Перейти до основного вмісту

Позначка: Бурачек

Художник, який присвятив монографію Кобзарю, працював та помер у Харкові (фото)

 

Пам’ятаємо! Цього дня народилися два знамениті художники. Микола Бурачек (16.03.1871-12.08.1942) – художник, актор, письменник, педагог і мистецтвознавець, чий талант особливо яскраво проявився у пейзажному живописі.

Одна з монографій Миколи Григоровича присвячена Тарасу Шевченку, завдяки саме цій праці багато хто впізнав Тараса Шевченка не лише як поета, а і як талановитого художника.

З 1910 року Бурачек творив у Парижі, за часів гетьмана Скоропадського очолював Українську академію мистецтв, а з 1925 року працював у Харкові, де й закінчив свій земний шлях 12 серпня 1942 року.

Похований на 13-му міському цвинтарі. (На фото портрет М. Жеваго “Н. Бурачек. 1941 р.” та картини М. Г. Бурачека “Сад цвіте” та “Чернеча гора. Дорога до могили Т. Г. Шевченка. Канів”). Докладніше про нашого земляка у новині GХ.

Розділив з ним дату народження Джузеппе Марія Креспі (16.03.1665-16.07..1747) – відомий італійський живописець, рисувальник, гравер, який творив два століття раніше.

Його часто називали Spagnolo («Іспанець») за пристрасть до іспанського стилю в одязі. На початку своєї творчості він наслідував класичну болонську традицію XVII століття, але поступово в його творчості стала переважати манера реалістичності.

Він писав картини на релігійні сюжети, портрети, натюрморти та побутові сцени. Визначним творінням зрілого художника стала серія «Сім таїнств» («Сповідь», «Хрещення», «Одруження», «Причастя», «Священство», «Миропомазання», «Соборування»).

Художник зумів надати всім сценам відтінок таємничої потаємності того, що відбувається і водночас наголосив на головному — реальності життя, укладені в цих сценах основних етапів короткого земного людського буття… (На фото: автопортрет, картина “Добрий самаритянин” та автопортрет із сім’єю).

Художник, який присвятив монографію Кобзарю, працював та помер у Харкові (фото)

 

Пам’ятаємо! Цього дня, 12 серпня, в 1942 році закінчив свій земний шлях наменитий художник Микола Бурачек.

Він народився 16 березня 1871 року – художник, актор, письменник, педагог і мистецтвознавець, чий талант особливо яскраво проявився у пейзажному живописі.

Одна з монографій Миколи Григоровича присвячена Тарасу Шевченку, завдяки саме цій праці багато хто впізнав Тараса Шевченка не лише як поета, а і як талановитого художника.

З 1910 року Бурачек творив у Парижі, за часів гетьмана Скоропадського очолював Українську академію мистецтв, а з 1925 року працював у Харкові, де й закінчив свій земний шлях 12 серпня 1942 року.

Похований на 13-му міському цвинтарі. (На фото портрет М. Жеваго “Н. Бурачек. 1941 р.” та картини М. Г. Бурачека “Сад цвіте” та “Чернеча гора. Дорога до могили Т. Г. Шевченка. Канів”). Докладніше про нашого земляка у новині GХ.

16 марта в истории Харькова: родился знаменитый художник

16 марта. В 1871 родился Николай Бурачек, знаменитый украинский художник, актер, писатель, педагог.

Образование пытался получить в Киевском университете, но был изгнан за участие в студенческих беспорядках.

С 1890-го начал театральную карьеру, поступив в труппу Каменец-Полольского театра. По рекомендации Станиславского поступил в Краковскую академию искусств.

Параллельно занимался живописью. В 1910 году в Париже работал в мастерской Матисса, позже — в Вольной Академии Рансона.

После революции во времена гетмана Скоропадского возглавил Украинскую академию искусств.

Жернова на берегу

С 1925 года работал в Харькове председателем Харьковского центрального бюро искусств. Преподавал в Харьковском художественном техникуме и институте.

Разыскал много неизвестных ранее произведений Шевченко и ввел их в научный оборот, впервые систематизировал сотни акварелей и картин Кобзаря, дал первый перечень наследия Шевченко-художника. Результатом исследований стала капитальная работа “Великий народный художник”.

Умер 12 августа 1942 года в Харькове. Похоронен на 13-м городском кладбище.

Летом

16 марта. В 1887 году родился Яков Маркус (1887-1919) – революционный деятель начала XX века, один из известных выпускников Харьковского Императорского университета.

Родился во Владикавказе, в еврейской семье ремесленника. Из-за частых переездов семьи учился в реальных училищах городов Екатеринослав, Петровск-Порт, Шуша, Тифлис. В Тифлисе примкнул к революционному движению.

В 1912 году, сдав экстерном экзамены, получил диплом кандидата права Харьковского Императорского университета. Но по специальности работать не стал, продолжил революционную деятельность.

После революций, в феврале 1918 года, назначен народным комиссаром просвещения Терской Советской Республики, государственного образования, существовавшего на территории Северного Кавказа в 1918-1919 годах.

В начале 1919 года Владикавказ был взят частями Добровольческой армии. Большевистское руководство города и республики вынуждено было бежать. Маркус перебрался в Грузию, где был убит.

 

В 1916 году родилась Александра Васильева – актриса харьковских и киевских театров.

В Харькове Александра Васильева работала с 1933 года до нацистской оккупации.

Изначально Васильева поступила в Театр рабочей молодежи – ТРАМ. После расформирования театра в 1938 году – в театре имени Шевченко. После войны Васильева переехала в Киев, где играла в театре имени Ивана Франко.

В 1731 году харьковскому Коллегиуму была дана Жалованная грамота Императрицы Анны Иоанновны.

Четырьмя годами ранее в 1727 году при Покровском монастыре в Харькове по инициативе белгородского епископа Эпифания Тихорского было учреждено учебное заведение.

Царской грамотой отчасти регламентировался учебный процесс, а также предписывалось “всем нашим подданным, как военным, так статским и всякого звания и чина людям, тому училищному монастырю и в нем ректору, учителям и ученикам, в школах обретающимся, также вне монастыря живущим, подданным и слугам монастырским отнюдь обид и утеснения никакого не чинить”. По факту грамота означала признание учебного заведения на государственном уровне.


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.