Позначка: співак

17 грудня в історії Харкова: цікаві події та яскраві особистості у житті міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

17 грудня 1917 року у Харкові у залі Громадської бібліотеки відбувся вечір Олександра Вертинського, відомого поета «срібного віку» та виконавця музичних творів на власні вірші.

Довідка. Олександр Миколайович Верти́нський (8 (20) березня 1889, Київ, Київська губернія — 21 травня 1957) — український кіноактор, композитор, поет і співак, кумир естради в першій половині XX століття.

Народився в сім’ї дрібного чиновника. Батько, Микола Петрович, походив із сім’ї залізничного службовця, був приватним повіреним і трохи займався журналістикою. Мати, Євгенія Степанівна Сколацька, народилася в дворянській сім’ї. Вона не перебувала в офіційному шлюбі з батьком Вертинського, оскільки перша дружина Миколи Петровича нізащо не хотіла дати чоловікові розлучення; він був вимушений усиновити своїх дітей, народжених у цивільному шлюбі, — старшу дочку Надію і сина Олександра. Рано втратив батьків і зв’язок із сестрою. В роки юності захопився театром, виступав в аматорських виставах і, як статист, на сцені київського театру Соловцова. На відміну від естрадних зірок початку XX століття, що прийшли на естраду з опереткової, а то і з оперної сцени, Олександр Миколайович вийшов з літературного середовища. Його розвиток, як творчої особистості, його світогляд і творчий стиль почали складатися на київських літературних зборах Софії Миколаївни Зелінської. А потім відправився підкорювати світ, вчився, втілював мрії…
Загадкою залишалася незмінна популярність Олександра Вертинського в різноманітної аудиторії. Часто причину його успіху бачили в тому, що його творчість «відобразила кризу духовної культури суспільства». Скоріше, його вкрай індивідуалістичні вірші припали до душі кожному. Для нього було характерне написання циклу віршів як «варіацій на тему», представлення своєрідної галереї символів одного образу, перенесення людських емоцій на неживі предмети, використання екзотичних назв і несподіваних порівнянь як спроби ослабити або ж абсолютно зняти відчуття тиску матеріальності світу. При цьому в своїх віршах він прагнув показати, що людина, ніким не зрозуміла і самотня, беззахисна перед лицем величезного безжального світу. Цьому світу байдуже, що смерть близької людини, розлука з улюбленою жінкою, нерозділене кохання і, нарешті, банальна зрада є, можливо, найстрашнішою трагедією в масштабах маленького всесвіту окремо взятої людини. Саме тому його пісні виявилися близькими кожному: кожен міг побачити в них себе.
Привабливим для публіки був також особливий стиль Олександра Миколайовича, його сценічна маска. З середини 1915 по кінець 1917 року артист виступав у гримі сумного П’єро.

Сам артист стверджував, що цей грим народився спонтанно під час його роботи на санітарному поїзді, коли він і інші молоді санітари давали невеликі «домашні» концерти для поранених і грим на сцені був необхідний виключно через сильне відчуття невпевненості і розгубленості перед переповненим залом. Але вибір маски П’єро був не випадковим. Образ багатостраждального блазня якнайкраще відповідав тій ролі утішника, яку вибрав собі артист. На естраді це було щось нове. Образ П’єро відображав внутрішній світ молодого Олександра Вертинського. Пізніше у нього з’явилася маска ніде не баченого чорного П’єро. Ця маска допомагала артистові входити в образ, давала відповідний емоційний настрій перед виходом на сцену, будила необхідні відчуття. П’єро — комічний страждальник, наївний і захоплений, вічно марячий про щось сумне блазень, у якому крізь комічну манеру видно дійсне страждання і дійсне благородство.

Олександр Миколайович з першої миті своєї появи на сцені відводив глядачів у свій примарний світ. Враження доповнювали уміло створені декорації і «місячне» світло: “Він виходив на сцену вже ґрунтовно загримованим і в спеціально зшитому костюмі П’єро. У мертвотному, лимонно-ліловому світлі рампи густо напудрена особа його здавалося нерухомою, висушеною маскою. Лише «яскраво-червона рана рота» і брови, що страждально здригаються, позначали «тліюче людське життя». Образ чорного П’єро, що з’явився пізніше, був іншим: мертвотно-білий грим на обличчі замінила маска-доміно, білий костюм П’єро замінило абсолютно чорне одіяння, на якому яскраво виділялася біла шийна хустка. Іншим було і враження глядачів. Новий П’єро став у своїх пісеньках іронічнішим і в’їдливішим за колишнього, оскільки втратив наївні марення юності і розгледів буденну простоту і байдужість навколишнього світу.
З успіхом прийшли сценічні зміни – вже з 1916 року він відмовився від маски П’єро і почав виступати в концертному фраку, у якому виступав все життя, ніколи не відступаючи від цього сценічного костюма, що став теж своєрідною маскою або, якщо завгодно, своєрідним символом.
Вертинський залишив Батьківщину на початку 1920 року, а повернувся лише в 1943 році. Успіх у різних країнах світу, безмежна любов до Парижу (Франції, яку називав другою домівкою) і бажане повернення до дому…
Артист чудово розумів, що офіційно він не визнаний, але лише юридично терпимий. А зали були переповнені.
Вертинського представляють як великого російського артиста. Але його українська ідентичність, яку він дедалі більше підтверджував, перебуваючи у своєму улюбленому рідному місті Києві в останні роки перед смертю, ніколи не підкреслювалася. Що він навіть мав ролі українською мовою у двох фільмах, зроблених у Києві в 1955-56 роках. Отже, в ім’я історичної справедливості, ось що він написав своїй дружині – грузинці Лідії з Києва 11 вересня 1954 року.

Вертинський помер 21 травня 1957 року.

Талановитому артисту присвячено одну з вітрин Музею Однієї Вулиці. У музеї представлені автографи О. Вертинського з текстами окремих пісеньок, фотографії, колекція грамплатівок 1930—1950-х років. У 2009 році музей проводив виставку «Александр Вертинский: Я готов целовать твои улицы…», присвячену 120-річчю з дня народження видатного шансоньє.

21 березня 2019 року на Андріївському узвозі у Києві було відкрито пам’ятник легендарному співаку та актору.

21 березня 2019 року «Укрпошта» ввела в обіг поштову марку «Олександр Вертинський. 1889—1957» номіналом 8,00 гривень (тираж 130 000); дизайн марки розробив Василь Василенко.

17 грудня 2003 року у Харкові, у художньому музеї, стартував дитячий фестиваль «Мітці майбутнього». Виставка мала назву «Різдвяна симфонія».

Будянська художня школа привезла до Харкова 30 художників та 60 робіт про зиму. У школі не просто вчили малювати малюків, а готували кадри для Будянського фаянсового заводу.
На жаль, незабаром фабрика зупинила виробництво. А 2021 року будівлю фабрики знесли за допомогою вибуху. Історія колись знаменитого будянського фаянсу було завершено.

Нагадаємо, Художній музей в Харкові, як і багато культурних закладів України, зазнав руйнувань від обстрілів рашистів (докладніше про наслідки в новині GX).

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела, Галина Половик, Наталія Бойченко, GX

У Харкові 8 жовтня до нього “ходять у гості”: сьогодні місто згадує великого співака, який розпочав у ньому кар’єру (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 08.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Сьогодні знову є привід згадати відомого співака, який жив у Харкові.

Марк Наумович Нейман народився 8 жовтня (за новим стилем, нагадаємо ми вже згадували про співака 25 вересня) 1911 року у містечку Ніжин на Чернігівщині у родині торговця. Коли сім’я переїхала до Харкова, хлопчикові ще не виповнилося трьох років.

Неймани жили на вулиці Карпівській, 32, розташованій неподалік вокзалу. Батько хотів, щоб син став продовжувачем його справи і віддав його до Харківського торгово-промислового училища. Але Марк мріяв стати актором.

А в Харкові було так багато театрів… Марк Нейман познайомився з розклеювачем афіш і став йому допомагати. Працював людиною-афішею, носячи на собі оголошення про спектаклі. За це він міг безкоштовно відвідувати театри. У 15 років хлопчик став статистом у театрі музкомедії, яким керував знаменитий Синельников. До речі, на цій сцені розпочинала свій шлях і співачка Клавдія Шульженко. Марк став відвідувати театральні курси, закінчив їх у 1928 році. На той час йому неодноразово давали епізодичні ролі. Сам Синельников помічав, що в хлопця велике майбутнє. Це остаточно переконало Марка, що його життя має бути пов’язане зі сценою.

У 17 років із двома бутербродами в кишені він втік з Харкова, щоб досягнути своєї мети… Нерідко хлопцю, який узяв собі псевдонім Бернес, доводилося грати у двох, а то й у трьох спектаклях за вечір. Звідки раптом взялося прізвище Бернес? У дитинстві Марка якийсь час вчили грати на фортепіано за методикою відомого тоді шведського піаніста Германа Юхана Беренса. Хлопчик навчався неуважно, не збагнув навіть нотної грамоти, але прізвище музиканта залишилося в його пам’яті, і він взяв схожий псевдонім, під яким через кілька років став знаменитим.

В 1937 році Бернесу доручили першу значну роль у кіно, а вже в 1938 році до нього прийшло визнання. Саме пісня Павла Арманда «Хмари над містом встали», яку заспівав з екрану Костя Жігульов – герой Бернеса, започаткувала і естрадний спів актора.

Властиві мистецтву Бернеса заразлива щирість, чарівність, мужня простота особливо яскраво виявилися у фільмі «Два бійці» режисера Леоніда Лукова (1943). У цьому фільмі, знятому у важкі роки Другої світової війни, артист створив шляхетний образ солдата Аркадія Дзюбіна. З глибокою щирістю він виконав дві пісні – “Темна ніч” та “Шаланди, повні кефалі”.

Марк Бернес знявся у 55 фільмах, його робота в кіно була відзначена багатьма нагородами.

Всенародне визнання заслужив Бернес і як естрадний співак. Він став справжнім організатором нової пісні. Артист надавав величезне значення віршованому змісту пісні та співпрацював з відомими поетами. Його пісенна творчість проклала міст у майбутнє.

Марк Наумович Бернес помер 16 серпня 1969 року.

В Харкові співаку Марку Бернесу в саду Шевченка у 2019 році встановлено скульптурну композицію роботи Катіба Мамедова.

На одній із алей саду біля відомого митця можна не лише сфотографуватися, а й посидіти поруч з Марком Наумовичем. Як і зробила свого часу читачка GX Наталія Ушакова до одного з конкурсів новинного порталу.

А ще в 2024 році інша читачка GX, Аліна Цимбалюк, вирушаючи у гості до Марка Бернеса, подарувала цілий фотоальбом із Саду Шевченка.

Свого часу “Журавлі” у виконанні Марка Бернеса стали спомином про загиблих воїнів у Другій світовій… Наразі, коли рашисти нищать нашу країну, співак Богдан Малик заспівав “Журавлі” українською, на згадку про захисників України…

А ще 8 жовтня 2003 року у Харкові підбили підсумки роботи театралів. Дані за підсумками 2002 опублікувала обласна адміністрація.

Було підраховано, що загалом у харківських театрах продали 328,8 тисяч квитків. У Харкові на той час працювали шість стаціонарних професійних театрів. У 2002 році вони представили публіці понад півтори тисячі вистав.

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела, Наталія Бойченко, Аліна Цимбалюк, GX

У Харкові 25 вересня до нього “ходять у гості”: сьогодні місто згадує великого співака, який розпочав у ньому кар’єру (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Марк Наумович Нейман народився 25 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1911 року у містечку Ніжин на Чернігівщині у родині торговця. Коли сім’я переїхала до Харкова, хлопчикові ще не виповнилося трьох років.

Марк Бернес знявся у 55 фільмах, його робота в кіно була відзначена багатьма нагородами.

Марк Наумович Бернес помер 16 серпня 1969 року.

Нагадаємо, у День захисників і захисниць України, 1 жовтня, о 9.00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання.

“Наш обов’язок – вшанувати всіх захисників і захисниць України, які віддали своє життя, захищаючи незалежність нашої держави. Памʼятаємо. Залишаємося вдячними. Усією країною”, – наголосив Президент України Володимир Зеленський.

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела, Наталія Бойченко, Аліна Цимбалюк, GX

18 серпня в історії Харкова: народився відомий естрадний співак (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 18 серпня, у 1938 році у Харкові народився Вадим Мулерман – відомий естрадний співак, народний артист.

Тут же здобув музичну освіту і закінчив консерваторію. Під час служби армії служив у ансамблі Київського військового округу. Фахівці сходилися на тому, що в нього досить сильний голос і йому під силу виконання оперних партій. Вадиму Мулерману пророкували кар’єру академічного співака, але, на жаль… Батько сильно хворів, довелося розлучитися з мріями про оперну сцену і думати про хліб насущний.

Популярність до нього прийшла у 1966 році: він став лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естраді з піснею «Кульгавий король».
Однак через ідеологічні міркування у музичному творі довелося усунути останній куплет і перейменувати на «Король-переможець».

А 1968-го головним хітом року стала пісня «Лада», яку виконав Вадим Мулерман. Пісня була настільки популярною, що багато дівчаток, що народилися цього року, отримали це ім’я.

До кінця 1960-х років Мулерман став одним із найвідоміших і найпопулярніших виконавців ліричної пісні.

Його прощальні гастролі перед від’їздом до США пройшли 1990 року в Одесі. Мулерман їхав до важко хворого брата, який помер буквально в нього на руках.

Співак жив якийсь час у Сполучених Штатах, де вів півгодинну радіопередачу «Від шлягера до шлягера». У ній він розповідав про корифеї нашої естради, про співаків, та й не лише про них. Іноді виступав із концертами, записував нові пісні. За деякими джерелами Вадим Мулерман організував в Америці дитячий музичний театр. Якийсь час навіть підробляв водієм таксі ночами.

Артист з 2004 року знову повернувся до Харкова та працював у створеному ним молодіжному театрі пісні. Головною справою свого життя Вадим Мулерман вважав створення у Харкові Театру пісні імені Клавдії Шульженко.

«Колись у Харкові буде алея всіх видатних діячів культури та мистецтва, як у Голлівуді», – наголошував Вадим Мулерман.

До речі, в Харкові близько десяти років діяла Школа естрадної майстерності Вадима Мулермана, яка офіційно називалася Центр естради, фестивалів та конкурсів при Харківському оперному театрі.

У січні 2015 року Вадим Мулерман переніс вдалу кардіологічну операцію. Після неї стан співака був задовільний.

Мулерман був тричі одружений. Перша дружина – Іветта Чернова (померла в молодості від раку), друга – співачка Вероніка Круглова. Від другого шлюбу виконавець має доньку Ксенію, вона художник-дизайнер і разом з матір’ю проживає в США.

Останні роки життя Мулерман провів у скромній квартирі у Брукліні, де мешкав разом із третьою дружиною Світланою Литвиновою. Молодій дружині доводилося працювати на чотирьох роботах, щоби прогодувати маленьких дітей і виходити чоловіка. Від цього шлюбу у Мулермана залишилися дві дочки – Марина (19 березня 1998 р.) та Емілія (30 серпня 2003 р.).

За словами близьких, останніми роками свого життя він страждав від онкологічного захворювання.

Він помер на 80-му році життя в ніч на 2 травня 2018 року в шпиталі Нью-Йорка (США). Його прах був перевезений до Харкова – міста, де він народився, виріс і працював.

31 серпня 2018 року на вулиці Пушкінській (зараз Григорія Сковороди) відкрили пам’ятник знаменитому харків’янину Вадиму Мулерману. Він виконаний з граніту і являє собою вінілову платівку зі словами шлягерів співака та його автографом, а також сходи до сцени, завісу та мікрофон.

Пам’ятну табличку легендарному співакові Вадиму Мулерману було змонтовано на фасаді будинку, де він жив.

Харківці і сьогодні в День народження згадують видатного харків’янина, співака, артиста ХХ століття, Вадима Йосиповича Мулермана.

“Від імені його родини, дружини – Світлани Литвинової-Мулерман і від себе особисто, з любов’ю та світлою пам’яттю, ми, з відомим харківським істориком та краєзнавцем Володимиром Дятковим, вклонилися та поклали квіти на могилі Маестро, – написала у своїй світлині в соцмережах відома діячка у сфері культури та мистецтв Олена Старостенко. – Місто Харків любить та пам’ятає нашого великого земляка – Вадима Йосиповича Мулермана”.

До речі, Олена в минулі роки записала чуттєве інтерв’ю із Свтланою про життя Вадима Мулермана.

Світла пам’ять!

Фото та матеріал: відкриті джерела, архів Олени Старостенко

Його металевий тембр лунав у Харкові (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 02.01.2024. Опубліковано в Культура.

Пам’ятаємо! 2 січня 1890 року народився соліст Харківської опери, зірка оперної сцени світової величини Михайло Теодорович Голінський (1890-1973).

Голинський народився у селі Вербиці на території сучасної Івано-Франківської області.

На велику сцену потрапив вже зрілою людиною.

До цього він встиг повоювати на фронтах Першої світової в австрійській армії. Після закінчення війни та розвалу Австро-Угорщини вступив до Української галицької армії.

З 1925 року виступав у театрах Варшави та Одеси. Мав рідкісний голос металевого тембру широкого діапазону. Виконував оперні партії українською.

1927-1930 – соліст Харківського оперного театру.

1930-го року вирушив до Львова, який на той час входив до складу Польщі. 1938-го вирушив у турне Сполученими Штатами і залишився за океаном. До кінця життя жив у Едмонтоні (Канада).

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела