Позначка: історія Харкова

Іменем харків’янина назвали 45 вулиць (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 12.03.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

«Вся історія науки на кожному кроці показує,

що окремі особистості були більш праві у своїх твердженнях,

ніж цілі корпорації вчених чи сотні й

тисячі дослідників, які дотримувалися панівних поглядів»

(Володимир Вернадський)

Володимир Вернадський народився 28 лютого (12 березня) 1863 р. у Санкт-Петербурзі, походив зі старовинного українського козацького роду. Один із його предків по батьківській лінії воював у війську Богдана Хмельницького. Прадід навчався в Переяславському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Дід Василь служив штабс-лікарем в армії, за що й отримав дворянський титул та змінив прізвище з Верна на Вернадський. Батько, Іван Васильович Вернадський, народився у Києві, після закінчення Київського університету Св. Володимира очолював у ньому кафедру, деякий час працював викладачем у Харкові. Мати Вернадського теж походила зі старовинного роду Константиновичів, її предки належали до козацько-старшинської верхівки. Материн дядько, Микола Гулак був співзасновником Кирило-Мефодіївського товариства.

Коли Володимиру Вернадського виповнилося чотири роки, родина переїхала в Харків, де пройшло його дитинство. Відомо, що у 1868-1876 рр. він разом з батьками бував у родинній садибі в Шишаках на Полтавщині, у бабусі на Липках в Києві, одне літо провів в садибі українського письменника Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. У 1873-1876 роках Вернадський навчався у Першій Харківській гімназії, що розташовувалася на вул. Старомосковській, 14 (нині у цій будівлі на проспекті Героїв Харкова, 24, працює Харківський державний професійно-педагогічний фаховий коледж, який має ім’я В. І. Вернадського).

З 1876 р. подальше життя Вернадського проходило поза межами України, але він постійно підтримував тісні зв’язки з краєм, який вважав рідним, у всіх автобіографіях він підкреслював своє козацьке походження.

Вернадський увійшов в історію як видатний вчений, заслуги якого перед наукою були визнані ще за життя: доктор наук по мінералогії та геогнозії, професор кількох університетів, академік вітчизняних та закордонних Академій наук (Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, Паризької та Чеської Академій Наук). Вернадський – науковець-природознавець, енциклопедист та філософ науки, фундатор геохімії, біогеохімії, радіогеології, про провідну роль живих істот у геохімічних процесах, еволюційного походження мінералів. Стояв біля джерел атомної науки, займався розробками в галузі радіології та радіогеології , організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), з 1940 р. і до кінця свого життя досліджував уран з метою отримання ядерної енергії. Вчений започаткував новий напрямок в науці, який переріс у нову науку – біохімію та у 1929 р. очолив першу Біохімічну лабораторію (зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. Вернадського). За своє життя вчений надрукував 473 наукові праці.

Вернадський також увійшов в історію науки як видатний філософ, автор теорій космізму, про біосферу та ноосферу. Його концепція науки як культури, пов’язання науки з етикою, протистояння політичній релігії як формі духовного деспотизму – такими були підсумки усвідомлення вченим космічного значення діяльності людського розуму. Цим Вернадський відкрив нові обрії природознавчої культури та науки XX ст.

Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.

Вернадський відомий і як громадський діяч, зокрема був попечителем Київського навчального округу, одним із засновників та ініціаторів створення першої наукової бібліотеки в Україні (нині – Національна бібліотека України імені В І. Вернадського).

Але найбільш відомий Вернадський в Україні як засновник та перший президент Української Академії наук. У квітні 1918 р. після встановлення влади гетьмана Скоропадського та проголошення Української держави (Другого Гетьманату) Вернадський був запрошений до Києва та очолив Комісію з організації Академії наук та Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої освіти. Попри складну політичну та економічну ситуацію на той момент в Україні, вчений зміг організувати кілька геологічних екскурсій, а також виступив з доповіддю на тему «Жива речовина». Вернадському належить розробка оригінальної життєздатної моделі нової Академії наук. Згідно з його ідеями, Академія має задовольняти такі важливі вимоги: національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури), державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни та людини), місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя).

В організацію академічного життя Вернадським також покладено три головні принципи: державний статус, самоврядність Академії у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук.

З приходом більшовиків становище Української Академії наук погіршилося, і для вирішення ряду організаційних питань Вернадський поїхав до Криму, де захворів на висипний тиф. Лікування тривало протягом 1919–1920 рр., у Криму Вернадський продовжив працювати в Таврійському університеті у Сімферополі, спочатку на посаді професора, а згодом ректора. У лютому 1921 р. В. І. Вернадський залишив Крим. Подальше свої життя він у Петрограді та Москві, де продовжив займатися науковими дослідженнями.

Вернадський помер 6 січня 1945 року у Москві.

Вшанування пам’яті Вернадського: вулиці, гірський хребет та антарктична станція

Сьогодні в Україні 45 вулиць в різних містах та селищах мають ім’я вченого. У 1973 р. НАН України встановила для науковців премію імені В. І. Вернадського, а в 2003 р. — Золоту медаль імені В. І. Вернадського. У 1963 р. та 2013 р. були випущені поштові марки. У 1964 р. іменем науковця назвали гірський хребет у східній частині Антарктиди, а у 1996 р. заснували українську антарктичну станцію «Академік Вернадський».

У березні 1981 р. В. І. Вернадському у Києві був відкритий пам’ятник, який розташований на однойменному бульварі неподалік проспекту Перемоги. Автори скульптури – Олександр Скобліков та Анатолій Ігнащенко.

У 2000 р. на всеукраїнському шоу «Людина року» В. І. Вернадському за його заслуги перед вітчизняною і світовою наукою, та людством було надано звання «Людина століття».

26 березня 2003 р. Національний банк України в обіг випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні, яка присвячена академіку Вернадському.

25 лютого 2013 р. Національний банк України в обіг випустив срібну пам’ятну монету в серії «Видатні особистості України» номіналом 5 гривень, яка присвячена 150-річчю від дня народження академіка Вернадського.

На честь науковця назвали астероїд 2809 Вернадський та кратер на зворотній стороні Місяця.

25 жовтня 2019 р. Національний банк України увів у грошовий обіг купюру номіналом у 1000 гривень із зображенням Володимира Вернадського на аверсі та будівлею Президії НАН України на звороті.

12 серпня 2019 р. в харківському саду Шевченка була встановлена скульптура В. І. Вернадського (автори скульптори Олександр Рідний та Анна Іванова).

22 грудня 2021 р. Національний банк України випустив пам`ятну банкноту номіналом 1000 гривень зразка 2019 року до 30-річчя незалежності України. Основне зображення лицьового боку – портрет Володимира Вернадського.

(За матеріалами Харківського історичного музею імені М.Ф.Сумцова)

Землетруси в Харкові

Опублікував(ла) новина GX , 27.02.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

У ніч проти 27 лютого в Україні стався землетрус. Підземні поштовхи силою 3,3 бали за шкалою Ріхтера було зафіксовано на глибині 2 км в районі селища Велика Добронь Закарпатської області.

Як повідомили в Головному центрі спеціального контролю, землетрус такої сили належить до сильно відчутних. Підземні поштовхи можуть спровокувати дрижання вікон, дверей, посуду, меблів скрипіння підлоги і стін.

GX звернувся до історичних джерел і з’ясував, коли відбувалися землетруси у Харкові та області.

Цілком можливо, що землетрус на Русі, який стався 1 травня 1230 року, а також землетруси у XVII-XVIII століттях могли зачепити територію Харківщини, але джерела про це мало говорять. Інша справа – XIX століття. Вже 1815 року у Харкові стався значний землетрус, про який писали всі газети. Через чотирнадцять років – у 1829 році – ще одне. Через сім років (1836) Харків відчув утретє підземні поштовхи.

Далі — за наростаючою. Не минуло й двох років, як 11 січня 1838 року о 9 годині 25 хвилині вечора місто знову трясло. Щоправда, недовго — землетрус тривав 30 секунд.

«Усередині будинків гойдалися меблі, люстри, ляскали відчинені двері і віконниці, де-не-де зупинився годинник. А крізь ці звуки був чути крик свійської птиці та гавкіт переляканих собак. Поштовхи сильно відчувалися на Московській вулиці, забудованій кам’яними будинками. У штукатурці деяких будинків з’явилися тріщини», — писала газета «Харківські губернські відомості».

У харківському обласному архіві зберігся документ, у якому місцеві чиновники рапортували міністру внутрішніх справ про надзвичайну подію: «Речі в будинках прийшли у сильне коливання о дев’ятій сорок пополудні. Більше інших землетрус відчули ті, хто на той момент перебував у ліжку».

Крім Харкова підземні поштовхи відчувалися в інших частинах Харківської губернії – Сумському повіті, Богодухові та Охтирці.

Наприкінці березня — на початку квітня 1844 року стався обвальний землетрус біля села Бунаківка Зміївського повіту. На раніше рівній місцевості піднялися таємничі пагорби. А потім на тих же місцях утворилися розколини та провали. Як повідомляв очевидець у газеті «Харківські губернські відомості», «…від сильного виверження з цих розщелин і з самих пагорбів утворилися височини та западини у зріст людини, з яких випливало чимало води. Ця зміна поверхні, збільшуючись з кожним днем, досягла 50 сажнів (100 метрів)».

Потім була перерва у 32 роки – до 1876 року, коли Харків знову згадав, що це за катаклізм. Далі проміжки між ними зростали. Повторний землетрус у Харкові зафіксували 1915-го. Наступний – 1940 року. Це були досить сильні відгомони землетрусу в Румунії, що стався у листопаді. Як згадують очевидці, рипіли меблі, гойдалися лампи, обвалювалися внутрішні стіни в будинках. З того часу харків’ян трясло лише кілька разів. Зокрема, 24 вересня 2016 року мешканці багатоповерхівок повідомили, що на верхніх поверхах розгойдувалися люстри, картини, хиталися меблі, а на нижніх поверхах коливання майже не помітили.

Згодом з’ясувалося, що до Харкова докотилася сейсмічна хвиля з Румунії. Тоді підземні поштовхи відчули також у Києві, Дніпрі, Одесі, Кропивницькому, Херсоні, Запоріжжі, Кривому Розі, Вінниці та багатьох інших містах.

Вчені запевняють, що мешканцям Харкова боятися нема чого – значні руйнування будівель від поштовхів у нашому регіоні неможливі. Від глобальної НП людей уберігає так званий «український щит». Максимум, що може статися, це зсуву ґрунту на Журавлівці, вулиці Клочківській та біля НТУ «ХПІ».

Харків та вся Східна Україна перебувають у відносно сейсмічно стабільній зоні, і руйнівні землетруси нам не загрожують. Гранітний масив, який тягнеться по діагоналі України та місцями виходить на поверхню – серйозна перешкода, яка захищає нас від землетрусів у Криму та Карпатах. Навіть якщо там буде землетрус у 6-8 балів, які можуть призвести до руйнувань будівель, так званий бордюр значно пом’якшить поштовхи, і в нашому місті вони не перевищуватимуть чотирьох балів.

Людина, яка змінила Харків (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 11.02.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

На честь 250-річчя з дня народження засновника Харківського університету Василя Каразіна 10 лютого презентовано лімітовану поштову марку. Про це повідомили у пресслужбі Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Замовити марку можна на сайті Karazin Shop: https://shop.karazin.ua/

Василь Каразін, один із найбільш освічених людей свого часу, зробив значний внесок у поширення прогресивних ідей, ініціював створення першого в Європі Міністерства народної освіти. Займався народними школами, жіночою освітою, надав своїм кріпакам у спадкове володіння землю.

Завдяки неординарній особистості В. Н. Каразіна у 1804 році у Харкові засновано університет, що послужило відправною точкою у становленні міста як великого наукового, промислового та культурного центру. Василь Назарович переконав місцеве дворянство пожертвувати 400 000 карбованців на відкриття харківського університету.

Знакове знайомство

Василь Назарович Каразін народився 10 лютого 1773 року у селі Кручик на Слобожанщині. Батько, офіцер російської армії, походив із грецького роду Караджі, мати – з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався у маєтку батька, дружив із сільськими дітьми. Після смерті батька родина переїхала до Ольшан, де в будинку вітчима він часто зустрічався із Григорієм Савичем Сковородою. Це знайомство мало значний вплив в особистісному становленні Каразіна. Найважливішим фактором їхньої спорідненості була любов до України, до Харкова, якому вони пророкували велике майбутнє. Обидва надавали перевагу духовності, вважали, що людина має пізнавати світ і намагатися зробити його кращим; прагнули утвердити громадянські права та свободи, розповсюдити освіту. Певним чином Каразін продовжив справу Сковороди, але вже за інших історичних умов.

Життя та діяльність Василя Назаровича свідчать про те, що він випереджав свій час, завжди тягнувся до наук і великих звершень, розумів прогресивність народовладдя та користь вільнодумства. Його діяльна натура прагнула реалізовувати масштабні проєкти.

Василю Каразіну належить близько 40 винаходів, які стосувалися різних галузей виробництва та технологій. Чимало з них були новаторськими не лише в українському, але й у світовому масштабі. Наприклад, Василь Каразін першим у світі здійснив експеримент із синтезу штучних алмазів. У родовому маєтку Кручик у науковця була хімічна лабораторія та метеорологічна станція (перша в Україні), де він особисто вів спостереження протягом кількох десятків років.

Справа життя

Найбільшим здобутком Каразіна на ниві просвіти стало відкриття Харківського університету. Взагалі вибір цього невеликого провінційного міста (на початку XIX ст. Харків значно поступався таким містам, як Київ, Одеса, Таганрог, Катеринослав не лише за чисельністю населення, а й за рівнем їхньої готовності до здобуття вищої освіти) – це особиста заслуга Каразіна. «Незначний Харків не міг і сподіватися, що його удостоять вміщувати цей чудовий Інститут, якому, природно, належало розлити по сусідству нове життя для подарунків і промислів», – писав Василь Назарович в одному з листів.

Він не лише переконав уряд у доцільності такого кроку, а й провів дуже велику роботу з підготовки громадської думки, збирання коштів, необхідних для відкриття університету.

29 серпня 1802 року Каразін оприлюднив свої «Положення про Харківський університет», де у 46 пунктах докладно описав структуру майбутнього навчального закладу, його матеріальну базу, визначив джерела фінансування, шляхи набору студентів.

Структуру та профіль університету вчений розробив самостійно та оригінально, відкинувши схоластичні традиції німецьких університетів, які панували у тодішній Європі. На думку Каразіна, навчальний процес мав будуватися відповідно до практичних потреб країни. Передбачалося поетапно відкрити в університеті 9 відділень. Спочатку, на думку вченого, доцільно було б відкрити відділення загальних знань та приємних мистецтв. На відділенні загальних знань студенти мали вивчати мови, математику, географію, фізику, історію. Приємні мистецтва включали малювання, музику, танці, фехтування, верхову їзду і деякі види ручної праці.

Після трьох років роботи двох відділень планувалося розширити матеріальну базу та збільшити кількість викладачів, передбачалося відкриття ще п’яти відділень: цивільних (з підготовки чиновників усіх ланок державного управління), військових та лікарських знань, цивільних мистецтв (архітектура, механіка, землеробство), теології.

Таким чином, це мав бути цілий комплекс навчальних закладів із підготовки кадрів для державного апарату, вчителів, науковців, спеціалістів для промисловості та сільського господарства. Студентів планувалося набирати із молоді, яка закінчила Харківське, Чернігівське, Курське, Орловське, Полтавське та інші училища сусідніх губерній.

Відкриття університету без Каразіна

Тільки 24 січня 1803 року ціною величезних зусиль Каразіна уряд видав указ, яким дозволяв відкрити університет. Подолавши опір харківського губернатора та урядовців, Василь Назарович особисто зібрав (придбавши частково власним коштом) близько 3 000 екземплярів цінних книг, лабораторне обладнання, посібники, закупив за кордоном нову друкарню та виписав з-за кордону майстрів.

Однак у червні 1804 року, коли всі підготовчі роботи вже майже закінчувалися, Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства (йшлося про придбання гравюр для зразків та прийом на роботу 32 ремісників) і позбавили права втручатися у справи університету.

Вже без Каразіна, наполегливими зусиллями професорів І.С.Ризького та І.Ф.Тимковського, 17 січня 1805 року було відкрито університет. Пригнічений морально, Василь Назарович навіть не приїхав на церемонію. Однак про нього не забули: у серпні 1811 року Рада Харківського університету обрала його своїм почесним членом. Зараз університет має ім’я свого засновника.

Пам’ятник, якому не могли знайти місце

У 1907 році відбулося урочисте відкриття пам’ятника Василю Каразіну. Він був встановлений 1905-го – до сторіччя Університету. Але через революційні події відкриття відбулося значно пізніше. Понад рік скульптура простояла, закрита дошками.

Пам’ятник засновнику університету Василю Каразіну переміщався чотири рази. Спочатку його було встановлено на Сумській, у тому місці, де нині розташовується пам’ятник Тарасу Шевченку.

Але 1934 року Каразіна перенесли на Університетську вулицю та встановили навпроти тодішньої будівлі Харківського університету.

1937 року радянська влада вирішила пам’ятник демонтувати та відправити на перетоплювання на Харківський тракторний завод. Однак пам’ятник зберігся і протягом двадцяти років простояв на внутрішній території заводу.

У 1958-му пам’ятник знову був встановлений у саду Шевченка, ліворуч від колишньої будівлі Будинку проєктів, куди в ці роки переїхав університет.

У 2004-му, у рік 350-ліття Харкова, пам’ятник Каразіну було встановлено перед головним корпусом Університету, де він і стоїть і нині.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua