Позначка: історія

Харків згадує відомого фізика, який жив і працював в місті

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 20.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 20 березня, в 1923 році народився Лазар Глускін (1923-1985) — відомий вчений, професор, доктор фізико-математичних наук.

Народився в Бахмуті, у сім’ї робітника. У сімнадцять років вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету.

Учасник Другої світової війни, капітан-артилерист, кавалер ордену.

З грудня 1946 року Лазар Глускін відновив своє навчання у Харківському університеті, 1949 року з відзнакою закінчив його.

Працював у Харківському педагогічному інституті. З 1965 року – професор Харківського інституту радіоелектроніки. Автор понад 50 наукових праць у галузі сучасної алгебри.

Помер 15 квітня 1985 року в Харкові.

Історичний факт. Група харків’ян створила знакову для регіону організацію (відео, фото)

Опублікував(ла) новина GX , 19.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 19 березня – День народження Харківської студії телебачення! Наказом Міністерства культури у 1955 році у Харкові було створено студію телебачення.

Пізніше було збудовано телецентри у містах Донецьку, Дніпрі, Одесі, Львові.

Вже 1 травня в ефір вийшла перша телепередача – це був великий концерт провідних харківських артистів.

І хоча телевізорів на той час у Харкові було не більше трьох тисяч, харків’яни з радістю зустріли появу телестудії у місті.
Різні техніки, актори, режисери, газетярі, фотографи – майбутні кінооператори, всі вони з нуля опановували нові на той момент телевізійні професії.

Згодом професіоналізм працівників харківської студії ТБ настільки виріс, що сюди приїжджали з усієї країни вчитися, як на малих майданчиках можна ставити телевистави.

Докладніше у відео:

18 березня в історії Харкова: народився відомий письменник-фантаст (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Вітаємо! Цього дня, 18 березня, в 1958 році в Харкові народився Андрій Валентинов (справжнє ім’я – Андрій Шмалько) – відомий історик, археолог, письменник-фантаст, кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна.

Навчався та працює у Харківському національному університеті імені Василя Назаровича Каразіна. Автор серії фантастичних романів. Найбільш відомий цикл «Око сили», що складається з чотирьох трилогій.

Жанр, у якому він творить, сам називає терміном «криптоісторія».

У 2000 році на Міжнародному фестивалі фантастики «Зоряний Міст-2000» у Харкові роман «Рубіж», написаний у співавторстві А. Валентиновим, Г. Л. Олді (Генрі Лайон Олді – колективний псевдонім українських письменників-фантастів з Харкова Дмитра Громова та Олега Ладиженського на фото з Валентиновим) та М. і С. Дяченко за результатами голосування посів 1-е місце в номінації «Велика форма». На тому ж фестивалі спільний роман О. Валентинова та Г. Л. Олді «Нам тут жити» був відзначений премією Університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків) «За правдиве та високохудожнє відображення роботи органів охорони правопорядку та спецслужб у фантастичних творах».

Фото та матеріал: відкриті джерела

Розстріляна поезія. 18 березня народився поет, який жив і творив у Харкові (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 18 березня, в 1904 році народився Марко Вороний — український поет, син відомого письменника та театрального діяча Миколи Вороного. Мати Вороного – Віра Вербицька-Антіох – була дочкою відомого українського поета Миколи Вербицького. Вони познайомилися у Києві в 1903 році.

Життя поетичної сім’ї було пов’язане з Харковом. Батько поета навчався у Харківському реальному училищі, згодом працював у Харкові.

Родинне щастя Миколи та Віри Вороних, на жаль, не було тривалим. Після розлучення батьків Марка виховували мати і дядько Федір Миколайович Вербицький.

Навчаючись у Чернігівській гімназії, Марко відвідував молодіжний гурток словесності, а в 1919 році – «літературні середи» Михайла Івановича Жука, спілкувався з Ладею Могилянською, Дмитром Тасем, Ігорем Юрковим.

Поезія була найбільшим покликанням талановитого юнака.

Після Громадянської війни Микола Вороний емігрував до Польщі через ідеологічні розбіжності з радянською владою. Микола Вороний був одним із засновників Української Центральної Ради.

У 20-х роках він повернувся до України та оселився у Харкові. Після повернення батька з еміграції Марко Вороний живе з ним у Харкові, потім у Києві, де навчається в музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка на факультеті режисури та Київському інституті народної освіти. Друкує свої вірші, казочки і віршовані оповідання для дітей.

Поетична збірка Марка Вороного «Форвард» (1932) значною мірою визначила подальшу долю автора.

Вірші молодого поета подобалися його сучасникам, а деякі з них, покладені на музику, ввійшли до «класики», але імʼя справжнього автора було викреслене з літератури. Офіційна критика не лише не прийняла збірку «Форвард», а й почала цькувати Марка Вороного. Подальша доля сім’ї була трагічною.

Марка Вороного заарештували 1934-го як «ворога народу». у 1937 році його розстріляли в урочищі Сандармох в Карелії.

Його батька Миколу Вороного заарештували у 1935 році, а 1938-го також розстріляли.

Сучасний читач мало знайомий з творчістю Марка Вороного. Відомо, що поет планував видати збірку сонетів. Його філософська лірика, особливо на релігійні теми, вражає глибиною і прозорливістю.

Кращі поезії цієї тематики («Молитва», «Церква», «Янголи», «Різдвяна елегія», «Отчизна») увійшли до «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988).

“Винні у любові до України”:

В пам’ять про Марко Вороного, його кращі вірші.

Церкви і янголи
тобі, Тату, як привіт з України (22 січня 1925 р.)
І
У завивалі тихих вечорів
Співає – думає церков барокко, –
І обсипається потужний спів
В зорі вечірньої огненний спокій.
Господен шлях – спустошені поля.
Проходить іноді Господь полями.
Спадає лист… Господь глядить здаля
На тліючі в спаданні плями,
На цвинтар білий, на хрестів юрбу,
На зграї гайвороння в мутнім небі.
– І тихо так одходить за вербу,
За обрій, за його багряний гребінь.
ІІ
Мутніють досвітки над гаєм;
У сірих обріях поля.
І знов дороги умирають
В сухих рудавних коліях.
І знов іде широким колом
Дзвіниця синя з-за верби,
А там ген-ген на видноколі,
– Село й спустошені горби.
Тріпоче вітер бубонцями,
Зростають рідні пустирі.
А понад ними пастухами
Ідуть два янголи вгорі.
Вони, як велетні повстали,
Мов по воді полями йдуть,
І бачиш ти, рожеві далі
Юрбою янголів цвітуть.
ІІІ
Під вечоровим розсипом огнів
Зростають чорними садами ночі,
І от розбуджений пташиний спів
Пітьму важку срібляним током точить.
Ах, це країна попелу й пожежі!
Непевні в ній будівлі деревʼяні –
Хвіст лисячий огня не вбережеш,
Коли він чоловічий зріст дістане.
– Дзвіниця деревʼяна загуде:
Жаліється і бовкає над силу,
Мов за тріским огнем, на неї йде,
Змежаючи безмежність – всесвіт цілий.
І от побачив зір паламаря,
– Там, де у тьму зникає шпиль дзвіниці,
Мов янголи над зводом вівтаря
Знялись в тривожній ореолі птиці.
І він глядів у миготіння крил,
І бачив – тихо янголи кружляють,
А проміж них промінить твердий шпиль
Над обступаючими ніч полями.

Різдвяна елегія
Бʼє за вікном копитом кінь. Туман
Гойдається і лине в ніч різдвяну.
Мороз синіє… І святий пеан
Гудуть осніжені соборні бані.
Гуде Різдво: лунають колядки,
В гудінні сяє вулик небозводу…
Тобі привітний рух дівочої руки,
А коням пити свіжу, зимну воду.
Ти як вощина – догориш, спливеш, –
Лишиться спокій і холодний розум
І будеш ти один собі без меж
Вести рахунок слотам і морозам.
І вийдеш ти під ялинковий спів,
Ще раз поглянеш на зимові зорі:
Незмінне сяйво зоряних огнів,
Незмінне сяйво і свічок в соборі.

Отчизна

Моя отчизно! Знаю я, тобі

Судилась крізь війну в віках дорога.

Ти Бога бачила, такого Бога,

Що віти опустилися в журбі.

Ще колії татарської гарби

Лишилися і з полумʼя грізного

Не вийшла ти. Бо он ще відблиск його,

Поглянь, горить на степовім горбі.

Так, од могил земля наша горбата…

О, проклинаю всіх, хто єсть Батий!

На переможцях скрізь печать проклята.

Он на бурхливім небі знак страшний.

То крові з хмар напухнув хрест гігантський:

Не вийти з бід країні цій селянській.

Фото, відео та матеріал: Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідника М. Коцюбинського, відкриті джерела

Історичний факт. Поета, який надихнув Малевича, було заарештовано в Харкові (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 18 березня, 1890 року народився Василиск Гнєдов – поет-футурист.

Пік його популярності припадає на 1910-ті роки.

Однак поетичною творчістю Гнєдов займався надзвичайно короткий період – з 1912 по 1918 роки.

Життя Василиска Гнєдова пов’язане з Харковом досить трагічним чином. Тут він був заарештований у 1936 році. Приводом стало недонесення на власну дружину, яка була заарештована як «ворог народу».

Двадцять років Гнєдов провів у місцях ув’язнення.

Твори Гнєдова є досить яскравою ілюстрацією поетичного експериментування на початку ХХ століття.

А ви знали? Його «Поема кінця», де не було жодного знаку і звуку, самісінький білий аркуш (біла пауза дзен-буддизму, як пояснили пізніші тлумачі Гнєдова), надихнула Казимира Малевича намалювати “Чорний квадрат на білому тлі”.

Казимир Малевич опинився одного разу серед публіки на зустрічі з поетом. Коли публіка провокативно прохала автора прочитати цю поему, він не губився. Виходив до рампи й жестом хрестив публіку – мовляв, усі там будемо. Після виступу Малевич підійшов до Гнєдова і сказав: «Тепер я розумію, що нам треба робити в малярстві: починати з нуля».

Невдовзі з’явився “Чорний квадрат на білому тлі” Малевича, що й досі хвилює уяву всього багатомільярдного людства.

Фото та матеріал: відкриті джерела

Історичний факт. 17 березня в Харкові народився видатний митець (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 17 березня, в 1899 році у Харкові народився Олексій Рябов — відомий український композитор, скрипаль і диригент, заслужений діяч мистецтв України (1951).

У 1918 році він закінчив Харківську консерваторію.

З 1929 до 1939 року – диригент Харківського театру музичної комедії.

Олексій Рябов вважається фундатором української оперети. Ним створено 25 оперет, серед яких найбільшу популярність здобула «Весілля в Малинівці».

Борис Олександров у 1936 році за мотивами оперети Рябова створив ще одну версію твору з тією самою назвою. Завдяки екранізації саме ця версія набула більшої популярності.

Рябов помер 18 грудня 1955 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Харків згадує видатного учня Олексія Бекетова, який відновлював столицю України

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

А ви знали? Саме сьогодні, 17 березня, Церква вшановує пам’ять одного з найшанованіших у православному світі святих – преподобного Олексія (докладніше в пості ігумена Саватія Собко). В цей день ми пригадаємо двох видатних Олексіїв, чиї імена згадує Харків і вся Україна.

Пам’ятаємо! Цього дня, 17 березня, 1903 року народився Олексій Тацій — відомий український архітектор, професійна діяльність якого високо оцінена урядом і громадськістю, за проєктами якого було зведено кілька будівель у Харкові.

Тацій народився у Полтаві. У двадцять років переїхав до Харкова. 1929 року закінчив Харківський технологічний інститут. Навчався в академіка архітектури Олексія Бекетова. Після закінчення навчання до 1933 року працював в Українському науковому інституті споруд у Харкові.

У 1934 році столицю України перенесли до Києва. Тацій переїхав до столичного міста. Брав участь у Другій світовій війні. Після війни відновлював київський Хрещатик.

Помер 13 березня 1967 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

16 березня Харків згадує видатну артистку (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 16 березня, в 1916 році народилася Олександра Іванівна Васильєва – актриса харківських та київських театрів, заслужена артистка України (1957 р.).

У Харкові Олександра Васильєва працювала з 1933 року до нацистської окупації.

У 1935 році одружилася з Юлієм Мейтусом (український композитор, народний артист України).

У Харкові Васильєва спочатку вступила до театральної студії, а потім до ТРАМу. Після розформування театру в 1938 році – служила у Харківському державному академічному українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка (до 1941 року).

Під час Другої Світової війни разом із чоловіком була в евакуації в Ашхабаді, де обидва працювали на Київській кіностудії художніх фільмів (1942-1943 роках).

Після війни Васильєва переїхала до Києва, де грала у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка (1945–1962 роках).

Основні ролі: Галя («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Одарка («Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького), Галя, Ліля Хомуток («В степах України», «Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука), Варя («Порт-Артур» О. Степанова, І. Попова), Олівія («Дванадцята ніч» В. Шекспіра).

Померла 27 листопада 2004 року.

Художник, який присвятив монографію Кобзарю, працював та помер у Харкові (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня народилися два знамениті художники. Микола Бурачек (16.03.1871-12.08.1942) – художник, актор, письменник, педагог і мистецтвознавець, чий талант особливо яскраво проявився у пейзажному живописі.

Одна з монографій Миколи Григоровича присвячена Тарасу Шевченку, завдяки саме цій праці багато хто впізнав Тараса Шевченка не лише як поета, а і як талановитого художника.

З 1910 року Бурачек творив у Парижі, за часів гетьмана Скоропадського очолював Українську академію мистецтв, а з 1925 року працював у Харкові, де й закінчив свій земний шлях 12 серпня 1942 року.

Похований на 13-му міському цвинтарі. (На фото портрет М. Жеваго “Н. Бурачек. 1941 р.” та картини М. Г. Бурачека “Сад цвіте” та “Чернеча гора. Дорога до могили Т. Г. Шевченка. Канів”). Докладніше про нашого земляка у новині GХ.

Розділив з ним дату народження Джузеппе Марія Креспі (16.03.1665-16.07..1747) – відомий італійський живописець, рисувальник, гравер, який творив два століття раніше.

Його часто називали Spagnolo («Іспанець») за пристрасть до іспанського стилю в одязі. На початку своєї творчості він наслідував класичну болонську традицію XVII століття, але поступово в його творчості стала переважати манера реалістичності.

Він писав картини на релігійні сюжети, портрети, натюрморти та побутові сцени. Визначним творінням зрілого художника стала серія «Сім таїнств» («Сповідь», «Хрещення», «Одруження», «Причастя», «Священство», «Миропомазання», «Соборування»).

Художник зумів надати всім сценам відтінок таємничої потаємності того, що відбувається і водночас наголосив на головному — реальності життя, укладені в цих сценах основних етапів короткого земного людського буття… (На фото: автопортрет, картина “Добрий самаритянин” та автопортрет із сім’єю).

Історичний факт. Напівзруйнована вулиця Харкова носить ім’я видатного українського актора (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 14.03.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

У цей день, 14 березня, в 1891 році народився Амвросій Бучма…

А ви знали? 20 листопада 2015 року на сесії Харківської міської ради ухвалили рішення назвати ім’ям Амвросія Бучми вулицю в Харкові. Вона пролягає від вулиці Академіка Павлова до вулиці Світлої.

Вулицю Бучми перетинають вулиця Гвардійців-Широнінців та проспект Тракторобудівників. Саме ця вулиця на північному сході міста була однією з тих, що стала майже зруйнованим кордоном міста… Скільки загиблих, скільки зруйновано (і навіть не підлягає відновленню)… Злочин рашистів викарбовано в наших серцях… (Докладніше в пості за посиланням).

А вулиця, що носить ім’я видатного українського актора та режисера, ще буде відновлена! Початок вже є…

Довідка (за матеріалом Олега Вергеліса). У цей день, 14 березня, в 1891 році народився Амвросій Бучма (1891-1957).

Амвросій Бучма у першій половині ХХ століття в українському театрі – це теж саме, що і Богдан Ступка у другій половині ХХ століття в українському театрі – великий, перший актор свого часу.

Він геніально грав літнього батька-шахтаря, що втратив сина на фронті й веде німу розмову з прошитим кулями піджаком своєї дитини (актор на свій розсуд вимарав пафосний корнійчуківський текст і обмежився у виставі, в основному, трагічними зонами мовчання, що приголомшували зал значно більше, ніж будь які слова (О. Є. Корнійчука “Макар Діброва”). Його згодом просили писати для українського радіо, бо він був здатний на живі емоції та щирі почуття.

В період Першої світової А. Бучма воював у австрійській армії. Він був пацифістом, тому частенько сперечався з військовим керівництвом (за це відбував жорстоке покарання у карцері), потім він потрапив в облогу в районі Перемишля, підхопив там холеру, пух з голоду (від безвиході “харчуватися” доводилося щурами, котами, гайворонням…), його тіло втрачало сили. Бучма був за крок від загибелі, часто втрачав свідомість, тоді ж він потрапив і у російський військовий полон, опинився на Турксибі, на каторзі, а вже звідти різними хитрощами втік та потрапив потягом в Україну, а потім темні часи… приходилося навіть рятуватися посеред ночі від переслідувань, ховатися у будинку для божевільних, імітуючи безумство, щоб врятувати розум…

Курбас, Юра, Ужвій, найкращі театри України і престижні державні премії – все це буде тільки потім. А тоді, у сполохах Першої світової війни, коли життя людини вартує одну копійку і теліпається на волосині, йому потрібно було просто вижити, щоб жити далі.

Страх перед трагічним воєнним минулим для великого українського актора був значно сильнішим за страх перед жорстокою і зовні гламурною сталінською дійсністю, коли майже кожен другий митець тоді грався у конформізм, отримуючи у винагороду мандати депутата та премії, квартири в центрі та головні ролі в п’єсах всемогутнього драматурга і політика О. Є. Корнійчука.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, Олег Вергеліс, відкриті джерела