Позначка: письменник

18 березня в історії Харкова: народився відомий письменник-фантаст (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Вітаємо! Цього дня, 18 березня, в 1958 році в Харкові народився Андрій Валентинов (справжнє ім’я – Андрій Шмалько) – відомий історик, археолог, письменник-фантаст, кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна.

Навчався та працює у Харківському національному університеті імені Василя Назаровича Каразіна. Автор серії фантастичних романів. Найбільш відомий цикл «Око сили», що складається з чотирьох трилогій.

Жанр, у якому він творить, сам називає терміном «криптоісторія».

У 2000 році на Міжнародному фестивалі фантастики «Зоряний Міст-2000» у Харкові роман «Рубіж», написаний у співавторстві А. Валентиновим, Г. Л. Олді (Генрі Лайон Олді – колективний псевдонім українських письменників-фантастів з Харкова Дмитра Громова та Олега Ладиженського на фото з Валентиновим) та М. і С. Дяченко за результатами голосування посів 1-е місце в номінації «Велика форма». На тому ж фестивалі спільний роман О. Валентинова та Г. Л. Олді «Нам тут жити» був відзначений премією Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків) «За правдиве та високохудожнє відображення роботи органів охорони правопорядку та спецслужб у фантастичних творах».

Фото та матеріал: відкриті джерела

Історичні постаті в житті Харкова: 14 грудня місто згадує двох митців (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 14.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 14 грудня, 1840 року народився Михайло Старицький — український письменник, драматург, актор, театральний режисер. Один із найвідоміших студентів Харківського університету.

Навчався у гімназії у Полтаві. Продовжив навчання в університетах Харкова та Києва.

У 1871 році оселився в Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком – вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
З 1883 року очолював і фінансово підтримував трупу корифеїв, пізніше заснував нову з молодих акторів.

У 1895 році митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Найвідоміші п’єси Старицького: «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями».

Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 року. Похований на Байковому кладовищі.
1948 року на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Morituri».

14 грудня, 1931 року у Харкові народився Анатолій Петрицький (на фото – крайній праворуч) – відомий, режисер та оператор.

Був оператором картини, яка отримала Оскар (1969 року).

Після закінчення школи в Києві Анатолій Петрицький вступив на операторський факультет вишу, який закінчив у 1955 році.

Працював оператором-постановником.

Режисер фільмів: 1956 – “Ілля Муромець”, 1984 – “Талісман кохання”, 1987 – “Причали”.

Був оператором багатьох знаменитих картин.

Найулюбленішим фільмом, за власним зізнанням оператора був «Міміно» Георгія Данелії.

9 грудня в історії Харкова та Харківщини: згадують відомих письменника, диригента та поетесу (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 09.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

9 грудня 1863 року народився Борис Грінченко – український письменник, лексикограф, перекладач та україніст.

Грінченко – автор першого фундаментального «Словника української мови» (1907-1909) та багатьох підручників.

Народився у родині поміщика на Харківщині у хуторі Вільховий Яр (нині селище Прелесне).

1874 року вступив до Харківської реальної школи. У 1879 р. виключений за читання забороненої літератури. Закінчив екстерном Харківський університет, здобувши спеціальність «народного вчителя».

З 1881 року працював учителем у Сумській області, потім служив у Чернігові та Києві.

1901 року видав етнографічну збірку.

Брав участь у політичному русі. З 1904 року – один із лідерів Української демократичної партії.

Потім організатор та керівник Української радикальної партії, яка з УДП об’єдналася в Українську демократично-радикальну партію.

Помер 6 травня в Оспедалетті (Італія).

В останні роки на честь Грінченка встановлено меморіальні дошки у Києві, Харкові, Львові, а на Луганщині та Сумщині у місцях пов’язаних з ім’ям письменника.

9 грудня 1927 року в селі Антонівка (нині Таращанського району, Київської області) народилася Тамара Мельниченко — українська поетеса та прозаїк, член Національної спілки письменників України.
В 1957 році закінчила Харківський бібліотечний інститут.

Після закінчення вузу працювала у Київській області у Бородянській районній бібліотеці.

Друкуватися почала 1961 року. Публікувалася в журналах «Вiтчизна», «Україна», «Дніпро» та ін. З 1980 року мешкала у Києві.

Тамара Мельниченко — автор низки книг для дітей: «Живи, жайворонок» (1975) та «Час вечірніх вогнів» (1991), «Чим пахне дитинство» (2008). Також у 1970-1980-х вийшло кілька поетичних збірок.

Померла 23 лютого 2009 року в Києві.

9 грудня 1942 року народився Вахтанг Жорданія (1942-2005) – грузинсько-американський диригент.

У 1977-1983 роках – головний диригент та художній керівник Симфонічного оркестру Харківської філармонії та професор Харківського інституту мистецтв. У харківський період діяльності проводив близько 100 концертів на рік.

1983 року разом зі своєю тодішньою коханою скрипалкою Вікторією Мулловою вирушив на гастролі до Фінляндії, звідки вони нелегально перебралися до Швеції та попросили політичного притулку.

За словами журналістів, «коли Вахтанг Жорданія поїхав за кордон, музичний Харків плакав від горя». Працював у США і не лише.

2001 року Жорданія заснував у Харкові міжнародний конкурс диригентів «Вахтанг Жорданія — Третє тисячоліття».

Помер 4 жовтня 2005 року в місті Бродвей (США, округ Рокінгем, штат Вірджинія).

8 грудня в історії Харкова: цікаві факти та яскраві особистості в житті міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 08.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

8 грудня 2010 року в Харкові відзначили ювілей одного із найдавніших міських фестивалів. 10 років виповнилося відомому українсько-польському фестивалю Jazz Bez, який щороку проходив в Україні. Ювілейний захід тривав з 2 по 12 грудня 2010 року. «Десятиденний транскордонний джазовий марафон» прокотиться тринадцятьма містами України та Польщі: Львів, Харків, Севастополь, Тернопіль, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Ужгород, Люблін, Варшава, Перемишль, Санок, Новіци.

Фестиваль вперше відбувся у Львові та Перемишлі. У Харкові до 2010-го проходив одного разу – 2008 року. Родзинкою фестивалю є поєднання в рамках одного фестивалю максимальної кількості джазових стилів (свінг, ф’южн, бі-боп, джаз-рок, фанк, кул, фрі- джаз…) та імпровізаційної музики. Перші два дні в Харковs фест проходив у Будинку актора, а наступні два у Харківській обласній філармонії.

«“Boże, jak oni grają!..” (“Боже, як вони грають!..”)», – захопливо про подію писали журналісти польсько-українського двотижневика “Волинський монітор” (газета про життя поляків на Волині та Тернопільщині, що освітлює діалог Польща-Україна).

Після ювілейного року географія фестивалю значно розширилася, і музичні акції почали проводитись у Харкові майже щороку.

Спочатку у фестивалі брали участь джазмени з України та Польщі. Але в наступні роки до них приєдналися музиканти з інших країн Європи та США.

8 грудня 1907 року в селі Зачепилівка Харківської області у селянській родині народився Антон Хижняк (1907-1993) – український письменник, прозаїк.

1941 року Хижняк закінчив Харківський педагогічний інститут.

Друкуватися почав із 1927 року. Працював редактором районних та обласних газет.

У 1950-1961 роках – головний редактор української «Літературної газети» (Київ).

Найбільшу популярність письменнику приніс історичний роман «Данило Галицький».

Помер 15 жовтня 1993 року.

Фото та матеріал: dozor, відкриті джерела

25 листопада в історії Харкова: народився відомий артист та музикант (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

25 листопада 1937 року в Харкові народився Юрій Холодов – музикант, письменник, народний артист України (з 1987 року).

В 1961 році закінчив Київську консерваторію, працював також у Києві. Пізніше переїхав до США в місто Саванну (Джорджія), публікується.

Автор книг, повістей, оповідань про його сучасників, життя емігрантів в Америці, розкриває деякі аспекти психології творчості, проблеми маленької людини («Інесса та інші оповідання»; “Соло для альта”, “Тиха музика”, “Кохання як Стан”, “Саванські одкровення” та інші).

У 1981 році його портрет створив київський художник Л. Фейгін в серії робіт “Майстри мистецтва” – “Портрет альтиста Юрія Холодова”.

Поряд із світлими спогадами є і сумні…
25 листопада 2024 року помер Дмитро Абрамов – беззмінний звукорежисера Харківського театру для дітей та юнацтва. 23 листопада на пешохідному переході на перехресті вулиць Миханізаторській та Гвардiйців Широнiнців його збив автомобиль… Йому назавжди 52 роки.

“Звістка про його смерть стала шоком для всього колективу. Дев’ять років – стільки часу Дмитро присвятив нашому театру, дев’ять років його талант і професіоналізм створювали неповторну атмосферу чарівництва на нашій сцені. Він прийшов до нас 2015 року начальником радіоцеху. Здавалося б, за цією посадою ховається не найпомітніша роль, але Діма перетворив її на щось більше. Він не просто стежив за технічним станом обладнання, він був душею нашого звукового світу. Його знання були енциклопедичними, його вміння вирішувати будь-які технічні завдання – майже магічним. Проблеми зі звуковим оформленням були для нього не проблемами, а головоломками, які він із задоволенням розгадував. Але Діма був більше, ніж просто технічний фахівець. Він був художником звуку, майстром своєї справи, який розумів тонкощі сценічної дії і вмів підкреслити їх звуковим рядом. Він створював атмосферу казки, добираючи музику з неймовірним почуттям такту і тонким розумінням дитячої психології. Кожна вистава, кожен звук, кожна нота – це його внесок у загальний результат, його частинка душі, – пост болю і суму спогадів назавжди залишиться на сторінці Харківського театру для дітей та юнацтва. – Діти, які дивилися наші вистави, навіть не підозрювали, яка титанічна праця стоїть за кожним чарівним звуком. Крім професіоналізму, Діму відрізняла щира любов до дітей і до театру загалом. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, підказати. Він був тією людиною, на яку завжди можна було покластися, тією людиною, яка завжди була поруч. Його відсутність відчувається зараз найгостріше, у порожнечі, що залишилася після нього. Зараз, коли ми втратили Діму, ми розуміємо, наскільки важливою була його роль у житті нашого театру. Його пам’ять вічно житиме в серцях колег, акторів і, звісно ж, у безлічі дитячих сердець, які пам’ятають чари його звукових картин. Ми пам’ятатимемо його доброту, його професіоналізм, його відданість справі. Світла пам’ять про Діму Абрамова назавжди залишиться з нами”, – ці слова колективу театру із щирим співчуттям родині та близьким, відлунюються у серцях усіх, хто знав Дмитра.

10 листопада в історії Харкова: народилися відомі художник та письменник (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 10.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

10 листопада в 1903 році в селі Глодоси на Кіровоградщині у незаможній селянській родині народився Терень (Терентій) Германович Масенко. В автобіографічному вірші „Родословна” герой говорить, що його прадід був кріпаком, діда поглинули води Цусіми, батько поліг під Перемишлем у роки Першої світової війни, а мати ходила росяними стернями, дбаючи про долю своїх дітей…

Дід майбутнього письменника керував церковним хором, хата стояла біля сільського храму. Великим авторитетом і, можна сказати, першим учителем Терентія був його старший брат Степан, що закінчив Херсонську вчительську семінарію. Брат привозив з міста українські книги, які Терентій захоплено читав. Він і учитися пішов в українську гімназію, одну з перших у краї.

Навчався на робітфаку Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, а пізніше в Харківському інституті народної освіти (так у 1930-і роки називався Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна). В 1930 році закінчив факультет журналістики університету.

Працював у редакціях журналів „Молодняк” і „Перець”, а в роки Другої світової війни на радіостанції імені Тараса Шевченка та у редакції газети «Соціалістична Харківщина».

Терентій Германович – автор численних віршованих збірок. Багато віршів Масенка покладено на музику.

Перша збірка поезій „Степова мідь” вийшла 1927 року. Працював письменник також як нарисовець та автор книжок для дітей. Чимало віршів Т. Масенка покладено на музику композиторами Георгієм та Платоном Майбородами, А. Філіппенком, М. Дремлюгою, К. Домінченим, І. Шамо, Я. Цеглярем та іншими. Значне місце у творчості поета належить епічному жанру (роман у віршах „Степ”). Останні, видані за життя, прозові твори — есе та спогади про митців-побратимів Павла Тичину, Максима Рильського, Анатолія Петрицького, братів Майбородів, Джамбула та Янку Купалу, Андрія Малишка „Роман пам’яті”.

Помер автор уславленої „Пісні про Дніпро” 6 серпня 1970 року. Похований у Києві.

Пропонуємо разом почитати або послухати його вірш про осінь…

Знову осінь над гаями,

Жовтий лист сади встеля.

За далекими полями

Ти живеш, любов моя!

Де летять ключі під небесами,

Де в прозорім сяєві земля –

За далекими полями

Ти живеш, любов моя!

Ще недавно ми ходили

По зарошених стежкaх,

А тепер тумани вкрили

Шлях дніпровський, дальній шлях.

Чом же ми тоді не дорожили

Тим, що квітне тільки раз в серцях?

А тепер тумани вкрили

Шлях дніпровський, дальній шлях.

Над лугами хмари-тучі,

Я один іду в сади.

Кожну мить ми нерозлучні

І розлучені завжди.

Чи удвох почуємо із кручі

Тихий плин дніпровської води?

Кожну мить ми нерозлучні

І розлучені завжди.

Прийде май – і квітка кожна

Нагада тебе мені.

Пісня, тиха і тривожна,

Знайде друга вдалині.

Нам в розлуці, в самоті не можна

Зустрічать весни і щастя дні.

Пісня, тиха і тривожна,

Знайде друга вдалині.

10 листопада в 1915 році народився Григорій Томенко (1915-1994) – харківський художник.

В 1942 році він закінчив Харківський художній інститут. Працював у галузі станкового живопису та станкової графіки.

1966 року отримав звання «Народний художник України».

Помер 24 жовтня 1994 року в Харкові.

15 жовтня Харків згадує видатного астронома та актора, які вчились і працювали у нашому місті (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 15.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 15 жовтня, в 1845 році в Херсонській губернії народився Платон Порецький (1846-1907) – астроном та математик.

Після закінчення Полтавської гімназії він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, який закінчив у 1870 році.

Кілька років працював у Харківській обсерваторії.

Платон Сергійович був автором перших на той час праць з математичної логіки, активно займався популяризацією цієї дисципліни, став першим з вчених, хто читав лекції з математичної логіки. Він також займався проблематикою алгебри висловлювань.

Помер 9 (22) серпня 1907 року.

А ще 15 жовтня в 1895 році народився Володимира Зеноновича Ґжицького (1895–1973) – український письменник, перекладач, який працював у Харкові в 1919–1933 рр. Яскравий прозаїк, він пройшов шлях від початківця до відомого майстра, автора всесвітньо відомих історичних романів «Опришки», «Кармелюк». Про Харків 1920–1930–х рр. В. Ґжицький написав у своїх мемуари, згадавши своїх побратимів з письменницького цеху та будинок «Слово», в якому проживав.
До Слобожанщини він потрапив 1919 році. Він залишився і полюбив Харків, як своє рідне місто.
Першими опублікованими книгами В. Ґжицького були поетична збірка «Трембітині тони» («Рух», 1924), драматичні твори для дітей «По зорі» (1925). Тоді ж вступив до створеної письменником та громадським діячем Сергієм Пилипенком літературної організації «Плуг». Активно співпрацював з її секцією «Західна Україна», яка згодом відокремилась у самостійне літературно–громадське товариство.
Після арешту і заслання отримав обмеження до повернення в Україну. Детальніше насильства і беззаконня, які супроводжували політичні репресії в країні, В. Ґжицький описав у художньому автобіографічному творі «День і ніч». Останні роки письменник прожив у Львові. Помер 19 грудня 1973 року.

Докладніше про митця в пості ІВЦ “Бузок”.

Цього дня, 15 жовтня, в 1900 році народився актор і режисер Олександр Івашутич (1900-1970).

Сценічну діяльність він розпочав у Києві. Працював у театрі «Березіль» з 1922 по 1926 рік. Далі близько трьох років в Одесі.

З 1929 року – актор, у 1941-1944 роках – художнвій керівник, у 1944-1948 роках – актор і режисер, у 1949-1953 роках – головний режисер, у 1953-1955 роках — режисер ХАТМК ( Харківський академічний театр музичної комедії ).

Серед його ролей: Каленик, Нечипір, Сотник («Майська ніч», «Весілля в Малинівці», «Червона калина» Олексія Рябова); Зупан («Циганський барон» Йоганна Штрауса); Воляпюк, Пелікан («Сільва», «Принцеса цирку» Імре Кальмана).

Він поставив вистави: «Жанна плаче, Жан сміється» Жака Оффенбаха; «Останній бал», «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова; «Жирофле-Жирофля» Шарля Лекока; «Аршин мал алан» («Торговець з аршином») Узеїра Гаджибекова; «Морський вузол» Євгена Жарковського; «Циганський барон» Йоганна Штрауса; «Баядерка», «Принцеса цирку» Імре Кальмана; «Весела вдова» Франца Легара; «Бокаччо» Франца фон Зуппе; «Вій» Марка Кропивницького; «Права рука» Бориса Александрова; «Холопка» Миколи Стрельникова; «Найзаповітніше» Василя Соловйова-Сєдого.

Помер Олександр Григорович 18 січня 1970 року у Харкові.

15 жовтня 1948 року народилася Валентина Ракитянська (у дівоцтві Шелкова), директор Харківської державної бібліотеки ім. В. Г. Короленка.
Родині будівника мостів того часу мешкала у місті Бендери (тепер Республіка Молдова).

Валентина Ракитянська 14 років очолювала Харківську державну наукову бібліотеку імені В. Г. Короленка. Бібліотекознавець, краєзнавець, громадський діяч, заслужений працівник культури України, почесний громадянин Харківської області, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня. Докладніше про відому особистість Харкова за посиланням.

Померла Валентина Ракитянська після важкої хвороби 23 жовтня 2021 року в Харкові.

12 жовтня в історії Харкова: народився відомий перекладач та публіцист (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 12.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 12 жовтня, в 1930 році в Харкові народився Радій Полонський (1930-2003) — письменник, драматург, перекладач, публіцист та журналіст.

Навчався у 102 міській школі.

В 1952 році Полонський закінчив факультет журналістики Харківського держуніверситету. Протягом десяти років працював у газетах Закарпаття, Києва та Харкова.

На початку 1960-х років – кореспондент Українського радіо в Харківській області.

У 1960–1990 роках – у керівництві Харківської письменницької організації.

Радій Полонський працював понад півстоліття, приділяючи особливу увагу змалюванню національного минулого України. Написав понад 20 книжок прози та драми (оповідань, повістей, романів).

Радій Федорович — є автором книжок для дітей “Чому мовчав телефон” (1962), “Таємниця країни суниць” (1964), “Казка про вкрадену зозулю” (1986), повістей і романів “Сто годин сумніву” (1981), “Коротке замикання” (1978), “Яблука пахнуть снігом” (1967), “Острів диваків” (1978), п‘єс “День важких рішень” (1975), “Мирний двадцять перший” (1980) та інших творів.

За мотивами казки “Таємниця країни Суниць” студією “Київнаукфільм” у 1973 році було створено однойменний мультфільм. Гадаємо цей повчальний сюжет слід побачити багатьом не лише дітям, а й дорослим.

Серед іншого, написав два науково-фантастичні твори — роман «Між нами Всесвіт» (1963) та повість «Змова безодні» (1981). Також Полонський перекладав твори американського фантаста Рея Бредбері.

Помер Радій Федорович 5 травня 2003 року.

Світла пам’ять видатному харків’янину!

6 жовтня в історії Харкова: видатні особистості та цікаві факти з минулого і сьогодення (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 06.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

6 жовтня 1943 року у Чорному морі загинув лідер ескадрених міноносців «Харків».
Есмінець, названий на честь нашого незламного міста, був спущений на воду 1934 року.

Бойовий корабель будували у Миколаєві. Після завершення випробувань “Харків” увійшов до складу 3-го дивізіону Загону легких сил Чорноморського флоту.

З 1941 по 1943 корабель брав участь у битвах на Чорному морі. «Харків» брав участь у підвезенні зброї та боєприпасів в обложені Одесу та Севастополь, в евакуації поранених та мирного населення.

Останній бій корабля відбувся 6 жовтня 1943 року. «Харків» зазнав нальоту фашистських бомбардувальників.

Після кількох бомбардувань «Харків» втратив хід і затонув разом з есмінцями «Безпощадний» та «Здібний».

6 жовтня 1881 року народився Іван Кочерга (1881-1952) – видатний український письменник-драматург.
Він народився Носівці, зараз місто Ніжинського району Чернігівської області.

Дитинство Івана промайнуло в подорожах, а точніше в переїздах від одного місця до іншого. Батько був залізничником, тому сім’я кочувала за чоловіком від станції до станції. Лише коли малому виповнилося десять, їхнє кочове життя закінчилося й вони осіли у Чернігові. Там Кочерга закінчив гімназію й подався до Києва на юридичний факультет студіювати право.
1903 року закінчив юридичний факультет Київського університету. По закінченню вернувся до рідної домівки й пішов працювати чиновником контрольної палати.

Але йому було важко всидіти серед безкінечних цифр, розрахунків, його душа прагнула чогось високого, прекрасного. Тому у вільний від роботи час на шпальтах місцевої періодики з’являються його рецензії на театральні постановки.

Його шедеври збагатили золотий фонд української літератури. А творча спадщина вміщує найрізноманітніші жанри, серед яких і віршовані трагедії, і водевілі, гротески й вистави, дитячі п’єси тощо. Кожна його праця – це втілення майстерності, яка наповнена глибоким філософським змістом.
Вперше драми Івана Кочерги було поставлено у харківських театрах: «Пісня в келиху» – 1926 року, феєрія «Марко в пеклі» – 1928 рік, драматична поема «Весілля Свічки» – 1935 року.

Жив та працював у Києві.

Комедійна п’єса 1925-го “Фея гіркого мигдалю” стала немов доказом його таланту й переломним моментом у творчості Івана. З того часу головний мотив творів – історія та національні традиції.

Однією з визначних робіт драматурга стала історична драма “Алмазне жорно”, в якій описувалися події Коліївщини 1768 року та як російські війська придушували повстання.

Коли у Житомирі з гастролями виступав театр української Музичної комедії і драми під керівництвом Дмитра Гайдамаки, Кочерга вирішив повернутися до критики. Менше ніж за місяць написав 11 рецензій, які отримали схвальні відгуки, як статті глибокозмістовні. Водночас продовжує створювати власні п’єси.

Починаючи із 1930-го року, одна за одною виходять водевілі, поеми й гротески. Але лише в 1935-му Іван Кочерга отримує визнання. Його поема “Свіччине весілля”, яку він написав ще за 5 років до цього, викликала справжній захват у публіки й розпочала переможну й тріумфальну ходу по різноманітних театрах.

Критики наперебій вихваляли “Свіччине весілля”: “Це нове досягнення драматурга, якому вдалося широко показати засобами сценічної дії народний рух і його героїв”, – і щось на кшталт того, що в історії українського театру вперше розкрито одну із хвилюючих сторінок нашої історії.

У Києві Кочерга поринає в творчість. Пише сценарії, займається перекладами. З початком німецько-радянської війни евакуюється до Уфи й продовжує працю над п’єсами. Загалом, на думку критиків, вони були непоганими й дотепними, але великим досягненням не стали.

Однією із найвизначніших робіт є романтична драма “Ярослав Мудрий”, яка була написана по поверненню до Києва. У ній автор показав усю свою майстерність, зумівши гармонійно поєднати історію й сьогодення, і при цьому витримав напругу інтриги, зберіг гостроту сюжету до останньої крапки.

“І помилки робив я неминучі, І сто разів зривався я із кручі, Завжди мене мій рятував народ”, – драма “Ярослав Мудрий”.

У 1948-му Кочерга написав останню п’єсу “Пророк”, яку присвятив Тарасу Шевченку. А за два роки був удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв України.

29 грудня 1952 року Іван Кочерга помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

І хоча визнання драматурга прийшло із запізненням, його роботи мали приголомшливий успіх. Наразі п’єси Кочерги є основними в репертуарі провідних українських театрів. На них залюбки приходять сотні тисяч глядачів. Його твори знайшли живий відгук у серцях українців.

Відомий письменник Остап Вишня сказав: “Іван Кочерга володіє шляхетним талантом”. Із цією думкою погоджуються критики й літературознавці. Недарма ім’я драматурга стоїть поряд із титанами української культури, такими як: Леся Українка, Микола Куліш, Іван Карпенко-Карий, Іван Котляревський, Марко Кропивницький, Михайло Старицький.

Фото та матеріал: відкриті джерела, Український інтерес

28 серпня в історії Харкова: народився відомий український графік, живописець та письменник (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 28 серпня 1908 року народився Валентин Литвиненко (1908-1979) – український графік, живописець та письменник.

У 1932-1934 роках Литвиненко навчався на робітфаку при Харківському художньому інституті.

Потім працював у Києві, зокрема, в журналі «Перець».

Працював у галузях станкової та книжкової графіки, станкового живопису. Створював плакати, сатиричні малюнки, карикатури, реалістичні пейзажі, ілюстрації до байок, українських народних казок. Численною є шевченкіана художника. Роботи автора зберігаються у багатьох музеях, зокрема, в Харківському художньому музеї.

Помер у Києві 15 грудня 1979 року.

Фото та матеріал: відкриті джерела