Позначка: історія Харкова

31 березня в історії Харкова: булу відкрито один з найстаріших театрів України (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 31.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Вітаємо, незламні!

Харківський академічний український драматичний театр Шевченка — один з найстаріших театрів України.

Театр було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру.

В 1926 році театр переїхав до Харкова, де зайняв приміщення, яке до цього належало театру імені Франка під керівництвом Гната Юри. Наразі назву “Березіль” має мала сцена Харківського українського академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

2022 року театру виповнилося рівно 100 років від дня заснування, але через війну, яка розкидала березильців по всьому світові, ювілейні заходи було перенесено.

Докладніше у новині GX.

31 березня 1999 року відбувся перший публічний показ вистави “Амількар, або людина, котра платить” театру “P.S.”
Кількома роками пізніше містичне співпадіння – перше свідоцтво про створення громадської організації також датовано 31-м березня. І не містичне, але цілком природне співпадіння – театр засновано в один день з Харківський театр ім. Шевченка “Березіль”.
За минулі роки колективом театру було поставлено понад 50 творів української та світової драматургії, зіграно понад 3500 вистав, які відвідали понад 120 000 осіб.

Театр “P.S.” грав на десятках сценічних майданчиків у Харкові та Україні, але особливими для колективу стали унікальні історичні інтер’єри Харківського будинку архітектора та рідний простір на Гіршмана, 16, який нині постраждав від ворожої ракети і звідки через війну театр мав з’їхати на початку 2023 року.

На сцену Театру “P.S.” за всі ці роки виходили понад 100 акторів і акторок. Кожен з них залишив частку своїх думок, своїх почуттів, своєї енергії та набув власного досвіду як акторського, так і життєвого.
“Ми дуже дякуємо кожному та кожній за миттєвості співтворчості. Вітаємо усіх дотичних до творення Театру “P.S.”, вітаємо нашого глядача, вітаємо Харків, бо ми чомусь впевнені – без “Постскриптуму”, це було б якесь інше місто”, – наголошує колектив театру.

В 2024 році колектив відзначив 25 років. І як в вперше в 1999-му, так і на свій ювелей вони промовляли: “Єдине, що нам лишається – це справжні почуття! Це… і нічого іншого”

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела, архіви театрів

Харків у XXI столітті. 30 березня – цікаві історичні факти з життя міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 30.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

30 березня, 2008 року харківський 34-річний футболіст-аматор Микола Куценко пройшов марафонську дистанцію – 42 км, набиваючи ногами футбольний м’яч і жодного разу не опустивши його на землю.

Рекорд було встановлено у Києві. Спортсмен пройшов 42 км 195 м, вдаривши ногами по м’ячу 47 тис. разів. Таким чином харків’янин побив світовий рекорд.

На той час три рекорди Куценка було занесено до Книги рекордів Гіннесса.

Перший рекорд Микола встановив у 1995 році – він утримував футбольний м’яч у повітрі 24 з половиною години, відбиваючи його ногами та головою.

А ще був міжнародний марафон у 2008 році – 17 днів поспіль, набиваючи ногами футбольний м’яч, він ішов від Києва до Варшави (щодня проходив 42 км 195 м).

30 березня 2009 року команда Харкова посіла друге місце у командному Кубку Європи з фехтування на шпагах, що відбувся у Хайденхаймі (Німеччина).
У фіналі харків’яни поступилися італійському клубу військово-повітряних сил “Аеронаутика Мілітарі”.
Срібні медалі здобули Максим Хворост, Олександр Димар, Євген Миргородський та Віталій Медведєв.

30 березня 2014 року саме в Харкові пролунав всесвітньовідомий фанатський приспів про диктатора рф, який актуальний і наразі…

Того дня фанати харківського «Металіста» та донецького «Шахтаря» на спільному марші вперше виконали пісню, яка досить швидко поширилась світом.

Харків – це кохання дитинства: 28 березня згадуємо відомого українського актора, який залишив свій дотик в центрі міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 28 березня 2025 року, відомомому діячу мистецтва виповнилося б 75…

“7:0 – на мою користь”, – так філософські охарактеризовував свій ювілейний рік в 2020 році відомий український актор Олексій Колесник.

Олексій Колесник родом із села Карлівка Полтавської області. До своєї батьківщини актор завжди ставився з повагою, а Харків він полюбив з першого погляду. Вперше Олексій Антонович завітав до незламного міста ще школярем, розповів він в ексклюзивному інтерв’ю GХ.

«Я до Харкова приїхав уперше, коли мені було 8 років. Це були казкові враження. Мені шалено сподобалося місто своєю архітектурою та затишною атмосферою», – розповідав Олексій Колесник.

Через роки Олексій Антонович приїхав до Харкова вже як почесний гість міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» («Харьковская сирень»). Цей культурний захід актор відвідував кілька разів. У 2016 році відбиток долоні відомого митця прикрасив Алею зірок, розташовану в саду Шевченка біля ХНАТОБу.

«Фестиваль “Харківський бузок” – це найдобріший фестиваль, на якому я колись бував. Це був цікавий проєкт, де режисери короткометражного кіно могли показати свої роботи глядачам та отримати компетентну рецензію у професійного журі. Фестиваль був дуже яскравим і незабутнім», – зазначив актор.

Свій ювілей, розповідав в ексклюзивному інтерв’ю GХ Олексій Колесник, він відзначаd у колі лише найближчих. Галасливі гуляння в умовах карантину організовувати не став. Але до цього положення Олексій Антонович ставився філософськи, вірив, ті обмеження допомогли людям трохи поставити рутинне життя “на паузу” і переосмислити цінності.

Нагадаємо, Олексій Колесник був гостем відеопрограми «GХ TV»

Довідка. Олексій Антонович Колесник – член Національної спілки кінематографістів України, український актор, заслужений артист України (2008).
Народився 28 березня 1950 року у селі Карлівка Полтавської області.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1975).
Дебютував у кіно ще студентом.
З 1975 року працював у театрах України, у тому числі у Київському театрі оперети.
З 1978 року починає зніматися на кіностудії ім. Довженка, а з 1982 року — штатний актор студії.
Знявся більш ніж у сорока кінострічках серед яких: «Ярослав Мудрий» (1981 року) — Лука, «Той, хто пройшов крізь вогонь» (художній фільм українського режисера Михайла Іллєнка, 2011 року) – вождь індіанців..
Помер 30 жовтня 2021 року в Києві

26 березня в історії Харкова: народився відомий актор

Опублікував(ла) новина GX , 26.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 26 березня, в 1913 році народився Олександр Григораш – відомий український актор і режисер, заслужений артист України.

До війни Григораш навчався та працював у Харкові. З 1933 по 1936 рік навчався у Харківському музично-драматичному інституті. З 1939 до 1941 року працював у Харківському театрі для дітей.

Після війни працював у Тернополі, Львові, Сімферополі, викладав у Дрогобицькому педагогічному інституті.

Як актор відзначився у творенні комічних образів. Основні ролі: Дмитро («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Діброва («Макар Діброва» О. Корнійчука), Качкарьов («Одруження» М. Гоголя), Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка) та інші.

Основні вистави: «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1948), «Платон Кречет» О. Корнійчука (1949), «Квіти живі» В. Розова, «Мачуха» за О. де Бальзаком, «Собор Паризької богоматері» за В. Гюґо (усі – 1956–58).

А ще виступав на концертах, виконував твори Тараса Шевченка та Остапа Вишні.

Помер 7 квітня 1975 року в Сімферополі.

Історичний факт. 25 березня народився видатний лікар, який заснував у Харкові офтальмологічну клініку (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 25 березня, в 1839 році народився Леонард Леопольдович Гіршман — видатний український вчений, лікар-офтальмолог, педагог, заслужений професор медичного факультету Харківського університету, Почесний громадянин міста Харкова, засновник офтальмологічної клініки Харківського університету.

Гіршман народився в єврейській купецькій сім’ї в Курляндській губернії. В 1839 році родина переїхала до Харкова.

Леонард із золотою медаллю закінчив 1-у Харківську гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету.

Працював і навчався за кордоном: у Вісбадені та Гейдельберзі.

З 1868 року викладав у Харківському університеті.

У 1872 році Гіршман заснував першу в Харкові та в Україні клініку для лікування очей — всього на 10 ліжок.

У 1912 році на зібрані жителями міста кошти було збудовано офтальмологічну клініку. В 1914 році в цій клініці одночасно могли лікуватися до 100 осіб.

На засіданні Міської думи 11 березня 1914 року професора Гіршмана за виняткові заслуги було обрано Почесним громадянином Харкова.

У Харкові міська офтальмологічна клініка має ім’я Гіршмана. На її фасаді розміщено меморіальну дошку Л. Л. Гіршману.

Одна з вулиць також названа його ім’ям.

15 жовтня 2009 року було відкрито пам’ятник Леонарду Гіршману.

Ще трохи цікавого від читача GX.

“У мене в колекції є портрети і самого офтальмолога, і його трьох синів, а також невістки Марійки, подружжя старшого сина Миколи. Марійка Блюм була дочкою фотографа Германа Петровича Блюма, який тримав у Харкові одне з найпрестижніших фотоательє “Брати Блюм”. Портрет Л.Л.Гіршмана виконаний у його ательє”, – поділився своїми надбаннями з GX відомий харківський колекціонер та поціновувач мистецтецтва Сергій Володарський.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, Сергій Володарський, відкриті джерела

24 березня: день народження однієї з найвідоміших харків’янок

Опублікував(ла) новина GX , 24.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Клавдія Іванівна Шульженко народилася 24 березня 1906 року у Харкові. Про своє дитинство вона писала: «Перше мистецьке враження було пов’язане з батьком – від нього я вперше почула українські народні пісні. Бухгалтер управління залізниці, мій батько серйозно захоплювався музикою: він грав на духовому інструменті — як тоді казали, в аматорському оркестрі, а іноді співав соло в концертах».

Одне з яскравих вражень її дитинства було пов’язано з театром. У їхньому будинку мешкав студент Харківського університету Володимир Мазилевський. Він запропонував поставити дитячу виставу. На подвір’ї переграли багато п’єс. Найчастіше це були інсценування казок, музичні уявлення, у яких Клавдія завжди співала. Але в ті роки вона не думала про професійну кар’єру співачки. Клава Шульженко навчалася у гімназії, добре знала французьку мову, а до музики ставилася як до чогось несерйозного. І все-таки батьки помітили талант доньки та віддали її на навчання до професора Харківської консерваторії Чемезова. Талановитий педагог казав Клавдії: «Ти щаслива! У тебе голос поставлений від природи. Тобі потрібно лише розвивати та вдосконалювати його».

Дівчина, втім, якщо про щось мріяла, то про драматичний театр. Вона часто відвідувала кінотеатри, її кумирами були Віра Холодна, Іван Мозжухін, Володимир Максимов та інші зірки німого кіно. Любила Клавдія Шульженко і Харківський театр, переглянула у ньому майже весь репертуар. 1923 року вона з подругою прийшла до керівника театру Миколи Синельникова, і він влаштував дівчатам прослуховування. Клавдія Шульженко витримала іспит перед відомим режисером. Її прийняли в уславлену трупу.

Дні молодої артистки були насичені до краю. Вранці репетиції в театрі, а іноді після цього Синельников брав акторів на урок до себе додому. Вдень майбутня співачка навчалася нотної грамоти та займалася співом із професором консерваторії Микитою Чемезовим. Потім — уроки танцю в балетній школі Наталії Тальори і виступи разом з іншими ученицями в колишньому концертно-театральному залі купця Єнуровського, що знаходився по сусідству. Увечері — спектаклі, в яких Синельников доручав молодій артистці ролі, що давали змогу продемонструвати її неабиякі співочі можливості. Після — неодмінна участь у концертних відділеннях із виконанням старовинних романсів та народних пісень.

Влітку 1925 року театр Синельникова виїхав на гастролі, а Клавдія Шульженко влаштувалася до Державного театру імені Раковського (зараз на його місці стоїть будівля, де розміщується ДК ХЕМЗ). Актор цього театру та поет Євген Брейтігам познайомив її з молодим композитором Юлієм Мейтусом, який завідував музичною частиною Першого робочого театру Пролеткульту. Вони написали для молодої артистки дві ліричні пісні — «На санчатах» і «Силует», які започаткували її репертуар.

У ті роки Шульженко, яка вже мала популярність, часто виступала в Діловому клубі (його вже немає, на цьому місці збудовано ХНАТОБ імені М. В. Лисенка), а також у цирку-театрі Муссурі. Згодом співачка згадувала: “Ці концерти, як і пошуки свого репертуару, переконали мене в тому, що пісня почала займати все більше місця в моєму житті, поступово витісняючи всі інші інтереси”.

Першим виступом поза Харковом став для неї концерт у 1928 року. Це був успіх, після якого перспективну співачку запросили до мюзик-холу…

1939 року вона взяла участь у Першому Всесоюзному конкурсі артистів естради. У фінальному виступі Шульженко виконала обов’язкові три пісні. Зал вибухнув оплесками. Одразу після конкурсу їй та її чоловікові Володимиру Кораллі запропонували організувати власний джаз-ансамбль. Зібравши колектив, артисти розпочали репетиції. Коли розпочалася Друга світова війна, Клавдія Шульженко була у Єревані. Гастролі довелося перервати. Тепер колектив отримав назву фронтового джаз-ансамблю; співачці надали звання рядового, і джаз-ансамбль почав виступати на фронті. Справжнім її хітом у ті роки стала пісня «Синий платочек», яку написав польський композитор Єжи Петербурзький, автор знаменитого танго «Стомлене сонце». Але текст пісні спочатку був іншим. Відомий нам варіант народився у квітні 1942 року, коли артистка на «Дорозі життя» познайомилася зі співробітником газети лейтенантом Михайлом Максимовим. Він написав новий текст. 13 січня 1943 року пісню «Синий платочек» записали на платівку. Весь її тираж було відправлено на фронт.

У 50-х роках активну гастрольну діяльність продовжувала вже визнана зірка радянської естради. 1952 року було записано платівку «Голубка», яка розійшлася країною тиражем 2 млн екземплярів.

1980 року після п’ятирічної перерви Шульженко записала нову платівку, яка називалася «Портрет». Але вік все більше давав про себе знати, співачка страждала бронхітом і хворобою серця. У 1980-х років здоров’я різко погіршилося. Клавдія Шульженко померла 1984 року.

У Харкові у вересні 1995 року в будівлі по Байкальському провулку, 1, було засновано меморіальний музей, присвячений співачці Клавдії Шульженко. Його засновником став чоловік племінниці Клавдії Шульженко – Борис Агафонов.

На проспекті Героїв Харкова, 99, було створено мурал “Клавдія Шульженко”, а в Саду Шевченка встановлено скульптуру співаючої Клавдії Іванівни.

Згадаймо добрим словом її творчість і послухаємо її чарівний голос, який навіть в окопах дарував надію та віру!

Щоправда, не знала Клавдія Іванівна Шульженко, що російські окупанти бомбитимуть її рідний Харків…

Ще трохи цікавих фактів і фото в пості на фейсбук-сторінці GX.

Історичний факт. Видатні харків’яни відзначилися благодійним заходом

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 24.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

А ви знали? Цього дня, 24 березня, в 1869 році затверджено Статут Харківського товариства поширення в народі грамотності.

Харківське товариство було громадською організацією, яка займалася просвітництвом народу. Біля витоків його створення стояли найпомітніші представники харківської інтелігенції: Микола Бекетов, Василь Данилевський, Олександр Потебня та інші.

Товариство існувало з 1869 по 1920 роки.

На фото – народний будинок у Харкові. Тут влаштовувалися літературні читання та вистави. Роботі установи активно сприяло Харківське товариство народної освіти.

Історичний факт. Харків’янин з “героїчним тенором” підкорив італійців (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 24.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура.

А ви знали? Цього дня, 24 березня, в 1888 році в Харкові народився Юрій Кипоренко-Доманський – співак, народний артист України.

Цікавий факт: Кипоренко-Доманський навчався в Харківському музичному училищі лише рік, а потім був виключений через несплату грошей за навчання.

З 1907 року служив у театрах Києва, Харкова, Одеси, Тбілісі та інших міст. Грав на одній сцені з усіма провідними діячами тогочасного українського оперного мистецтва.

Навчався в італійському театрі “Ла Скала”.

За свідченнями солістки Одеської опери Мелітіни Лозинської, в середині 1930-х років італійський педагог Карло Баррера консультував одеських співаків, серед яких, зокрема і Юрія Кипоренка-Доманського. Баррера на запитання про голос Юрія Степановича відповів так: «У нього не драматичний, а унікальний, рідкісний голос — героїчний тенор». І додав: «Таких нема в сучасній Італії».

Завершив активну театральну роботу в Київській опері весною 1949 року. Працював у Київській консерваторії, періодично мав виступи на збірних та сольних концертах, епізодичні вистави на сценах Києва, Харкова, Львова, Одеси та інших містах.

Його репертуар становили 116 партій. Деякі його записи включено в антологію «Золоті голоси України» (1970).

До речі, більше як сто виступів здійснив Кипоренко-Доманський у ролі Отелло, при цьому мав довгий та щасливий шлюб з колишньою акторкою трупи. Другу половину прізвища «Доманський» Юрій Степанович отримав від дружини Поліни Олександрівни. Не маючи власних дітей, подружжя виховало прийомного сина, опікувалося онуками.

Помер Юрій Степанович у 67-літньому віці, 6 серпня 1955 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

24 березня 1885 року народилася Марта Закревська (1885-1950) — оперна співачка, вокальний педагог, артистка Харківського оперного театру.

Співу навчалася у Київській музичній школі. З 1905 року служила у Києві, Харкові, Одесі, Тифлісі, Баку тощо.

У 1925-1926 роках виступала у Харкові. Згодом працювала у Тбілісі, де померла 1950 року.

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела, musical-world

24 березня в історії Харкова: відкрито найкращий у світі пам’ятник Шевченку

Опублікував(ла) новина GX , 24.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

У 1935 році відбулася одна з найбільш грандіозних подій в історії Харкова – відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку.

В результаті трьох конкурсів було ухвалено рішення зупинитися на проєкті радянського скульптора Матвія Манізера та архітектора Йосипа Лангбарда.

Для скульптора позували актори знаменитого наприкінці 20-го – на початку 30-х років минулого століття театру “Березіль”.

Харківський пам’ятник вважається найкращим пам’ятником Тарасу Шевченку у світі.

Це знакове місце для мешканців міста знаходиться у Саду Шевченка (під час війни, щоб зберегти пам’ятник, його наряду з іншими було обкладено мішками із піском).

До 80-річчя з дня відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в ІВЦ “Бузок” піготували таматичний матеріал-спогад.

До речі, до дня народження Кобзаря Харкову подарували синьо-жовті крила (докладніше в новині GX), які тепер дарують радість мешканцям міста.

Фото. відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ІВЦ “Бузок”, відкриті джерела

23 березня в історії Харкова: затверджено важливий документ

Опублікував(ла) новина GX , 23.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

23 березня в 1822 році затверджено план міста Харкова.

На відміну від попереднього плану зразка 1786 року, на новому не було позначення Харківської фортеці, яка втратила своє функціональне значення. Залишки укріплень зберігалися ще до другої половини ХІХ століття.

Додамо ще декілька цікавих фактів пов’язаних з цією датою, медіциною та нашим містом.

В 1861 році затверджено Статут Харківського медичного товариства, яке об’єднувало медиків міста. Першим головою став знаменитий харківський вчений медик Вілем Лямбль.

В 1863 році при товаристві була відкрита лікарня, яка працювала цілодобово та безкоштовно обслуговувала людей незалежно від їхнього місця проживання. До 1915 року в лікарні було прийнято понад 400 тисяч хворих.

В 1910 році товариство відкрило Жіночий медичний інститут, який за 7 років підготував близько 2000 лікарів.

Суспільство розміщувалося в будівлі, побудованій за проектом Олексія Бекетова в 1913 році на вулиці Пушкінській, 14 (сьогодні тут розташовується НДІ мікробіології).