21 серпня в історії Харківщини: народився автор «Словника співаків України»
Цього дня, 21 серпня, в 1938 році в селі Черемушна (Валківського району, Харківської області) народився Лисенко Іван Максимович — український письменник, музикознавець, джерелознавець, літературознавець, публіцист, журналіст. Автор «Словника співаків України» і першої в Україні регіональної енциклопедії («Валківська енциклопедія»), упорядник першої повної збірки творів Марії Вольвач, автор словника українських приватних бібліотек.
Член Національної Спілки журналістів України (1977), Національної спілки письменників України (2005). Заслужений діяч мистецтв України (2009).
В 1961—1966 роках навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті, відділення української мови та літератури.
Викладав українську мову та літературу в середній школі в селі Руська Лозова Дергачівського району Харьківської області.
Потім працював у Києві на українському радіо та у видавництвах, зокрема в «Українській енциклопедії» та «Музичній Україні». Друкувався з 1957 року.
Помер 15 грудня 2022 року в місті Києві. Похований в його рідному селі Черемушна Валківського району Харківської області.
21 (9) серпня 1895 року у селі Журавка на Полтавщині (нині Чернігівська область) у родині професора Варшавського університету, члена-кореспондента академії наук народився син – Юрій Юрійович Вороний (за метрикою Георгій Георгійович). Його дід Феодосій – нащадок знаного козацького роду, закінчив Київський університет, філолог, директор заснованої ним гімназії у Прилуках. Головним принципом родини було: не дбати про себе і власне багатство та славу, а лише про Славу України.
Під час Першої світової війни Юрій Вороний був студентом медичного факультету Київського університету та працював в одному з перев’язочних загонів.
У 1918-му, у розквіт національно-патріотичного піднесення серед української молоді, добровільно вступив до перев’язувального загону військ Центральної Ради. 16 січня 1918 року брав участь в бою під Крутами. Тоді юнакові пощастило — він не зазнав серйозних поранень.
У 1921-му закінчив Київську медичну академію. Навчався в аспірантурі під керівництвом професора з трансплантології Є. Черняхівського. Юного студента одразу зацікавили наукові доробки професора. Працював асистентом кафедри хірургії,
У 1926 р. перевівся на науково-дослідну кафедру факультетської хірургії Харківського медичного інституту, якою керував Володимир Шамов, відомий на початку 1930-х років дослідженнями з трансплантології (1926). Окрім хірургії, Юрій захопився науковими експериментами і виконав низку наукових праць з трансплантації органів.
У 1929-му, на пленумі хірургічної секції Харківського медичного товариства і на з’їзді урологів молодий хірург вразив присутніх колег, продемонструвавши собаку із пересадженою ниркою на правій стороні шиї. Аутотрансплантат добре прижився, нирка правильно функціонувала.
У січні 1944-го на території Житомирщини йому вдалося втекти з полону. Повернутися до Харкова Юрію Вороному не дозволили: був у полоні і на окупованій території. Завідував урологічним відділенням міської та обласної лікарень Житомира.
Із 1950-го мешкав у Києві. Керував відділенням експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології і патології імені академіка О.О. Богомольця (1950—1953 рр.). Продовжував працювати над питанням використання пересадки нирки для лікування тяжких нефрологічних захворювань — робив спроби підшивання консервованої нирки хворим з тяжким перебігом гломерулонефриту (1950).
У 1953-му очолив Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії. Захистив докторську дисертацію, яка була присвячена дуже важливій темі – патогенезу і терапії травматичного шоку та йшла під грифом «секретно». Результати роботи були високо оцінені – наукові дослідження професора дали можливість обґрунтувати і запропонувати новий засіб лікування шокових станів.
До смерті, яка була раптова і несподівана (1961 р. він повертався додому після роботи), Ю.Ю. Вороний займався проблемами трансплантології, зокрема, питаннями імунології, крові і кровозамінників, роботи центральної нервової системи під час пересадок органів і тканин.
Помер видатний хірург 13 червня 1961 року в Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Ю.Г. Вороний є автором 48 наукових праць. Основні напрями наукової діяльності: приживлення пересаджених органів і тканин та зміни у зв’язку з цим імунної реактивності; консервація органів і тканин; травматичний шок; білкові кровозамінники.
Фото і коментарі:
1. Юрій Георгійович Вороний (1895—1961).
2. Юрій Вороний, студент медичного факультету Київського університету Святого Володимира, 1915 р.
3. Науковий хірургічний гурток факультетської хірургічної клініки Харківського медінституту. По центру сидить (другий ряд, 3-й зліва) керівник гуртка професор В.М. Шамов, поряд асистент Ю.Ю. Вороний. 1929 р., м. Харків.
4. Сімейне фото подружжя та дітей Ю. Вороного. Зліва сидить дружина, українська громадсько-політична діячка Віра Йосипівна Нечаївська. 1952 р.
5. Меморіальна дошка доктору медичних наук, професору Юрію Вороному, встановлена 6 жовтня 2011 р. в Харкові на будівлі Інституту дерматології і венерології НАМН України за адресою вул. Чернишевська, 7/9 (автор — Сейфаддін Гурбанов). «У цьому будинку 3 квітня 1933 р. видатний хірург Юрій Юрійович Вороний уперше у світі зробив успішну пересадку нирки людині». У 2024 р. ім’ям Ю. Вороного названо провулок в Індустріальному районі м. Харкова.
(За матеріалом директорки Музею історії ХНМУ Жаннета Перцева та Вікторія Гудзенко (літературний редактор сектора редакції книги «Книга Пам’яті України» Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради), більше фото в матеріалі ІВЦ “Бузок”).
