Перейти до основного вмісту

Позначка: ХНУМ

Митці і вихованці Харкова до свята отримали почесні звання від Президента України: бог мистецтв приніс артисту жадану нагороду (фото, відео)

Указом Президента України Володимира Зеленського №818/2025 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва» від 6 листопада 2025 року почесні звання отримали кращі митці і вихованці Харкова (докладніше за посиланням).

Зокрема, щиро вітаємо:

Оксану КРАМАРЄВУ, солістку опери Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г.Шевченка» з присвоєнням звання “Народна артистка України”;
Євгена ЛИСИЦЬКОГО, артиста-вокаліста, провідного майстра сцени Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка» з присвоєнням звання “Заслужений артист України”;
Всеволода УТЛЕНКА, завідувача оркестрової трупи, артиста оркестру Державного підприємства «Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В.Лисенка» з присвоєнням звання “Заслужений артист України”;

Наталю ДРОЖЖИНУ, завідувачку кафедри Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського з присвоєнням звання “Заслужена діячка мистецтв України”.

Нагадаємо, навесні 2024 року Євген Лисицький на сцені Харків опера відсвяткував свій особистий ювілей (докладніше за посиланням). Отож нагорода до свята профейсіного стала підсумком його багаторічної невтомної праці на радість харківському глядачу.

Його посмішка, голос, повага до колег і глядачів заворожує і дарує радість під час кожної зустрічі. Особливо важливим цей дар відчувається у наш час, коли цінуєш кожну щасливу мить життя.

Євгеній Лисицький в 1993 році закінчив Харківський інститут мистецтв ім. І.П.Котляревського (клас В.І. Подсадного). Працював солістом Харківської обласної філармонії. Стажувався у маестро М. Мілані в місті Озімо (Італія).

Творчий шлях Лисицького в Харківському національному академічному театрі опери та балету ім. М. Лисенка розпочався у 2002 році.

З 2007-2010 у складі трупи Харківського академічного театру опери та балету ім. М.В.Лисенко брав участь в оперних фестивалях в Іспанії та Німеччині.

За понад двадцять років на сцені в його акторській скарбничці багато цікавих ролей: Граф ді Луна («Трубадур» Дж.Верді); Набукко («Набукко» Дж.Верді); Жермон («Травіата» Дж.Верді); Сільвіо («Паяци» Р.Леонкавалло); Марсель («Богема» Дж.Пуччіні) та багато інших. І, мабуть, не випадково саме Євгену була доручена роль Меркурія — це давньоримський бог торгівлі, прибутку та збагачення, якого ототожнювали з грецьким богом Гермесом. Він також є покровителем мандрівників, красномовства, спритності та мистецтв.
Ми трохи пофантазуємо, мабуть, саме бог мистецтв приніс артисту жадану нагороду!

Так склалося, його герої здебільше браві та веселі. А фахівці здавна помітили, що сміх — це захисна реакція людини, яка дає можливість скинути напругу. Ось і у свій ювілей, 2 березня, він відкривав програму «Смайл опера» каватиною Фігаро з опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні (концертмейстер – Максим Чуб). Трохи спогадів з того дня (докладніше за посиланням)…

Колектив новинного порталу GX ще раз щиро вітає усіх митців із професійним святом! Дякуємо за вашу віру в дива і натхнення, яке ви даруєте кожному глядачу!

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, Харків опера, ХНУМ ім. Котляревського, Указ Президента України, відкриті джерела

Харків у XXI столітті. 30 червня – місто попрощалося зі своїм почесним громадянином (фото, відео)

Останній день червня став особливо сумним для Харкова-культурного… Саме 30 червня в 2022 році Харків попрощався зі своїм з одним з найвідоміших і найвпливовіших дириґентів України, народним артистом України, професором, легендарним педагогом, Почесним громадянином міста Харкова Анатолієм Калабухіним.

Цього року, десятки харківських музикантів зібралися разом, щоб вшанувати видатну людину. В Свято-Дмитрівському храмі УГКЦ (вул. Полтавський Шлях, 44) на його честь лунав “Grand concert Capella Pergolesi”.

Відомий харківський скрипаль Дмитро Амстибовський поділився уривком виступу артистів.

Попри війну, вшанували Анатолія Калабухіна і в 2022 році – його учні, колеги, діячи та поціновувачи мистецтва з Харкова та по усьому світу надсилали слова співчуття рідним та близьким видатного митця, коханого сина України. Згадували усі світлі миті з ним…

Одними з перших пост-прощання розмістив на своїй фейсбук-сторінці колектив Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського:
“Людина-епоха? Ні, більше! З сумом сповіщаємо, що сьогодні, 30 червня 2022 року не стало Анатолія Васильовича Калабухіна – народного артиста України, професора, Почесного громадянина Харкова, багаторічного очільника кафедри оперної підготовки, диригента, який у 92 роки виходив на сцену Харківської філармонії й диригував нові програми! Який завше прагнув вивчати нові твори, ставити нові опери та завжди підтримував молодь. Видатна людина! Спочивайте з миром, шановний колега! Вічна Вам пам’ять та щира вдячність від нас всіх!”

Відлунням підхопили сумну звістку в провідних театрах міста.

Родина директора ХАТМК цю біль пережила, як втрату рідної людини.

Як завжди, у радісні та сумні години театру керівник літературно-драматургійної частини ХАТМК Алла Прихожаєва поділилася спогадами про видатну людину, колегу, легенду…

“Творчість Анатолія Калабухіна була феноменальною: потужне художнє мислення, блискуча ерудиція, досконала техніка, уміння захопити. А креативний підхід диригента відрізнявся ідеальним почуттям стилю і форми, ритмічною збалансованістю звучання груп оркестру, вмілим розподілом оркестрових фарб. Висловлюю щирі співчуття близьким, рідним і колегам. Важко загоїти на серці рану від втрати, проте світлі спогади про людину з широкою душею, яка все життя дарувала людям щастя від виконання музичних шедеврів, завжди будуть сильнішими за смерть. Світла і вічна пам’ять маестро Анатолій Калабухін…”, -підкреслила вона.

“У ці непрості дні війни йдуть з життя не просто талановиті творчі люди – відходить епоха… – такими рядками почали свою розповідь про видатного харківського митця та колегу в Харківському національному театрі опери та балету ім. М. Лисенка. –  Ми прощаємося з видатним диригентом, народним артистом України, професором Анатолієм Калабухіним, людиною, яка зіграла значну роль у мистецькому житті Харкова та й усієї України”.

“Боже! Анатолий Васильевич Царство Небесное!!! Спасибо вам огромнейшее за то что вы сделали для меня и для сотен вокалистов которые прошли через вашу школу! С болью в сердце сегодня буду петь!” – написав провідний солист ХНАТОБ Сергій Замицький.

“Ось і все. Відходять у вічність корифеї вищої мистецької освіти в Харкові: Відулліна, Птушкін, Холоденко, тепер Калабухін. Вічна пам’ять та цартсво небесне. Мені шкода, що із-за війни немає змоги провести у останню путь людей, які все життя поклали на алтар мистецтва України так як положено традицією з шаною, квітами і разом з вдячними нащадками та учнями”, –  з сумом додала заступник директора Харківської дитячої школи мистецтв №3 Катерина Жигалова.

“ПРОЩАЙТЕ, МАЭСТРО… Светлой памяти великого украинского дирижера и педагога, народного артиста Украины Анатолия Васильевича Калабухина (21.06.1930 – 30.06.2022). Всю свою долгую, яркую, красочную жизнь он прошёл с великими композиторами. Оркестр под его управлением исполнял произведения тех, кто оставил след в классической музыке вне зависимости от национальности и вероисповедания! Он достиг музыкального Олимпа, прочно укрепившись на нем! Он воспитал огромное количество ярких, талантливых исполнителей! Спасибо дорогой Анатолий Васильевич за Ваш талант, которым Вы радовали бесчисленное количество зрителей! Ушёл ещё один человек из памяти моего детства… Вам от ценителей классической музыки наш прощальный поклон и аплодисменты…” – так чуттєво висловив свої спогади про видатну людину відомий харківський діяч мистецтва Сергій Володарський.

Світла пам’ять Анатолію Васильовичу Калабухіну!

Довідка. Анатолій Калабухін народився 21 червня 1930 року у місті Луганськ. Дід і батько працювали в котельному цеху паротягобудівного заводу,
мати в пекарні. Прізвище діда «Калабуха» (назва човна, котрий плив перевертом із прихованим козаком-розвідником, який мав виглядати на березі супротивника) було змінено, коли батько служив в лавах Червоної Армії. Анатолій теж мав йти працювати на завод, але під час другої світової війни, на двадцятиріччя, у 1942 році, мама подарувала йому мандоліну. Він не знав нотної грамоти і підбирав мелодії по слуху. Відтоді Анатолій вже не бачив своє майбутнє без музики.
У 1945 році на прослуховуванні в оркестр народних інструментів Луганського Будинку піонерів дириґент колективу Сергій Васильєв порадив Анатолію поступати в Музичне училище в його клас домри. Проте у травні 1948 року в Луганськ приїхав завідувач відділу народних інструментів Харківської консерваторії Микола Лисенко.
Він запропонував Анатолію вступити до Харківської консерваторії. Саме у Харкові знайомство з видатним дириґентом театру опери та балету Костянтином Дорошенко визначила подальшу долю Анатолія Калабухіна.
Вже на четвертому курсі консерваторії керівник студентського оркестру і головний дириґент симфонічного оркестру Харківської філармонії Ізраїль Гусман та головний дириґент Харківського академічного театру опери та балету імені М. Лисенка Петро Славинський одночасно запропонували молодому дириґентові місце асистента. Анатолій погодився паралельно працювати із двома оркестрами. Він був універсальним дириґентом, як у інстументальному, так і оперному жанрі.
У 1953 році закінчив Харківську консерваторію, де відтоді працював усе життя. З 1978 року – завідуючий кафедрою оперної підготовки й дириґент Оперної студії. Понад 300 оперним співакам відкрив маестро музичні таємниці класичного мистецтва і радив завжди виявлятися емоційний підтекст кожної партії. Водночас дириґент (1954-1968), головний дириґент (1973-1978) Харківського театру опери та балету імені М. Лисенка; головний дириґент симфонічного оркестру Харківської філармонії.
Створюючи програми симфонічних концертів маестро часто звертався до композиторів Харкова: Д. Клебанова, В. Борисова, В. Бібіка, І. Губаренка, В. Нахабіна, М. Кармінського.
Поставив понад сто опер і балетів: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка», «Коза-дереза», «Пан Коцький» (обидві – вперше на оперній сцені), «Утоплена», «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Назар Стодоля» К. Данькевича, «Альпійська балада» В. Губаренка, «Дон Жуан», «Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, «Євгеній Онєгін», «Чародійка» П. Чайковського, «Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф’єва, «Спартак» А. Хачатуряна, «Весняна казка» В. Нахабіна.
У 1990—2009 роки — голова Харківського відділення Національної всеукраїнської музичної спілки.
Маестро багато гастролював в країнах західної Європи. Виступав з провідними симфонічними оркестрами України, Росії, Білорусії, Грузії, Казахстану і зірками світового рівня, такими як, Мстислав Ростропович, Яків Флієр, Ігор Безродниц, Григорій Соколов, Маріс Лієпа, Володимир Васильєв, Майя Плісецька, та з хоровими колективами під керівництвом О. Свєшнікова, В. Соколова, О. Юрлова.
Фото, відео та матеріали: ХНУМ, ХНАТОБ, ХАТМК, архив керівника літературно-драматургійної частини ХАТМК Алли Прихожаєвої та Наталії Коваль

27 квітня в історії Харкова: померла відома оперна співачка, а війна та хвороба забрали видатного вченого

Пам’ятаємо! Цього дня, 27 квітня, в 2009 році померла оперна співачка Євгенія Мірошниченко.

Довідка. 12 червня 1931 року в селі Графське (з 1916 року, Вовчанський район, Харківська область) народилася Євгенія Мірошниченко – відома українська співачка, герой України, почесний громадянин Харкова.
В 1957 році закінчила Київську консерваторію.
Творчу кар’єру будувала у столиці. Понад тридцять років – з 1957 по 1990 рік – працювала солісткою Київського театру опери та балету.

З 1980 року почала працювати викладачем Київської консерваторії.
Видатна українська оперна співачка та педагог за життя мала багато відзнак. Зокрема, Державну премію України імені Тараса Шевченка (1972), Кавалер ордена Ярослава Мудрого, ордена «За розбудову України», Володарка Почесного титулу «Зірка українського мистецтва» та багато інших. Герой України (2006). З 1980 викладала в Київській консеваторії на кафедрі сольного співу, з 1990 року — професор. Почесна громадянка Києва та Харкова. Коронні оперні партії: Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Лакме («Лакме» Л. Деліба).
Входить до переліку найвідоміших жінок України.

Зокрема, в Харкові 26 червня в 2006 році Почесний громадянин Харкова, професор кафедри сольних співів Національної музичної академії, народна артистка України Євгенія Мірошниченко отримала звання Герой України.

Нагорода була присвоєна Євгенії Мірошниченко «за визначні особисті заслуги перед українською державою у розвитку музичної культури, піднесення престижу вітчизняного оперного мистецтва у світі, багаторічну самовіддану творчу та педагогічну діяльність».
Народна артистка, Герой України померла у Києві на 78-му році життя в ніч проти 27 квітня.

У Харкові 27 квітня 2024 року на 77-му році пішов з життя видатний український вчений, педагог, громадський діяч – кандидат мистецтвознавства, професор кафедри теорії музики Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського, заслужений діяч мистецтв України, член Національної Спілки композиторів України Георгій Ігнатченко (1947 – 2024).
Про це повідомили ХНУМ імені І.П.Котляревського і висловили співчуття з приводу невиправної втрати.

Випускник наукового класу видатного вченого-музикознавця, композитора – професора Т.С.Кравцова (1971), він все своє життя віддано служив своїй Професії та Університету, де працював від 1977 року, поєднуючи адміністративні посади та педагогічну діяльність: 1990–91 – проректор з наукової роботи, 1991–2003 – ректор, водночас 1990–2004 – завідувач кафедри теорії музики, від 2004 – професор кафедри гармонії та поліфонії, згодом – кафедри теорії музики.

Масштаб його творчої особистості віддзеркалено у різнобічності наукових, професійних інтересів, вищому рівні обізнаності та узагальнень майстра в різних сферах художнього та наукового знань, що було спрямовано на всебічність, множинність, глибину розгляду будь-яких мистецьких явищ.

Фокусом його наукових досліджень були теорії музичної фактури, гармонії, форми, жанру, стилю, інтонаційної природи музичного мислення, а також широке коло питань, пов’язаних із проблемами композиторської творчості, музичного виконавства, професійної мистецької освіти в Україні та закордоння. У своїх наукових розвідках він завжди пропагував творчість українських митців, зокрема, видатних харків’ян – композиторів Дмитра Клебанова, Валентина Бібика, Володимира Золотухіна, Анатолія Гайденка, виконавців – В’ячеслава Палкіна, Анатолія Калабухіна, Ірини Яценко та багатьох інших.

Він створив власну потужну наукову школу, вихованцями якої стали відомі музиканти України, серед них – 20 кандидатів мистецтвознавства, здобувачі першого та другого освітніх рівнів – бакалаври, магістри всіх профілізацій, як музикознавці, так і виконавці. До останнього дня свого життя Георгій Ігнатченко займався зі своїми учнями.

Вночі 27 квітня 2024 року Харків вчергове було жорстоко обстріляно, сильний вибух стався неподалік від місця тимчасового проживання Георгія Ігоровича. Війна та хвороба забрали видатну Людину, Вченого, Вчителя, Колегу, Друга. Боляче…

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ…

У Харкові після ракетного удару помер видатний український вчений

У Харкові 27 квітня 2024 року на 77-му році пішов з життя видатний український вчений, педагог, громадський діяч – кандидат мистецтвознавства, професор кафедри теорії музики Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського, заслужений діяч мистецтв України, член Національної Спілки композиторів України Георгій Ігнатченко (1947 – 2024). Про це повідомили ХНУМ імені І.П.Котляревського і висловили співчуття з приводу невиправної втрати

Випускник наукового класу видатного вченого-музикознавця, композитора – професора Т.С.Кравцова (1971), він все своє життя віддано служив своїй Професії та Університету, де працював від 1977 року, поєднуючи адміністративні посади та педагогічну діяльність: 1990–91 – проректор з наукової роботи, 1991–2003 – ректор, водночас 1990–2004 – завідувач кафедри теорії музики, від 2004 – професор кафедри гармонії та поліфонії, згодом – кафедри теорії музики.

Масштаб його творчої особистості віддзеркалено у різнобічності наукових, професійних інтересів, вищому рівні обізнаності та узагальнень майстра в різних сферах художнього та наукового знань, що було спрямовано на всебічність, множинність, глибину розгляду будь-яких мистецьких явищ.

Фокусом його наукових досліджень були теорії музичної фактури, гармонії, форми, жанру, стилю, інтонаційної природи музичного мислення, а також широке коло питань, пов’язаних із проблемами композиторської творчості, музичного виконавства, професійної мистецької освіти в Україні та закордоння. У своїх наукових розвідках він завжди пропагував творчість українських митців, зокрема, видатних харків’ян – композиторів Дмитра Клебанова, Валентина Бібика, Володимира Золотухіна, Анатолія Гайденка, виконавців – В’ячеслава Палкіна, Анатолія Калабухіна, Ірини Яценко та багатьох інших.

Він створив власну потужну наукову школу, вихованцями якої стали відомі музиканти України, серед них – 20 кандидатів мистецтвознавства, здобувачі першого та другого освітніх рівнів – бакалаври, магістри всіх профілізацій, як музикознавці, так і виконавці. До останнього дня свого життя Георгій Ігнатченко займався зі своїми учнями.

Вночі 27 квітня 2024 року Харків вчергове було жорстоко обстріляно, сильний вибух стався неподалік від місця тимчасового проживання Георгія Ігоровича. Війна та хвороба забрали видатну Людину, Вченого, Вчителя, Колегу, Друга. Боляче…

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ…

“Людина-епоха? Ні, більше!” Харків прощається зі своїм почесним громадянином (фото. відео)

Останній день червня став особливо сумним… До жаху на сердці від жертв війни додалась важка звістка про втрату одного з найвідоміших і найвпливовіших дириґентів України, народного артиста України, професора, легендарного педагога, Почесного громадянина міста Харкова Анатолія Калабухіна.

Його учні, колеги, діячи та поціновувачи мистецтва з Харкова та по усьму світу віддали свою шану видатному митцю, коханому сину України.

Одними з перших пост-прощання розмістив на своїй фейсбук-сторінці колектив Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського:
“Людина-епоха? Ні, більше! З сумом сповіщаємо, що сьогодні, 30 червня 2022 року не стало Анатолія Васильовича Калабухіна – народного артиста України, професора, Почесного громадянина Харкова, багаторічного очільника кафедри оперної підготовки, диригента, який у 92 роки виходив на сцену Харківської філармонії й диригував нові програми! Який завше прагнув вивчати нові твори, ставити нові опери та завжди підтримував молодь. Видатна людина! Спочивайте з миром, шановний колега! Вічна Вам пам’ять та щира вдячність від нас всіх!”

Відлунням підхопили сумну звістку в провідних театрах міста. 


Родина директора ХАТМК цю біль пережила, як втрату рідної людини.

Як завжди, у радісні та сумні години театру керівник літературно-драматургійної частини ХАТМК Алла Прихожаєва поділилася спогадами про видатну людину, колегу, легенду…

“Творчість Анатолія Калабухіна була феноменальною: потужне художнє мислення, блискуча ерудиція, досконала техніка, уміння захопити. А креативний підхід диригента відрізнявся ідеальним почуттям стилю і форми, ритмічною збалансованістю звучання груп оркестру, вмілим розподілом оркестрових фарб. Висловлюю щирі співчуття близьким, рідним і колегам. Важко загоїти на серці рану від втрати, проте світлі спогади про людину з широкою душею, яка все життя дарувала людям щастя від виконання музичних шедеврів, завжди будуть сильнішими за смерть. Світла і вічна пам’ять маестро Анатолій Калабухін…“, -підкреслила вона.

“У ці непрості дні війни йдуть з життя не просто талановиті творчі люди – відходить епоха… – такими рядками почали свою розповідь про видатного харківського митця та колегу в Харківському національному театрі опери та балету ім. М. Лисенка. –  Ми прощаємося з видатним диригентом, народним артистом України, професором Анатолієм Калабухіним, людиною, яка зіграла значну роль у мистецькому житті Харкова та й усієї України”.

“Боже! Анатолий Васильевич Царство Небесное!!! Спасибо вам огромнейшее за то что вы сделали для меня и для сотен вокалистов которые прошли через вашу школу! С болью в сердце сегодня буду петь!” – написав провідний солист ХНАТОБ Сергій Замицький.

“Ось і все. Відходять у вічність корифеї вищої мистецької освіти в Харкові: Відулліна, Птушкін, Холоденко, тепер Калабухін. Вічна пам’ять та цартсво небесне. Мені шкода, що із-за війни немає змоги провести у останню путь людей, які все життя поклали на алтар мистецтва України так як положено традицією з шаною, квітами і разом з вдячними нащадками та учнями”, –  з сумом додала заступник директора Харківської дитячої школи мистецтв №3 Катерина Жигалова.

“ПРОЩАЙТЕ, МАЭСТРО… Светлой памяти великого украинского дирижера и педагога, народного артиста Украины Анатолия Васильевича Калабухина (21.06.1930 – 30.06.2022). Всю свою долгую, яркую, красочную жизнь он прошёл с великими композиторами. Оркестр под его управлением исполнял произведения тех, кто оставил след в классической музыке вне зависимости от национальности и вероисповедания! Он достиг музыкального Олимпа, прочно укрепившись на нем! Он воспитал огромное количество ярких, талантливых исполнителей! Спасибо дорогой Анатолий Васильевич за Ваш талант, которым Вы радовали бесчисленное количество зрителей! Ушёл ещё один человек из памяти моего детства… Вам от ценителей классической музыки наш прощальный поклон и аплодисменты…” – так чуттєво висловив свої спогади про видатну людину відомий харківський діяч мистецтва Сергій Володарський.

Колектив новинного порталу “Город Х” вислювлює співчуття рідним та близьким Анатолія Васильовича Калабухіна. Світла пам’ять!

Довідка. Анатолій Калабухін народився 21 червня 1930 року у місті Луганськ. Дід і батько працювали в котельному цеху паротягобудівного заводу,
мати в пекарні. Прізвище діда «Калабуха» (назва човна, котрий плив перевертом із прихованим козаком-розвідником, який мав виглядати на березі супротивника) було змінено, коли батько служив в лавах Червоної Армії. Анатолій теж мав йти працювати на завод, але під час другої світової війни, на двадцятиріччя, у 1942 році, мама подарувала йому мандоліну. Він не знав нотної грамоти і підбирав мелодії по слуху. Відтоді Анатолій вже не бачив своє майбутнє без музики.
У 1945 році на прослуховуванні в оркестр народних інструментів Луганського Будинку піонерів дириґент колективу Сергій Васильєв порадив Анатолію поступати в Музичне училище в його клас домри. Проте у травні 1948 року в Луганськ приїхав завідувач відділу народних інструментів Харківської консерваторії Микола Лисенко.
Він запропонував Анатолію вступити до Харківської консерваторії. Саме у Харкові знайомство з видатним дириґентом театру опери та балету Костянтином Дорошенко визначила подальшу долю Анатолія Калабухіна.
Вже на четвертому курсі консерваторії керівник студентського оркестру і головний дириґент симфонічного оркестру Харківської філармонії Ізраїль Гусман та головний дириґент Харківського академічного театру опери та балету імені М. Лисенка Петро Славинський одночасно запропонували молодому дириґентові місце асистента. Анатолій погодився паралельно працювати із двома оркестрами. Він був універсальним дириґентом, як у інстументальному, так і оперному жанрі.
У 1953 році закінчив Харківську консерваторію, де відтоді працював усе життя. З 1978 року – завідуючий кафедрою оперної підготовки й дириґент Оперної студії. Понад 300 оперним співакам відкрив маестро музичні таємниці класичного мистецтва і радив завжди виявлятися емоційний підтекст кожної партії. Водночас дириґент (1954-1968), головний дириґент (1973-1978) Харківського театру опери та балету імені М. Лисенка; головний дириґент симфонічного оркестру Харківської філармонії.
Створюючи програми симфонічних концертів маестро часто звертався до композиторів Харкова: Д. Клебанова, В. Борисова, В. Бібіка, І. Губаренка, В. Нахабіна, М. Кармінського.
Поставив понад сто опер і балетів: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка», «Коза-дереза», «Пан Коцький» (обидві – вперше на оперній сцені), «Утоплена», «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Назар Стодоля» К. Данькевича, «Альпійська балада» В. Губаренка, «Дон Жуан», «Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, «Євгеній Онєгін», «Чародійка» П. Чайковського, «Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф’єва, «Спартак» А. Хачатуряна, «Весняна казка» В. Нахабіна.
У 1990—2009 роки — голова Харківського відділення Національної всеукраїнської музичної спілки.
Маестро багато гастролював в країнах західної Європи. Виступав з провідними симфонічними оркестрами України, Росії, Білорусії, Грузії, Казахстану і зірками світового рівня, такими як, Мстислав Ростропович, Яків Флієр, Ігор Безродниц, Григорій Соколов, Маріс Лієпа, Володимир Васильєв, Майя Плісецька, та з хоровими колективами під керівництвом О. Свєшнікова, В. Соколова, О. Юрлова.
Фото, відео та матеріали: ХНУМ, ХНАТОБ, ХАТМК, архив керівника літературно-драматургійної частини ХАТМК Алли Прихожаєвої та Наталії Коваль

 


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.