Позначка: режисер

25 лютого в історії Харкова: народився один із найяскравіших українських театральних режисерів (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 25 лютого, в 1887 році народився Олександр Зенон-Курбас, більш відомий як Лесь Курбас – один із найяскравіших українських театральних режисерів.

Курбас народився на території сучасної Львівщини. Але найславетніші та найтрагічніші сторінки його життя припадають на Харківський період.

Він розпочинав свою театральну кар’єру у Тернополі та Києві. Заснував знаменитий театр “Березіль”. 1926 року театр переїхав до Харкова, де працював вісім років.

У 1934 році Лесь Курбас був репресований і загинув через три роки в Соловецькому таборі на території Карелії.

“25 лютого – завжди особлива дата для нашого театру. Минулого року, наприклад, на цей день була запланована прем’єра “Маклени Граси”, і ми обов’язково зіграємо її після перемоги. Тільки вистава, напевно, буде іншою, бо ми всі точно стали іншими”, – світлину з такими словами 25 лютого 2023 року розмістив на своїй сторінці Харківський театр ім. Шевченка “Березіль”.

А ось колектив Харківського театру для дітей та юнацтва у 2021 році до дня народження Леся Курбаса влаштував флешмоб біля скульптури режисера та його невидимого друга у Саду Шевченка.

Дружний колектив та вигадані герої влаштували фотосесію, яку можна подивитися в альбомі на фейсбук-сторінці новинного порталу GX.

Світла пам’ять видатному сину України!

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

27 січня Харків згадує своїх найвідоміших синів (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

27 січня 1790 року народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.
Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священника.

У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови.

У 1821 році він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої». Гулак-Артемовський здобув ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.

З 1841-го до 1849-й рік Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.

Створив цикл байок і віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.

Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку в Харкові, який раніше був цвинтарем.

Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна було відкрито пам’ятник нашому знаменитому земляку. Журналістка GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.

Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразінців”.

Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989-го по 28 лютого 1992-го), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступеня; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).

27 січня 1948 року народився Юрій Старченко. Заслужений діяч мистецтв України, який був зіркою одразу двох театрів міста – Харківського театру для дітей та юнацтва та Харківського академічного театру музичної комедії.
Режисером ХАТМК Юрій Старченко був упродовж десяти років (з 1985 – 1995).
«Його спектаклі увійшли до «золотого фонду» українського театрального мистецтва та отримали державне визнання, зокрема, «Ісус Христос – суперзірка» Е. Л. Веббера, «Козацький монастир» І. Перепеляка, «Ніколи не кажи – ніколи» Я. Стельмаха, «За двома зайцями» М.Старицького та багато інших», – розповідали у театрі.

У театрі для дітей та юнацтва Юрій Борисович дебютував з виставою “Сни Бальзамінова” у 1995 році, після чого став головним режисером театру і працював в до 2013 року.
Віртуозно володіючи сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком, він умів показувати звичне з незвичайного боку, майстерно розкривав психологічні образи героїв. Емоційність, музична обдарованість, висока творча активність сприяли успіху його вистав.
До того ж Юрій Борисович викладав і у Харківській державній академії культури й у Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського. У трупі харківських театрів грають його талановиті учні.

Юрій Старченко помер у Харкові 28 травня 2018 року (на 70-му році життя).

27 січня 2023 року пішов у засвіти артист-епоха, один із найталановитіших вокалістів Харківського академічного театру музичної комедії, заслужений артист України (1990 р.) Віктор Побережець.
Він народився 13 травня 1943 року.
1966 року закінчив Харківське музичне училище.
1965—1966 — хоровий артист Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Шевченка.
У 1966-2021 роках – соліст Харківського академічного театру музичної комедії.
Кожен його образ був психологічно глибоким, щирим і мав особливу захопливу харизму, яка відрізнялася неповторним стилем виконання.28 січня 2023 року колектив театру сповістив сумну звістку – Віктор Олексійович пішов у засвіти.

Здатність до перевтілення, майстерне володіння усією палітрою акторських засобів дозволяли Віктору Побережцю блискуче створювати образи в класичних оперетах: графа Панательяса («Перікола»), Фалька («Летюча миша»), Наполеона («Баядера»).

Віктору Побережецю підкорювалися ролі комедійного і героїко-романтичного амплуа, що дозволяло йому виконувати не тільки складні партії в оперетах та мюзиклах, але й створити незабутні образи в рок-операх – демонічного Іуди Іскаріота («Ісус Христос – суперзірка») та романтичного графа Рєзанова («Юнона і Авось»).

Природне обдарування, органічність, музикальність, гостре почуття гумору, гарний художній смак допомогли йому створювати різноманітні сценічні образи, наповнені психологічною правдою та підвищеним емоційним забарвленням. Резонансними образами стали: відважний Безсмертний («Севастопольський вальс»), мрійливий Швандя («Товариш Любов»), пихатий Уточкін («Зірковий час»).

Особливе місце в творчості майстра сцени займали комічні образи іронічного філософа Альфреда Дуліттла («Моя прекрасна леді»), актора Бабса Баберлея, який вимушений був зіграти тітку з Бразилії («Донна Люція», або «Здрастуйте, я ваша тітка!»), іронічного Скорика («Сватання на Гончарівці»), кумедного Солопія Черевика («Сорочинський ярмарок»), гротескного Яшку («Весілля в Малинівці»).

Він був неперевершеним актором естрадного жанру та імпровізації. Його концертні номери постійно викликали захоплення у глядачів, колег та критиків.

Як справжній майстер своєї справи про кожного колегу розповідала керівник літературно-драматургійної частини ХАТМК Алла Прихожаєва.

Його зірка сяє на небосхилі пам’яті театру…

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, ХДТЮ, , Алла Прихожаєва, відкриті джерела

10 січня Харків вшановує свого видатного учня, митця і керівника театру

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 10.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 10 січня 1929 року у місті Батумі народився – Олександр Сергійович Барсегян – видатний режисер, педагог, наставник, почесний громадянин міста Харків, народний артист України.
1953 року закінчив режисерський факультет Харківського державного театрального інституту.

Працював у Львові та Києві.

З 1975 – головний режисер, а з 1983 – головний режисер та директор Харківський Академічний Драматичний Театр ім. Г. Квітки-Основ’яненка (нині).

Здійснив постановки понад 80 творів української, світової сучасної та класичної драматургії. Вважається одним із найкращих театральних режисерів не лише Харкова, а й України.

“Його вистави ввійшли в золотий фонд репертуару Харківського академічного театру музичної комедії. Ми вшановуємо пам’ять людини, чий талант і відданість театральному мистецтву залишили незабутній слід у культурному житті Харкова.

Світла пам’ять про Олександра Сергійовича назавжди залишається в наших серцях” – кожного року згадує митця і колектив ХАТМК.

Помер Олександр Сергійович на 83-му році життя – 7 вересня 2011 року.

З його легкої руки в Харкові стартували шевченківські вечори

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 05.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 5 січня, 1906 року в Харкові народився театральний актор і режисер Борис Балабан.

Театральну кар’єру розпочав у 16 років у київському театрі Леся Курбаса «Березіль».

1926 року разом із театром переїхав до Харкова.

1931 року 25-річний Борис Балабан дебютував як театральний режисер постановкою «Чотири Чемберлена», був режисером «Березиля» до 1934 року.

Один із засновників та художній керівник (1929-1934 роках) Першої державної музичної комедії (1929−1930). Постановки: «Орфей у пеклі», «Королева невідомого острову».

Інсценізував поему Тараса Шевченка «Сотник» (Білоцерківський пересувний театр, 1924), брав участь у постановці Шевченкового «Назара Стодолі» (1951) у Київському драматичному театрі імені Івана Франка.

Балабан — постановник театралізованих шевченківських вечорів в Харкові (1930).

Відкрито виступив на підтримку Курбаса під час розгрому театру у 1933-1934 роках, але репресії Балабана не торкнулися.

Після Другої світової війни в 1949 році Балабан переїхав до Києва.

Помер 8 березня 1959 року.

Харків пам’ятає! 5 січня 2018 року пішов із життя видатний харків’янин, заслужений працівник культури України В’ячеслав Панченко.
Він народився 6 вересня 1949 року.
«Легендарний Адміністратор» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва, В’ячеслав Панченко, за 40 років роботи у театрі пройшов шлях від адміністратора до заступника директора театру. Але в душі він так і залишався «Адміністратором театру»!

“Для батька завжди на першому місці був театр, він міг домовитися про гастролі та спектаклі як по країні, так і за її межами, – розповідав GX Роман Панченко. – Він легко знаходив спільну мову з абсолютно незнайомими людьми. За п’ять хвилин телефоном він міг вирішити будь-яке питання. Я часто був свідком цього дива комунікабельності мого батька”.
Саме тому, в пам’ять про батька,саме 6 вересня Роман Панченко заснував театральний конкурс, який не один рік поспіль збирав кращих театралів.
Щороку цього дня на його могилі квіти – Харків-культурний згадує свого видатного сина.

“Його життя та діяльність назавжди вписані в культурну й мистецьку історію нашого міста”, – наголошує колектив ХАТМК. – Він був людиною великого серця, мудрості й гідності, умів бути поруч, підтримувати й надихати, назавжди залишаючи теплий слід у людських долях. Пам’ять про нього живе в наших спогадах, у вдячності та щирій повазі”.

Історичні постаті в житті Харкова: 14 грудня місто згадує двох митців (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 14.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 14 грудня, 1840 року народився Михайло Старицький — український письменник, драматург, актор, театральний режисер. Один із найвідоміших студентів Харківського університету.

Навчався у гімназії у Полтаві. Продовжив навчання в університетах Харкова та Києва.

У 1871 році оселився в Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком – вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
З 1883 року очолював і фінансово підтримував трупу корифеїв, пізніше заснував нову з молодих акторів.

У 1895 році митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Найвідоміші п’єси Старицького: «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями».

Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 року. Похований на Байковому кладовищі.
1948 року на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Morituri».

14 грудня, 1931 року у Харкові народився Анатолій Петрицький (на фото – крайній праворуч) – відомий, режисер та оператор.

Був оператором картини, яка отримала Оскар (1969 року).

Після закінчення школи в Києві Анатолій Петрицький вступив на операторський факультет вишу, який закінчив у 1955 році.

Працював оператором-постановником.

Режисер фільмів: 1956 – “Ілля Муромець”, 1984 – “Талісман кохання”, 1987 – “Причали”.

Був оператором багатьох знаменитих картин.

Найулюбленішим фільмом, за власним зізнанням оператора був «Міміно» Георгія Данелії.

4 грудня в історії Харкова: загадують дві цікаві події пов’язані з містом і його видатними діячами (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 04.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

4 грудня, в 1954 році народився Григорій Степанович Гладій — український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог, виступав у Харківському театрі імені Шевченка.

Гладій народився на Тернопільщині.

1976 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.

Ще у студентські роки зіграв першу роль – льотчика 1-ї ескадрильї у знаменитій картині Леоніда Бикова.

У 70-х роках працював у Харкові. У 80-х – у Києві та Литві.

З 1990 року живе та працює в Канаді.

Поліглот – вільно розмовляє англійською, польською, українською, литовською, французькою, німецькою та італійською мовами. Брав участь у телевізійному проекті «Форт Буайард».

4 грудня 1976 року на вулиці Халтуріна, 42, відкрився один із харківських театрів – «Мадрігал». Ця дата традиційно вважається днем народження театру. Керівником був режисер Володимир Какурін.

У 1986 році театр змінив своє місцезнаходження. Вистави проходили у ПК заводу “ФЕД” на Сумській.

З осені 2017 року вистави театру можна було побачити у «Харківському муніципальному культурному центрі» (колишній Будинок культури «Металіст») за адресою – вулиці Плеханівській, 77.

Наразі разом чекаємо на перемогу і зустріч в театрі!

30 жовтня в Харкові вшановують трьох видатних митців та лікаря (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 30.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

30 жовтня 1825 року народився відомий український художник і педагог Дмитро Безперчий (Безперчий).

З 1843 року навчався у Карла Брюллова. 1846 року отримав звання некласного художника історичного і портретного живопису.

Займався також релігійним живописом, розписував церкви на Слобідській Україні та в Криму.

Найбільш відомий розпис церкви при Харківській малювальній школі.

Як викладач малювання працював у харківських Другій міській гімназії та у Реальному училищі. Серед учнів майстра слід назвати знаменитих харківських художників Семирадського, Васильківського, Ткаченка.

У 1848 митець задумав серію малюнків до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки». Вплив поезії Шевченка помітний і у жанрових творах художника. Серед робіт:

«Автопортрет» (1846; Харківський художній музей);

«Сватання на Гончарівці»;

«Сільський пейзаж» (1956);

«З поля» (1859—1860; Харківський художній музей);

«Бандурист» (1860-ті, Сумський художній музей; другий варіант та акварель — 1860, Національний художній музей України у Києві).

Види палацу «Альгамбра» в Алупці, садиби «Ольшани» в Лебединському повіті, села Кочетка поблизу Чугуєва мають етнографічну цінність.

Працював над ілюстраціями до «Мертвих душ» Миколи Гоголя.

Полотна роботи Безперчого зберігаються у мистецьких музеях Харкова (Харківському художньому музеї), Києва, Сум.

Помер в Харкові 17 (30) вересня 1913 року.

Також про митця підготували цікавий пост колектив ІВЦ “Бузок”.

30 жовтня в 1877 року в Харкові народився відомий психіатр та психоневролог, відомий своїми дослідженнями в галузі психотерапії та гіпнозу, учень Бехтерєва – Костянтин Платонов (1877-1969).

Закінчив Харківський університет у 1904 році. Тривалий час працював у Харкові в Українському науково-дослідному психоневрологічному інституті.

Автор оригінальної методики знеболювання гіпнозом під час пологів. Автор відомої монографії «Слово як фізіологічний та лікувальний фактор», що витримала кілька видань.
Помер 6 серпня 1969 року в Харкові.

30 жовтня 1902 року народився відомий харківський театральний режисер і педагог, ректор Харківського театрального інституту, народний артист України Леонтій (Лесь) Дубовик.

Дитина театрального закулісся (його мати була швачкою у Київському оперному театрі), він не надто вагався, обираючи свій життєвий шлях. Випробувавши свої сили в аматорстві, вступив до Київського музично-драматичного інституту ім.М.В.Лисенка. Паралельно з навчанням на акторському факультеті стає фундатором професійної режисерської освіти в цьому ж інституті. А з 1925 р. – учнем Леся Курбаса у складі четвертого набору режштабу «Березоля». У співавторстві зі своїми колегами Б. Балабаном, К. Діхтяренком і В. Скляренком., створює одну із легендарних вистав театру харківського періоду «Алло, на хвилі 477» (1929). Лесь Дубовик був режисером 3 дії – «Пекельне дійство» (своєрідна пародія на богемну літературну кав’ярню 1920-х «Пока» і з головним героєм – Остапом Вишнею).

У першій самостійній режисерській роботі «97» М. Куліша виразними стали основні риси власного режисерського почерку Л. Дубовика – глибинний аналіз драматургічного матеріалу, ретельна робота над створенням всіх персонажів, деталізація сценічних елементів і водночас прагнення до цілісності сценічного образу всієї вистави, потяг до епізації та романтичної піднесеності. Цими характеристиками будуть позначені його найкращі вистави – «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Дружина Клода» О. Дюма, «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, «Талан» М. Старицького та ін.

Талановитий і здібний учень Леся Курбаса, продовж життя зберігав вірність урокам вчителя, рідному «Березолю». Хоча немилосердний час вимагав відповідати зовсім іншим настановам, а керівництво театру доручало як надійному професіоналу втілювати політично правильну, проте художньо слабку, структурно неякісну драматургію. І в цьому, здається, містився головний внутрішній конфлікт Дубовика-режисера.

За таких обставин своєрідною втіхою стала педагогіка. З 1947 року Лесь Дубовик працює в Харківському театральному інституті на кафедрі майстерності актора, а з відкриттям кафедри режисури на цій кафедрі. У 1951 р. стає її завідувачем. Певний час Лесь Федорович навіть очолював інститут, обійнявши посаду його директора (1950-1951). Студентам свого першого і, на жаль єдиного, режисерського курсу разом з секретами професії він прищеплював і генетичний код березільської культури, носієм якої безперечно був сам.

У розквіті життєвих сил і таланту, сповнений творчих планів і сподівань, щойно призначений на посаду художнього керівника Харківського театру ім. Т. Шевченка, у неповних 50 років 1952 р. Лесь Дубовик пішов з життя…

Пам’ять про яскравого режисера та педагога зберігали його колеги по театру, його студенти – Олександр Барсегян, Євген Зіскінд, Борис Прокопович, Анатолій Горбенко.

Пам’ятаємо і шануємо його сьогодні й ми! (За матеріалом Театралка – Театральний факультет ХНУМ імені І.П. Котляревського )

30 жовтня в 1909 році в Умані народилася відома українська поетеса, журналістка Раїса Львівна Троянкер. Її батько був сторожем синагоги. Закінчила семирічну школу, вчилася в кооперативній профшколі, працювала в цирку. У 1922 р. втекла з мандрівним цирком, закохавшись в італійця, приборкувача тигрів, і стала виступати разом з ним. У 1925 р. кидає цирк, з’являється в Умані та дебютує віршами в уманській окружній газеті. Того ж року вступає до місцевої філії «Плуга» та одружується з журналістом і прозаїком Онопрієм Турганом. У 1926 р. обоє переїхали до Харкова, де Раїса навчалася в Інституті народної освіти.

Поетеса прославилася не тільки своїми еротичними віршами, але й бурхливими любовними романами, які викликали скандал за скандалом. У Києві вона закохалася у Володимира Сосюру під час його виступу і поїхала за ним до Харкова. Однак дружина Сосюри вигнала її. Потім у неї був роман з Валер’яном Поліщуком та багатьма іншими відомими письменниками.
Перша поетична збірка Троянкер «Повінь» (1928) мала присвяту Онопрію Тургану, а друга – «Горизонт» (1930) уже була присвячена «коханому Іллі Садоф’єву» – поетові, який перекладав її вірші. Незабаром Садоф’єв став її чоловіком, вони рік жили у Харкові, а потім переїхали. Сімейне життя не склалося і у 1935 р., коли арештували кількох українських літераторів, вона втікає на північ. Там працює відповідальним секретарем газети «Полярная правда», у якій опублікувала понад 100 віршів.
Перед війною одружилася з актором Євгеном Григор’євим, але шлюб не був тривалим. Під час Другої світової війни (1939‒1945) була військовим кореспондентом, нагороджена медаллю. 1942 року з’явилася її остання збірка «Суровая лирика».
Померла 29 грудня 1945 року від раку.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.
(За матеріалом НБ ДБТУ).

Вніч на 31 жовтня буде доречним її вірш “НІЧНА РОЗМОВА”:
Почекай, Мефістофель,
почекай, Мефістофель,
Може бути, прийду уночі і продам
Свої кров’ю написані останнії строфи,
Свою мудрість прозору, мов у склянці вода.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хиже обличчя,
А у мене рожевість ще зі щок не зійшла.
Я прийду уночі і постукаю тричі
І продам свою мудрість,
і продам свій талан.
Може рано прощатись?
О, ще рано прощатись!
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.
Помінять свої скарби
На химернеє щастя,
На усмішку дитини,
На обійми самця.
Я страшенно стомилась.
Я страшенно стомилась.
Подивись на провалля
Біля смутку очей
Хочу чути банальне.
Я люблю тебе мила,
Хочу буть не самотня
В синій тузі ночей.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хитра усмішка,
Твої очі зелені загадково мигтять.
Почекай, Мефістофель,
Тобі гірко і смішно,
Бо ти знаєш про щастя
І химери життя.
Почекай, Мефістофель,
Я не Гретхен білява.
Я рвучка і нервова,
Я жінка — поет.
Я шукаю незнане, ще не сказане слово,
Знаю спрагу надхнення,
Творчих запалів лет.
Легко бути коханкою,
Навіть матір’ю й жінкою.
Але як ув’язати це з призванням творця?
Ой, летять похоронно
Срібнодзвонні сніжинки.
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.

Цього дня, 30 жовтня, в 2017 році болгарські художники намалювали у Харкові новий мурал. Картину висотою 14 метрів зобразили на будинки на вулиці Юріївській, 7.

Автори – творчий дує Arsek&Eras – приїхали до Харкова на фестиваль «Мурал-фест-2017». У дуеті митці працюють быльше 17 років, на їхньому рахунку понад тисячу робіт.

Спершу планувалося намалювати близько 10 картин, проте за дощової погоди деякі учасники відклали свій приїзд до Харкова до наступного «Мурал-фесту».

Фото та матеріал: GX, відкриті джерела

15 жовтня Харків згадує видатного астронома та актора, які вчились і працювали у нашому місті (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 15.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 15 жовтня, в 1845 році в Херсонській губернії народився Платон Порецький (1846-1907) – астроном та математик.

Після закінчення Полтавської гімназії він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, який закінчив у 1870 році.

Кілька років працював у Харківській обсерваторії.

Платон Сергійович був автором перших на той час праць з математичної логіки, активно займався популяризацією цієї дисципліни, став першим з вчених, хто читав лекції з математичної логіки. Він також займався проблематикою алгебри висловлювань.

Помер 9 (22) серпня 1907 року.

А ще 15 жовтня в 1895 році народився Володимира Зеноновича Ґжицького (1895–1973) – український письменник, перекладач, який працював у Харкові в 1919–1933 рр. Яскравий прозаїк, він пройшов шлях від початківця до відомого майстра, автора всесвітньо відомих історичних романів «Опришки», «Кармелюк». Про Харків 1920–1930–х рр. В. Ґжицький написав у своїх мемуари, згадавши своїх побратимів з письменницького цеху та будинок «Слово», в якому проживав.
До Слобожанщини він потрапив 1919 році. Він залишився і полюбив Харків, як своє рідне місто.
Першими опублікованими книгами В. Ґжицького були поетична збірка «Трембітині тони» («Рух», 1924), драматичні твори для дітей «По зорі» (1925). Тоді ж вступив до створеної письменником та громадським діячем Сергієм Пилипенком літературної організації «Плуг». Активно співпрацював з її секцією «Західна Україна», яка згодом відокремилась у самостійне літературно–громадське товариство.
Після арешту і заслання отримав обмеження до повернення в Україну. Детальніше насильства і беззаконня, які супроводжували політичні репресії в країні, В. Ґжицький описав у художньому автобіографічному творі «День і ніч». Останні роки письменник прожив у Львові. Помер 19 грудня 1973 року.

Докладніше про митця в пості ІВЦ “Бузок”.

Цього дня, 15 жовтня, в 1900 році народився актор і режисер Олександр Івашутич (1900-1970).

Сценічну діяльність він розпочав у Києві. Працював у театрі «Березіль» з 1922 по 1926 рік. Далі близько трьох років в Одесі.

З 1929 року – актор, у 1941-1944 роках – художнвій керівник, у 1944-1948 роках – актор і режисер, у 1949-1953 роках – головний режисер, у 1953-1955 роках — режисер ХАТМК ( Харківський академічний театр музичної комедії ).

Серед його ролей: Каленик, Нечипір, Сотник («Майська ніч», «Весілля в Малинівці», «Червона калина» Олексія Рябова); Зупан («Циганський барон» Йоганна Штрауса); Воляпюк, Пелікан («Сільва», «Принцеса цирку» Імре Кальмана).

Він поставив вистави: «Жанна плаче, Жан сміється» Жака Оффенбаха; «Останній бал», «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова; «Жирофле-Жирофля» Шарля Лекока; «Аршин мал алан» («Торговець з аршином») Узеїра Гаджибекова; «Морський вузол» Євгена Жарковського; «Циганський барон» Йоганна Штрауса; «Баядерка», «Принцеса цирку» Імре Кальмана; «Весела вдова» Франца Легара; «Бокаччо» Франца фон Зуппе; «Вій» Марка Кропивницького; «Права рука» Бориса Александрова; «Холопка» Миколи Стрельникова; «Найзаповітніше» Василя Соловйова-Сєдого.

Помер Олександр Григорович 18 січня 1970 року у Харкові.

15 жовтня 1948 року народилася Валентина Ракитянська (у дівоцтві Шелкова), директор Харківської державної бібліотеки ім. В. Г. Короленка.
Родині будівника мостів того часу мешкала у місті Бендери (тепер Республіка Молдова).

Валентина Ракитянська 14 років очолювала Харківську державну наукову бібліотеку імені В. Г. Короленка. Бібліотекознавець, краєзнавець, громадський діяч, заслужений працівник культури України, почесний громадянин Харківської області, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня. Докладніше про відому особистість Харкова за посиланням.

Померла Валентина Ракитянська після важкої хвороби 23 жовтня 2021 року в Харкові.

12 серпня в історії Харкова: народилася теоретик українського театрального мистецтва (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 12.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 12 серпня, 1895 року народилася Олімпія Добровольська (1895-1990) — українська театральна актриса та режисер, театральний педагог та теоретик українського театрального мистецтва XX століття.

Добровольська народилася в Одесі. Навчалася у Київській музично-драматичній школі імені Лисенка.

У 1917-1919 роках грала у Києві у «Молодом театрі» у Леся Курбаса. 1922 року разом із чоловіком вступила у творче об’єднання «Березиль», створене Курбасом у Києві.

1926 року разом із театром переїхала до Харкова. З успіхом виступала і в комедійних, і в драматичних ролях, грала у творах української та світової класики.

Вийшла заміж за відомого актора та режисера Йосипа Гірняка.

У грудні 1933 року Йосипа Гірняка було заарештовано і в 1934 році за звинуваченням в участі в «контр-революційній українській військовій організації» заслано до таборів у Карелію. Олімпія Добровольська залишалася у Харкові, значилася з 1935 року у трупі Українського драматичного театру імені Шевченка у Харкові.

1937 року Гірняк, порушивши умови заслання, приїхав до Харкова до дружини. В результаті їх обох було заарештовано і після чотиримісячного перебування в Харківській в’язниці вислано до Карелії.

У 1940 році подружжя отримало дозвіл повернутися в Україну. 1944 року емігрували до Австрії, а 1949 року до США.

Разом з чоловіком керували Театром-студією в Австрії та Німеччині (1945–49), у США (1949–51); працювала артисткою і режисером Українського театру в США (1953–55), Театру слова (1956–64).

Основні ролі: Сніжинка («Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка), Мотронька, Лизька, Баронова Козіно («Комуна в степах», «97», «Мина Мазайло» М. Куліша), Соня («Хазяїн» І. Карпенка-Карого), Долорес («Камінний господар» Лесі Українки), Мати («Мати і я» за М. Хвильовим), Едріта («Горе брехунові» Ф. Ґрілльпарцера), Діана («Собака на сіні» Лопе де Веґи).

Основні вистави: «Оргія», «Лісова пісня» Лесі Українки, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Неофіти» за Т. Шевченком, «Примари» Г. Ібсена, «Господиня заїзду» К. Ґольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра.

Померла 2 лютого 1990 року в Нью-Йорку (США).

6 серпня в історії Харкова: народився відомий актор та режисер (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 06.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 6 серпня, в 1925 році в с. Верхнє (Луганської області) народився Володимир Крайниченко (1925-1964) – відомий актор та режисер, заслужений діяч мистецтв України з 1960 року.
У 1952 закінчив Харківський інститут театрального мистецтва (навчався у Мар’яна Крушельницького).

1952-1964 працював у Харківському українському драматичному театрі імені Шевченка (з 1962 року – головний режисер).

Працював у всіх сценіч. жанрах, розвивав реалістичні, зокрема народно-героїчні традиції українського національного театру.

Основні вистави: «Лимерівна» (1952, роль Карпа), «Повія» (1952, 1954, роль Довбні) Панаса Мирного, «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1953), «Перша весна» Галини Ніколаєвої (1955), «Коли цвіте акація» М. Винникова (1957), «В шуканні радості» В. Розова (1958), «Кров людська – не водиця» за М. Стельмахом (1959), «Дуенья» Р. Шерідана (1960), «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1961), «Щедрий вечір» В. Блажека, «Страшніше ворога» Д. Аля, Л. Ракова (обидві – 1962), «Двоє на гойдалках» В. Ґібсона (1963), «Марина» М. Зарудного (1964).

З 1955 року знімався у кіно.

Основні ролі: Карп («Лимерівна» П. Мирного, 1952), Довбня («Повія» П. Мирного, 1952, 1954), Василь Плахотня («Тиха українська ніч» Є. Купченка), Міліціонер («День народження» М. Печенізького), Іван Грамофонов («Мій друг» М. Погодіна).

Його режисерська робота у соавторстві з Григорієм Липшицем – драматичний фільм “Подорож у молодість” 1956 року здобула високу оцінку критиків та глядача,

У цей же час, з 1957 по 1964 роки, викладав акторську та режисерську майстерність у Харківському театральному інституті.

На жаль, Крайниченкові не вдалося прожити довге життя. Він помер у віці 38 років 11 травня 1964 року у розквіті кар’єри.

6 серпня 1927 роre в Одесі народився Леонід Полянський (1927-2004) – інженер-фізик (секретний фізик), відомий випускник Харківського державного університету. Він вчився саме на тій секретній кафедрі № 12 (довідка: у 1947 році з міркувань секретності слова «ядерна фізика» зникли з назви кафедри, і вона стала називатися просто «кафедра електронних процесів», а в багатьох документах того періоду фігурувала як кафедра № 12).

В 1950 році Полянський закінчив Харківський університет.

Займався науковими розробками на таємних об’єктах.

Полянський був організатором проведення експериментів щодо вивчення властивостей деталей та виробів після впливу рентгенівського випромінювання.

Автор значної кількості наукових праць та 3 винаходів. Нагороджен одними з вищих заохочувань выд держави тих часів – орденами та премією.

З 1989 року вийшов на пенсію і жив у Києві.

Помер 6 лютого 2004 року після тяжкої та тривалої хвороби.

До речі, під час війни рашисти завдали удару і по будівлі навчального корпусу ННІ “Фізико-технічний факультет” (вул. Курчатова, 31), де вчатся майбутні фізики-ядерники.