і декламували твори Тараса Григоровича. На прихованому від рашистських обстрілів силуеті було закріплено Прапори України та картинний облік Шевченка-воїна з його пророчими словама. А ось так усе виглядало в 2025 році.
Зберігаємо подробиці цих днів ще й у спогадах, зокрема, харківського педагога та поціновувача культури Сурена Кочаряна.
В 2024 році колектив ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА вшанував Поета великим концертом української музики докладніше в пості.
Лунав концерт в українському форматі і 2025 році…
А вже в квітні 2025 відбулася прем’єра “ТГШ. Подорож у часі“. (Виставу показали й в 2026-му – 7 березня).
Опера-кабаре «ТГШ. Подорож у часі», іноді доволі провокативна, прагне відійти від усталених стереотипів і показати Шевченка не лише як поета та пророка, але й як близьку та зрозумілу всім нам людину, яка насолоджувалася життям, була частиною богемного суспільства, так би мовити, «зіркою» свого часу та мала пристрасну й зовсім неоднозначну натуру, що зрештою і призвело до його особистої трагедії.
“Блаженний день, блаженний час,
Сіяє знов нам добра воля,
До рідного вернемось края,
Земля жадана жде для нас…”
(з опери “Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського).
Кожна нота, кожне слово торкається душі…
Світла пам’ять видатному сину України! Вічна пам’ять Тарасу Шевченко! З Кобзарем у серці й душі ми разом стаємо сильнішими! Віримо! Україна переможе!
“Борітеся — поборете!
Хай Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!” – Тарас Шевченко!
Довідка. 9 та 10 березня – ці дві дати відомі кожному українцю – дата народження та смерті найвидатнішого українського поета усіх часів, справжнього Кобзаря українського народу – Тараса Григоровича Шевченка.
В 1814 році 9 березня в маленькому селі Моринці нині Черкаської області народився хлопчик, якому було назначено долею стати Пророком для українців, пробудити свій народ від національної сплячки і прославити українську літературу.
З раннього дитинства він виявляв хист до поезії та малювання. У віці 11 років Тарас осиротів. Він довго шукав собі вчителя і наймався на різну тяжку роботу. Зрештою потрапив у наймицтво до дворянина Павла Енгельгарда.
В 1831 році Енгельгард взяв Шевченка з собою в Санкт-Петербург і віддав юнака на навчання малюванню. Там він познайомився з багатьма видатними митцями та колишніми українськими кріпаками, а також написав свої перші твори. В 1838 році його друзі художник Карл Брюллов і поет Василь Жуковський викупили Шевченка з кріпацтва.
В 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Цей період він називав найкращим в своєму житті. Тут він багато малював, а також створив рукопис своєї майбутньої збірки “Кобзар”.
В 1843-1847 роках повернувся до України і багато подорожував багатьма містами, робив замальовки і писав патріотичні вірші. Під час подорожей Шевченко написав багато антиімперських творів, які не могли бути надруковані, але їх таємно передруковували і вчили напам’ять. В 1845 році він написав свій знаменитий “Заповіт”.
В 1847 році Шевченка заарештували за “мрії про можливість Україні існувати як окремій державі”, виказані у його збірці “Кобзар”. Після цього Шевченко 10 років провів в арештах і засланнях, і продовжив писати і малювати попри сувору заборону.
Після звільнення йому було заборонено відвідувати Україну. В 1859 йому нарешті дозволили приїхати в Україну, але знову заарештували в тому ж році. У 1860 році вийшла остання збірка Шевченка “І виріс я на чужині…”, де він висловив свої погляди на життя. У 1861 році він помер в Петербурзі, а перепоховали його в Каневі на Чернечій горі згідно з його заповітом.
Варто зазначити, що у ХНАТОБ / СХІД OPERA щорічно вшановували пам’ять великого українського поета (9.03.1814-10.03.1861) оперою Льва Колодуба “Поет”, згадують Кобзаря в театрі і сьогодні. По суті, в ній представлені останні години життя Тараса Шевченка, який у передсмертних видіннях поринає у спогади. Немов у калейдоскопі проносяться картини минулого – від кріпацтва до заслання. Особливо зворушливі ліричні сцени, в яких глядачі мають можливість перейнятися чуттєвими образами Оксани та Катерини. Не обійшлося у постановці і без впливу театру. Недарма, як лібретто композитор скористався п’єсою А. Біляцького та З. Сагалова (вона йшла у свій час на сцені драматичного театру ім. Т. Шевченка), і на її основі створив трагічну фантасмагорію. Вкраплення монтажності, сюрреалістичні сцени видінь – все це занурює образ Кобзаря у новий час-простір. Таким чином, Тарас Шевченко стає актуальним героєм, поєднуючи вік ХІХ та нашу сучасність, щоб втілювати устремління українського народу до правди, волі та справедливості!
З 2025 року в театрі до дня народження Кобзаря на сцені вистава “ТГШ. Подорож у часі“.
А ось Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка поставив свою виставу про Кобзаря – «Шевченко 2.0» — це сучасна інтерпретація життя та творчості Тараса Шевченка, яка зазвичай включає елементи мультимедіа та переосмислення класики.
Як відомо, у Харкові є пам’ятник Кобзарю – це знакове місце для мешканців міста знаходиться у Саду Шевченка (під час війни, щоб зберегти пам’ятник, його наряду з іншими було обкладено мішками із піском).
Нагадаємо, що Тарас Шевченко дотог ж був надзвичайно талановитим художником. Він створив понад 1300 картин, з яких до нашого часу збереглися більше 800. Переважно малював українські народні сюжети і селянський побут. Створював ілюстрації до власних творів. Також любив малювати автопортрети. До Другої світової війни у Харкові була найбільша в Україні галерея картин Кобзаря. Вона була відкрита 12 грудня 1932 при Інституті літературознавства ім. Т. Г. Шевченка і перебувала у будівлі нинішнього художнього музею (вул. Дружина Мироносиць, 11). У ньому налічувалося близько 800 робіт. 1939 року багато робіт було передано до Києва для участі у виставці. Сьогодні у Харкові залишилося всього чотири оригінальні роботи Шевченка – одна мальовнича, один офорт та два малюнки періоду заслання.
Ще трохи фактів….
20 серпня 1925 року на Чернечій горі (м. Канєв) було засновано заповідник біля могили Шевченка. Щороку до могили Шевченка приходили близько 100 тисяч паломників, у тому числі понад 10 тисяч іноземних туристів із 35 країн світу.
В 1939 році 18 червня на Чернечій горі в Каневі, на могилі Тараса Шевченка було відкрито новий бронзовий пам’ятник.
Як відомо, Тараса Шевченка було поховано (перепоховано) на Чернечій горі у травні 1861 року. Спочатку над труною Шевченка на місці поховання збудували цегляне склепіння, насипали два яруси землі та обклали камінням так, щоб надати могилі вигляді степової кургану. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Така могила була до 80-х років XIX століття, оскільки царський уряд всіляко протидіяв справі належного її благоустрою. У 1884 році на могилі Шевченка на народні пожертви був, нарешті, встановлений чавунний хрест, упорядкований земляний насип, могила обкладена дерном, недалеко збудований будинок для наглядача. 1923 року замість хреста на Тарасовій горі було поставлено чавунний бюст Шевченка, відлитий на Городищенському цукровому заводі (Черкаська область) за проектом скульптора Каленика Терещенка. 1923 року академік Володимир Резніченко вніс пропозицію про створення державно-національного заповідного парку на Тарасовій горі. На думку вченого, охорона могили Шевченка вимагала передусім охорони навколишньої природи. Територія Тарасової гори стала заповідною 20 серпня 1925 року. Протягом 1927-1930 років було проведено меліоративні роботи для зміцнення схилів гори, засаджено лісом навколишні яри та ущелини. Площа заповідника внаслідок цих заходів розширилася до 10 га. Тоді ж південний схил Тарасової гори та сусідньої з нею зрізали на конус, засадили деревами та зробили дерев’яні жолоби для відведення дощової води, а прірву перегородили гатками. Збудували й довгі звивисті сходи на вершину гори. 1929 року в Каневі біля підніжжя Пилипенкової гори (від імені місцевого жителя, який мав тут землі та сіножаті) для відвідувачів могили Шевченка було збудовано готель. Він був дерев’яний, двоповерховий, розташований так, що майже всі кімнати виходили на Дніпро. У ньому розмістилися і дві музейні кімнати з матеріалами про життя та творчий шлях поета, бібліотека, кінолекційна зала (на цьому місці зараз турбаза «Канів»). У 1939 році, до 125-річчя від дня народження поета було впорядковано та капітально укріплено могилу поета, над склепінням покладено залізобетонне покриття. На залізобетонній поверхні могили встановлено гранітну надгробну плиту з написом та збудовано величний бронзовий монумент поетові, автором якого є Матвій Манізер (прим. GX – його ім’я носить ода з вулиць м. Харків), а архітектором – Євген Левінсон. Тоді ж було відкрито і музей Шевченка, збудований за проектом Василя Кричевського та архітектора Петра Костирка. Такий вигляд могила має й тепер: двоярусний насип заввишки 6,5 м, увінчаний лабрадоритовим постаментом заввишки 7,5 м, на ньому височить 3,5-метрова бронзова фігура Шевченка.
В 1961 році 9 липня пам’ятник Великому Кобзарю Тарасу Шевченку було відкрито у канадському Вінніпезі.
Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХНАТОБ, Харківський державний академічний український драматичний театр імені Т.Г. Шевченка, відкриті джерела
