Позначка: артист

Український танцюрист, якому світ аплодував стоячи, керував харківським театром (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня народився знаменитий український артист балету, балетмейстер, хореограф і педагог Павел Вірський (25.02.1905-5.071975). Народний артист, володар численних нагород і премій залишив значний внесок у мистецтві.

Він виступав та працював балетмейстером в Одеському театрі опери та балету, був художнім керівником Харківського, Дніпропетровського та Київського театрів опери та балету, викладав у Київському хореографічному училищі.

З 1955 року він був художнім керівником Державного ансамблю танцю України (нині Ансамбль танцю України імені Павла Вірського). Спираючись на народні традиції, Вірський створив яскраві хореографічні композиції: «Ми з України», «Запорожці», «На кукурудзяному полі», «Ляльки», «Гопак», «Повзунець», «Моряки», «Сестри» , «Чумацькі радості», «Ой, під вишнею», «Подоляночка», «Про що верба плаче», «Ми пам’ятаємо!», «Бухенвальд», «Хміль», «Шевчики» та інші. Ансамбль гастролював від рідних міст до зарубіжних країн: Німеччина, КНР і В’єтнам (1956), Польща (1955), Англія (1958), Франція та Австрія (1959), Іспанія (1969), США (1972) ) та ін.

Поховано маестро у Києві на Байковому цвинтарі, а на його батьківщині в Одесі встановлено пам’ятну дошку.

“Я день і ніч молюся на Вірського. Він мене створив, він мене виростив. Я хочу бути схожим на нього”, – говорив у своєму інтерв’ю український танцівник, хореограф, народний артист України Григорій Чапкіс.

2005 року до 100-річчя від дня народження Павла Павловича в Україні було випущено марку та монету, присвячену йому! Світла пам’ять танцюристу, якому світ аплодував стоячи!

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела

9 лютого Харків згадує відомого земляка (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 09.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 9 лютого 2018 року, на 72-му році пішов із життя Народний артист України Микола Коваль. Незважаючи на снігопад того дня, сотні харків’ян прийшли віддати шану великому землякові.

Прощання з Миколою Петровичем відбулося 11 лютого 2018 року у фойє великої зали ХНАТОБу.Попрощатися з артистом прийшли його близькі, колеги, друзі. студенти та сотні шанувальників його творчості.

Слова молитви, сльози, спогади, а очі Миколи Петровича дивилися на всіх з світлин на стінах, прощаючись.

Ніхто з присутніх ще до кінця не усвідомив, що ця сильна і напрочуд талановита людина пішла в інший світ, що його могутній баритон більше не почують наживо зі сцени.

Але творчість Миколи Петровича залишиться у пам’яті всіх, хто цінував його талант та Божий дар.

Вінки, яскраві квіти на снігу та останній погляд на ХНАТОБ – ім’я Миколи Коваля назавжди залишиться на вустах його земляків.

Світла пам’ять великому харків’янину!

Довідка.

Уродженець Сумської області (09.05.1946, с. Верхосулка) Микола Коваль закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського за класом професора О. А. Костюка 1975-го, потім став солістом та провідним майстром сцени ХНАТОБу, а 1999 року отримав звання Народного артиста України.

43 роки він віддав службі в СХІД ОПЕРА. Його чудовий потужний баритон звучав на сцені ХНАТОБу більш ніж у 30 оперних постановках. Серед проспіваних ним партій – Амонасро, Яго, Тоніо, Ріголетто, Ескамільйо, Скарпіа, Борис Годунов («Борис Годунов» М. Мусоргського, цією роллю у 2016-му артист відзначив своє 70-річчя та 40-річчя творчої діяльності),, Шельменко, Жорж Жермон…

Йому аплодували в тетрах Німеччини, Франції, Іспанії, Нідерландів.
Характерним було й те, що артист вмів настільки глибоко втілитися в образ, зробити свого героя таким рельєфним і переконливим, ніби він сам повністю розчинявся у житті персонажа. І глядачі були щиро вражені роботами Миколи Коваля, вони сміялися і плакали на виставах видатного майстра.

Прекрасно виконував Микола Коваль й популярні твори українських композиторів, народні пісні. Окрім виступів на сцені Микола Петрович викладав у Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського. Професор кафедри сольного співу, він допоміг творчому становленню багатьох молодих виконавців. Чимало з них виступали і виступають на сцені СХІД ОПЕРА.

«Повноцінної заміни у трупі цього артиста не було, і поки що немає, – написали того сумного дня його колеги на сторінці театру у фейсбуці. – Він був справжнім продовжувачем традицій корифеїв харківської сцени, улюбленцем публіки. А ще простим і легким у спілкуванні, важливим у творчості та житті. Не віриться, що ми більше не побачимо його на харківських підмостках, наживо не почуємо його мужній, соковитий баритон».

Світла пам’ять прекрасній та талановитій людині!

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GХ, ХНАТОБ

27 січня Харків згадує своїх найвідоміших синів (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

27 січня 1790 року народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.
Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священника.

У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови.

У 1821 році він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої». Гулак-Артемовський здобув ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.

З 1841-го до 1849-й рік Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.

Створив цикл байок і віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.

Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку в Харкові, який раніше був цвинтарем.

Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна було відкрито пам’ятник нашому знаменитому земляку. Журналістка GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.

Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразінців”.

Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989-го по 28 лютого 1992-го), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступеня; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).

27 січня 1948 року народився Юрій Старченко. Заслужений діяч мистецтв України, який був зіркою одразу двох театрів міста – Харківського театру для дітей та юнацтва та Харківського академічного театру музичної комедії.
Режисером ХАТМК Юрій Старченко був упродовж десяти років (з 1985 – 1995).
«Його спектаклі увійшли до «золотого фонду» українського театрального мистецтва та отримали державне визнання, зокрема, «Ісус Христос – суперзірка» Е. Л. Веббера, «Козацький монастир» І. Перепеляка, «Ніколи не кажи – ніколи» Я. Стельмаха, «За двома зайцями» М.Старицького та багато інших», – розповідали у театрі.

У театрі для дітей та юнацтва Юрій Борисович дебютував з виставою “Сни Бальзамінова” у 1995 році, після чого став головним режисером театру і працював в до 2013 року.
Віртуозно володіючи сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком, він умів показувати звичне з незвичайного боку, майстерно розкривав психологічні образи героїв. Емоційність, музична обдарованість, висока творча активність сприяли успіху його вистав.
До того ж Юрій Борисович викладав і у Харківській державній академії культури й у Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського. У трупі харківських театрів грають його талановиті учні.

Юрій Старченко помер у Харкові 28 травня 2018 року (на 70-му році життя).

27 січня 2023 року пішов у засвіти артист-епоха, один із найталановитіших вокалістів Харківського академічного театру музичної комедії, заслужений артист України (1990 р.) Віктор Побережець.
Він народився 13 травня 1943 року.
1966 року закінчив Харківське музичне училище.
1965—1966 — хоровий артист Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Шевченка.
У 1966-2021 роках – соліст Харківського академічного театру музичної комедії.
Кожен його образ був психологічно глибоким, щирим і мав особливу захопливу харизму, яка відрізнялася неповторним стилем виконання.28 січня 2023 року колектив театру сповістив сумну звістку – Віктор Олексійович пішов у засвіти.

Здатність до перевтілення, майстерне володіння усією палітрою акторських засобів дозволяли Віктору Побережцю блискуче створювати образи в класичних оперетах: графа Панательяса («Перікола»), Фалька («Летюча миша»), Наполеона («Баядера»).

Віктору Побережецю підкорювалися ролі комедійного і героїко-романтичного амплуа, що дозволяло йому виконувати не тільки складні партії в оперетах та мюзиклах, але й створити незабутні образи в рок-операх – демонічного Іуди Іскаріота («Ісус Христос – суперзірка») та романтичного графа Рєзанова («Юнона і Авось»).

Природне обдарування, органічність, музикальність, гостре почуття гумору, гарний художній смак допомогли йому створювати різноманітні сценічні образи, наповнені психологічною правдою та підвищеним емоційним забарвленням. Резонансними образами стали: відважний Безсмертний («Севастопольський вальс»), мрійливий Швандя («Товариш Любов»), пихатий Уточкін («Зірковий час»).

Особливе місце в творчості майстра сцени займали комічні образи іронічного філософа Альфреда Дуліттла («Моя прекрасна леді»), актора Бабса Баберлея, який вимушений був зіграти тітку з Бразилії («Донна Люція», або «Здрастуйте, я ваша тітка!»), іронічного Скорика («Сватання на Гончарівці»), кумедного Солопія Черевика («Сорочинський ярмарок»), гротескного Яшку («Весілля в Малинівці»).

Він був неперевершеним актором естрадного жанру та імпровізації. Його концертні номери постійно викликали захоплення у глядачів, колег та критиків.

Як справжній майстер своєї справи про кожного колегу розповідала керівник літературно-драматургійної частини ХАТМК Алла Прихожаєва.

Його зірка сяє на небосхилі пам’яті театру…

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, ХДТЮ, , Алла Прихожаєва, відкриті джерела

18 серпня в історії Харкова: народився відомий естрадний співак (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 18 серпня, у 1938 році у Харкові народився Вадим Мулерман – відомий естрадний співак, народний артист.

Тут же здобув музичну освіту і закінчив консерваторію. Під час служби армії служив у ансамблі Київського військового округу. Фахівці сходилися на тому, що в нього досить сильний голос і йому під силу виконання оперних партій. Вадиму Мулерману пророкували кар’єру академічного співака, але, на жаль… Батько сильно хворів, довелося розлучитися з мріями про оперну сцену і думати про хліб насущний.

Популярність до нього прийшла у 1966 році: він став лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естраді з піснею «Кульгавий король».
Однак через ідеологічні міркування у музичному творі довелося усунути останній куплет і перейменувати на «Король-переможець».

А 1968-го головним хітом року стала пісня «Лада», яку виконав Вадим Мулерман. Пісня була настільки популярною, що багато дівчаток, що народилися цього року, отримали це ім’я.

До кінця 1960-х років Мулерман став одним із найвідоміших і найпопулярніших виконавців ліричної пісні.

Його прощальні гастролі перед від’їздом до США пройшли 1990 року в Одесі. Мулерман їхав до важко хворого брата, який помер буквально в нього на руках.

Співак жив якийсь час у Сполучених Штатах, де вів півгодинну радіопередачу «Від шлягера до шлягера». У ній він розповідав про корифеї нашої естради, про співаків, та й не лише про них. Іноді виступав із концертами, записував нові пісні. За деякими джерелами Вадим Мулерман організував в Америці дитячий музичний театр. Якийсь час навіть підробляв водієм таксі ночами.

Артист з 2004 року знову повернувся до Харкова та працював у створеному ним молодіжному театрі пісні. Головною справою свого життя Вадим Мулерман вважав створення у Харкові Театру пісні імені Клавдії Шульженко.

«Колись у Харкові буде алея всіх видатних діячів культури та мистецтва, як у Голлівуді», – наголошував Вадим Мулерман.

До речі, в Харкові близько десяти років діяла Школа естрадної майстерності Вадима Мулермана, яка офіційно називалася Центр естради, фестивалів та конкурсів при Харківському оперному театрі.

У січні 2015 року Вадим Мулерман переніс вдалу кардіологічну операцію. Після неї стан співака був задовільний.

Мулерман був тричі одружений. Перша дружина – Іветта Чернова (померла в молодості від раку), друга – співачка Вероніка Круглова. Від другого шлюбу виконавець має доньку Ксенію, вона художник-дизайнер і разом з матір’ю проживає в США.

Останні роки життя Мулерман провів у скромній квартирі у Брукліні, де мешкав разом із третьою дружиною Світланою Литвиновою. Молодій дружині доводилося працювати на чотирьох роботах, щоби прогодувати маленьких дітей і виходити чоловіка. Від цього шлюбу у Мулермана залишилися дві дочки – Марина (19 березня 1998 р.) та Емілія (30 серпня 2003 р.).

За словами близьких, останніми роками свого життя він страждав від онкологічного захворювання.

Він помер на 80-му році життя в ніч на 2 травня 2018 року в шпиталі Нью-Йорка (США). Його прах був перевезений до Харкова – міста, де він народився, виріс і працював.

31 серпня 2018 року на вулиці Пушкінській (зараз Григорія Сковороди) відкрили пам’ятник знаменитому харків’янину Вадиму Мулерману. Він виконаний з граніту і являє собою вінілову платівку зі словами шлягерів співака та його автографом, а також сходи до сцени, завісу та мікрофон.

Пам’ятну табличку легендарному співакові Вадиму Мулерману було змонтовано на фасаді будинку, де він жив.

Харківці і сьогодні в День народження згадують видатного харків’янина, співака, артиста ХХ століття, Вадима Йосиповича Мулермана.

“Від імені його родини, дружини – Світлани Литвинової-Мулерман і від себе особисто, з любов’ю та світлою пам’яттю, ми, з відомим харківським істориком та краєзнавцем Володимиром Дятковим, вклонилися та поклали квіти на могилі Маестро, – написала у своїй світлині в соцмережах відома діячка у сфері культури та мистецтв Олена Старостенко. – Місто Харків любить та пам’ятає нашого великого земляка – Вадима Йосиповича Мулермана”.

До речі, Олена в минулі роки записала чуттєве інтерв’ю із Свтланою про життя Вадима Мулермана.

Світла пам’ять!

Фото та матеріал: відкриті джерела, архів Олени Старостенко

6 серпня в історії Харкова: народився відомий актор та режисер (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 06.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 6 серпня, в 1925 році в с. Верхнє (Луганської області) народився Володимир Крайниченко (1925-1964) – відомий актор та режисер, заслужений діяч мистецтв України з 1960 року.
У 1952 закінчив Харківський інститут театрального мистецтва (навчався у Мар’яна Крушельницького).

1952-1964 працював у Харківському українському драматичному театрі імені Шевченка (з 1962 року – головний режисер).

Працював у всіх сценіч. жанрах, розвивав реалістичні, зокрема народно-героїчні традиції українського національного театру.

Основні вистави: «Лимерівна» (1952, роль Карпа), «Повія» (1952, 1954, роль Довбні) Панаса Мирного, «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1953), «Перша весна» Галини Ніколаєвої (1955), «Коли цвіте акація» М. Винникова (1957), «В шуканні радості» В. Розова (1958), «Кров людська – не водиця» за М. Стельмахом (1959), «Дуенья» Р. Шерідана (1960), «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1961), «Щедрий вечір» В. Блажека, «Страшніше ворога» Д. Аля, Л. Ракова (обидві – 1962), «Двоє на гойдалках» В. Ґібсона (1963), «Марина» М. Зарудного (1964).

З 1955 року знімався у кіно.

Основні ролі: Карп («Лимерівна» П. Мирного, 1952), Довбня («Повія» П. Мирного, 1952, 1954), Василь Плахотня («Тиха українська ніч» Є. Купченка), Міліціонер («День народження» М. Печенізького), Іван Грамофонов («Мій друг» М. Погодіна).

Його режисерська робота у соавторстві з Григорієм Липшицем – драматичний фільм “Подорож у молодість” 1956 року здобула високу оцінку критиків та глядача,

У цей же час, з 1957 по 1964 роки, викладав акторську та режисерську майстерність у Харківському театральному інституті.

На жаль, Крайниченкові не вдалося прожити довге життя. Він помер у віці 38 років 11 травня 1964 року у розквіті кар’єри.

6 серпня 1927 роre в Одесі народився Леонід Полянський (1927-2004) – інженер-фізик (секретний фізик), відомий випускник Харківського державного університету. Він вчився саме на тій секретній кафедрі № 12 (довідка: у 1947 році з міркувань секретності слова «ядерна фізика» зникли з назви кафедри, і вона стала називатися просто «кафедра електронних процесів», а в багатьох документах того періоду фігурувала як кафедра № 12).

В 1950 році Полянський закінчив Харківський університет.

Займався науковими розробками на таємних об’єктах.

Полянський був організатором проведення експериментів щодо вивчення властивостей деталей та виробів після впливу рентгенівського випромінювання.

Автор значної кількості наукових праць та 3 винаходів. Нагороджен одними з вищих заохочувань выд держави тих часів – орденами та премією.

З 1989 року вийшов на пенсію і жив у Києві.

Помер 6 лютого 2004 року після тяжкої та тривалої хвороби.

До речі, під час війни рашисти завдали удару і по будівлі навчального корпусу ННІ “Фізико-технічний факультет” (вул. Курчатова, 31), де вчатся майбутні фізики-ядерники.

Швидше за Ferrari – суперкари, створені у Харкові. 15 липня – цікаві факти та особистості у житті міста (фото, відео)

Опублікував(ла) новина GX , 15.07.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

15 липня 1911 року народився Володимир Нікітін (1911-1992) – конструктор швидкісних автомобілів, рекордсмен світу та країни з автоперегонів, наставник кількох поколінь автомобільних інженерів.

Довідка. У своїй автобіографії Нікітін повідомляв, що батьків не пам’ятає, виховувався у дитячих будинках, зокрема, у Харкові.

1926 року після закінчення середньої школи в дитбудинку села Пересічне Харківської області був направлений до фабрично-заводського училища при Харківському паровозобудівному заводі — нині завод імені Малишева.

1931 року працював у Харкові на будівництві Палацу культури залізничників. Працював на заводі “Гідропривід”.

Під час Другої світової війни воював та був поранений, контужений. Нагороджений десятьма нагородами.

Восени 1945 року демобілізувався, повернувся до Харкова.

На початку 1950-х років працював у харківському авто-мото-клубі, займався реконструкцією та підготовкою рекордно-перегонових автомобілів.

1959 року перейшов працювати до Харківського автомобільно-дорожнього інституту, де створив серію унікальних швидкісних автомобілів ХАДІ.

Помер 20 вересня 1992 року в Харкові

А ви знали? Харківські суперкари, швидші за Ferrari, збирали саме студенти ХАДІ – автодорожнього інституту.

Перший автомобіль був зібраний у 1952 році та став дипломною роботою групи студентів інституту. Керував проектом також студент Лев Кононов. Розрахункова швидкість ХАДІ-1 становила 150 км/год. Але до нашого часу автомобіль не зберігся.

Розквіт харківського автопрому пов’язаний з ім’ям автогонщика, рекордсмена світу, заслуженого майстра спорту Володимира Нікітіна, який прийшов працювати в інститут у 1959 році.

Нікітін керував створенням кількох найвідоміших моделей ХАДІ. У 1961 році був побудований перший в Україні автомобіль спортивно-туристичного класу зі склопластиковим кузовом. До речі, пізніше двигун був замінений на електричний.

Автомобіль ХАДІ-3, побудований у 1963 році, був занесений до Книги рекордів Гіннесса.

Зібрана дипломником Утьомовим машина отримала прізвисько “олівець”. Швидкість авто становила 220 км/год. Машина потрапила до Книги рекордів Гіннесса як найменший швидкісний автомобіль. Її вага становила лише 180 кілограмів.

Автомобіль ХАДІ-4 мав розрахункову швидкість 300 км/год. Однак під час заїзду по соляному озеру Баскунчак 1963 року автомобіль розбився: лопнуло колесо. Пілота вдалося врятувати.

Влітку 1966 року на бетонній смузі в Чугуєві в заїзді на кілометр Володимир Нікітін на автомобілі ХАДІ-5 розвинув швидкість 290 км/год та побив рекорд країни.

Створений у 1966 році ХАДІ-7 на чугуївській бетонці вдалося розігнатися до 320 км/год. Для порівняння найшвидший суперкар Ferrari тих років досягав 280 км/год.

ХАДІ-9 мав розрахункову швидкість вище швидкості звуку 1190 км/год. Підвели дороги. Трас, які дозволяли б розвинути таку швидкість, у країні не було.

Автомобіль-ракета став у нагоді через кілька років у 1983 році для зйомок фільму “Швидкість”. У картині машина-ракета називалася “Голка” (“Игла”).

У 1977 році відбулися тестові заїзди електромобіля ХАДІ-13Е. Електромобіль розвинув швидкість 161,5 км/год і залишається найшвидшим електромобілем у категорії до 500 кілограмів.

За часів незалежності було створено ще кілька моделей, які неодноразово перемагали на українських змаганнях.

1996-го, 2003-го та 2005-го гонщики ХАДІ на цьому автомобілі вигравали чемпіонат України.

Створений у 2010 році ХАДІ-34 внесений до Книги рекордів України як автомобіль із мінімальною витратою пального (менше 2 грамів на 1 кілометр). Маса автомобіля 43 кілограми.

15 липня 1905 року народився Олександр Хвиля (1905-1976) – відомий театральний та кіноактор, який грав у харківському театрі.
Один з найпопулярніших кіноакторів 40-60-х народився на Донеччині. За етнічним походженням був шведом, а його справжнє прізвище – Брессем.
Але в 20-х роках актор узяв нове прізвище – Хвиля.
Хвиля у 1930-ті був активно задіяний в українському театрі – грав на сцені Львівського театру імені М. Заньковецької та харківського «Березолю» (Харківського театру імені Шевченка).

Почав зніматися з 1932 року. У фільмографії актора понад 50 фільмів.

Зокрема у фільмах кіноказкаря Олександра Роу, найвідоміша серед яких – Морозко у однойменній кіноказці.

А ще грав багато ролей другого плану в картинах «П’ятнадцятирічний капітан», «Кубанські козаки», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Королева бензоколонки», «Королівство Кривих Дзеркал», «Вогонь, вода і… мідні труби», «Стара фортеця» та багато інших.

Помер 17 жовтня 1976 року.

15 липня 1870 року народився Володимир Маковський (1870-1941) – вчений-механік, спеціаліст у галузі турбінобудування, доктор технічних наук, заслужений професор України.

1894 року закінчив Харківський технологічний інститут.

З 1896 працював у Головних паровозних майстернях у Харкові.

За свої політичні погляди піддавався арештам та засланням. У 1899 році був висланий до Грозного.

1930 року повернувся із заслання та знову переїхав до Харкова, викладав у механіко-машинобудівному інституті, а 1932 року організував кафедру турбобудування.

1933 року створив першу в країні газотурбінну лабораторію. Розроблені вченими турбіни випускалися на Харківському турбінному заводі.

Видатний діяч вищої технічної освіти України, засновник школи газотурбобудування, яка відіграла велику роль у розвитку дослідницьких робіт з газових турбін. Є автором 5 монографій та двох підручників з повітродувних машин, термодинаміки, парових та газових турбін.

Помер 3 січня 1941 року в Харкові.

Біля входу до будівлі Кафедри турбінобудування НТУ “ХПІ” на фасаді висить пам’ятна дошка Маковському В.М.

Фото та матеріал: відкриті джерела

2 червня в історії Харкова: цікаві факти сучасності та минулого (фото, відео)

Опублікував(ла) новина GX , 02.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

2 червня 1843 року народився Герман Лагермарк (1843-1907) – вчений-хімік, професор, ректор Харківського університету.

Народився він в родині потомствених дворян Адама Лагермарка та Августи Маргарети Амінофф. Здобув освіту в університеті в Гельсінфорсі.

1871 року почав читати лекції з кафедри хімії Харківського університету. Здобув посаду доцента, потім професора.

У Харківському університеті читав переважно курс органічної хімії. З його ім’ям було пов’язано розвиток хімії в університеті наприкінці ХІХ століття.

У 1888 році вдалося домогтися асигнування великої суми на влаштування великої аудиторії та на перебудову хімічної лабораторії.

З серпня 1899 року по вересень 1901 року був ректором Харківського університету.

1896 року Лагермарку присвоєно почесне звання заслуженого професора Харківського університету.

Після виходу у відставку був призначений директором Нікітського ботанічного саду (1902–1905).

Був голосним міської Думи, працював у кількох комісіях, брав участь у діяльності Харківського товариства грамотності.

2 червня 1971 року народився Рустам Шаріпов – відомий харківський гімнаст, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту.

На Олімпіаді в Барселоні 1992 року отримав золоту медаль у командному заліку, виступаючи за об’єднану команду.

На Олімпіаді в Атланті 1996 року він виграв золото у вправах на паралельних брусах.

Окрім цього, у складі команди України Шаріпов отримав бронзу у командному заліку.

Був чемпіоном світу та двічі чемпіоном Європи.

Нині мешкає у США.

2 червня 2008 року в Харкові для дітей та дорослих відкрилося казкове містечко з піску. Тема – герої народних казок.

Щоб побудувати фігуру, художники збивали пісочниці заввишки у невеликий будинок, у яких кілька днів спресовувався вологий пісок, а потім вирізалися із брил фігури. Деякі елементи робилися за допомогою форм, подібних до тих, якими грають діти.

У день відкриття містечка дітлахів та батьків розважали аніматори в одязі мультяшних персонажів.

2 червня 2009 року на площі Свободи знову з’явилося містечко із пісочних чудес світу, адже досвід будівництва пісочних міст сподобався харків’янам. Пісочні скульптори створили піраміду Хеопса, Ейфелеву вежу, римські амфітеатри з мініатюрними легіонерами – лише близько десятка не лише фігур, а й цілих композицій. Над проектом працювало 30 скульпторів.

2 червня 2010 року у Харкові відкрили Діноленд. На майдані Свободи з’явився тимчасовий парк динозаврів.
Динозаврів взяли в оренду в одному з парків Австрії.
Щоб їх привезти, знадобилося 7 великих вантажівок.
Усього встановили півсотні доісторичних постатей у натуральну величину вагою близько тонни кожна.

2 червня 2021 року пішов у засвіти видатний харківський фотограф Віктор Павлович Кочетов. Йому було 74 роки.
“Наш Палич” – саме так із любов’ю та гордістю називали майстра фото у редакції газети “Слобідський край”, де Віктор Кочетов пропрацював 13 років – з 2002 по 2015 рік.
До цього він 11 років був репортером в управлінні Південної залізниці та працював кореспондентом газети «Харків’янка».
“Він був репортажник від Бога… А ще він був людиною з особливим іронічним поглядом на світ – і це завжди відчувалося у тих фотографіях, які він знімав “для себе”, – пригадували журналісти харківської газети.
Музикант за освітою, Віктор Кочетов у 17 років взяв до рук фотоапарат, щоби ніколи з ним не розлучатися.
“Вийшовши на пенсію, він не тільки не покинув фотографію, а продовжив активно займатися та брати участь у виставках разом із сином Сергієм. У 2018 році побачила світ фотокнига «Кочетов» з їхніми роботами, яка отримала міжнародне визнання (Видання стало переможцем у номінації «Фотокнига року» конкурсу Bird in Flight «Укрсучфото»). У лютому 2021 року стало відомо, що роботи Віктора Павловича разом із роботами інших відомих фотографів Харківської школи передані до центру Жоржа Помпіду, де стануть частиною постійної експозиції”, – розповідали колеги про Віктора Павловича, з яким пов’язана ціла епоха харківської фотографії.
Віктор Кочетов працював у жанрі репортажної та соціальної фотографії, створював нетипові для того часу репортажі та серії. Його перша персональна виставка відбулася у Харківському будинку вчених сорок років тому – у 1983 році, коли він уже понад шість років займався некомерційною фотографією, поєднуючи її з журналістикою та роботою у фотоательє.

За п’ять днів до смерті, 28 травня 2021 року, за участю Віктора Кочетова у Єрмілів-центрі відкрилася масштабна виставка Харківської школи фотографії «Автор у грі»…
Світла пам’ять!

Цього дня Харків згадує митця, ім’я якого, безумовно, вписане в історію Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка – народного артиста України Володимира Маляра, серце якого не витримало перших місяців великої війни і зупинилося 2 червня 2022 року.

Довідка. Маляр Володимир Миколайович народився 07 квітня 1941 року в Харкові. Видатний актор, народний артист України (1979), володар міжнародної премії ім. Й. Гірняка (2001).
Закінчив Харківський театральний інститут (1962; викладач Я. Азимов). Відтоді працював у Харківі в Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Діапазон ролей від гострохарактерних і ґротескових до драматичних і трагедійних.
Знявся у фільмах: «Чи вмієте ви жити?» (1970, режисера О. Муратов), «Березова гілка» (1987, режисера О. Буньков), «Крик посеред тиші» (2012), «Інакодумство» (2013; обидва — режисер І. Парфьонов).

Основні ролі: Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Довбня («Повія» за Панасом Мирним), Михайло Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Гнат, Іван («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Голова комбіду («Млин щастя» В. Мережка), Шевченко («Шлях» О. Бєляцького, З. Сагалова), Виборнов («Срібне весілля» О. Мішаріна), Герострат («Забути Герострата!» Г. Горіна), Яків Прокопович («Не стріляйте в білих лебедів» за Б. Васильєвим), Річард, Блазень («Річард ІІІ», «Король Лір» В. Шекспіра), Меккі-Ніж («Тригрошова опера» Б. Брехта), Леоніда Папагатто («Моя професія — синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі), Дон Віто Карлеоне («Хрещений батько» за М. П’юзо), Мак-Мерфі («Політ над гніздом зозулі» Д. Вассермана), Макбет (однойм. п’єса Е. Іонеско), Лейзер Вольф («П’ять діамантів Тев’є-молочника» за Шолом-Алейхемом).

Світла пам’ять!

Фото та матеріал: відкриті джерела

Харьковский артист пошел в армию: сцена подождёт (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 14.03.2022. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Артист Харьковского академического театра музкомедии Сергей Сеник все свои роли поменял на одну, сегодня самую главную – воина и защитника. Сергей – единственный в актерском коллективе ХАТМК, кто добровольцем пошел на фронт.

Об этом рассказала харьковская знаменитость Элеонора Джулик – самая молодая заслуженная артистка Украины в театре Музкомедии.

«Страна должна знать своих героев! Узнали? Это единственный артист нашего театра, который сейчас защищает нас! Мое уважение и гордость, что могла работать с тобой! Возвращайся, мы ждем! Сергей Сеник!» – написала она в своем посте.

“Сильва”. Элеонора Джулик и Сергей Сеник

Харьковчане, коллеги с разных городов Украины, зарубежья поддержали Сергея, пожелали скорейшего возвращения на сцену.

«Молодец, коллега. Споем после Победы»,- написал вокалист “Сумского театра драмы и музыкальной комедии им. М.С.Щепкина” Владмир Ярошенко.

«Удивительный человек. Бог поможет вам. Он со всеми вами», – отметил ведущий солист Римской оперы Аурелио Гримальди (тенор), который в прошлом году приезжал в Харьков для участия в Международном конкурсе вокалистов им. Джорджио Мериги.

«Возвращайтесь скорей, очень хочется в театр! Береги вас Бог!» – пожелала воину-артисту харьковчанка-театралка Елена Кришталь.

Сергей Сеник родом из Львова. В Харькове живет почти четверть столетия. В 1998 году он дебютировал в Харьковском академическом театре музыкальной комедии как артист балета.

Напомним, сегодня, 14 марта, в Украине отмечают День украинского добровольца. В этот день в 2014 году первые 500 бойцов-добровольцев Самообороны Майдана прибыли на полигон Новые Петровцы для формирования первого добровольческого батальона.

Галина Половик

25 ноября в истории Харькова: родился известный артист и музыкант

Опублікував(ла) новина GX , 25.11.2021. Опубліковано в Історія Харкова.

25 ноября. В 1937 году в Харькове родился Юрий Холодов – музыкант, писатель, народный артист Украины.

В 1961 году окончил Киевскую консерваторию, работал также в Киеве.

Автор пяти книг повестей и рассказов о современниках, а также жизни эмигрантов в Америке: «Инесса и другие рассказы»; «Соло для альта», «Тихая музыка», «Любовь как Состояние», «Саванские откровения».

В 1895 году родился Людвик Свобода – чехословацкий военный и государственный деятель, участник Второй Мировой войны, прославился в боях за освобождение Харькова.

Участвовал в Первой мировой в армии Австро-Венгрии, воевал на русском фронте, попал в плен.

В 1920 году вернулся в Чехословакию.

После оккупации Чехословакии Германией в марте 1939 года уволен из армии, стал одним из организаторов подпольной антифашистской военной организации. Нелегально пробрался через границу в Польшу, там сформировал чехословацкую воинскую часть. В сентябре 1939 года интернирован в Советский Союз.

Людвик Свобода – один из инициаторов создания в феврале 1942 года 1-го отдельного чехословацкого пехотного батальона из чехословацких интернационалистов.

Боевое крещение батальона состоялось в марте 1943 года у села Соколово Змиёвского района Харьковской области.

Весной 1943 года на базе батальона была создана 1-я Чехословацкая отдельная бригада, полковник, а затем бригадный генерал Людвик Свобода был ее бессменным командиром.

Чехословацкая часть сражалась против стран гитлеровской коалиции до окончания войны.

С 1968 по 1975 год — президент Чехословацкой Социалистической Республики.

Именем Людвика Свободы назван проспект в Харькове.

В 1774 году родился Андрей Квитка (1774-1844) – представитель известного харьковского дворянского рода Квиток, государственный деятель, брат писателя Григория Квитки-Основьяненко.

В 1785 году был записан сержантом в лейб-гвардии в Преображенский полк. Ушел в отставку спустя 11 лет в чине премьер-майора.

С 1805 года был судьей Харьковского уездного суда, затем харьковский уездный начальник ополчения.

В 1808 году избран Харьковским губернским предводителем дворянства. Неоднократно переизбирался.

Был одним из инициаторов создания Харьковского кадетского корпуса.

В 1834 году избран почетным членом Харьковского университета.

Был пожалован в звание сенатора и произведен в тайные советники (гражданский чин равный воинскому званию генерала-лейтенанта).

Умер в 1844 году, похоронен под Предтеченской церковью в селе Основа Харьковского уезда.

25 ноября. В 1925 году родился Григорий Середа (1925-1995) — известный психолог, представитель и один из лидеров послевоенного поколения Харьковской школы психологии.

Родился в селе Большая Даниловка. Из-за войны школу не окончил, был в 1942 году отправлен на принудительные работы в Германию.

В 1945 году вернулся на родину.

Окончил вечернюю школу в 1948 году, поступил на филологический факультет Харьковского государственного университета. После его окончания в течение 10 лет работал учителем русского языка и литературы в Купянске.

В это время увлекается психологией.

В 1963 году поступил в аспирантуру на кафедре психологии Харьковского государственного университета. Впоследствии защитил кандидатскую и докторскую диссертации.

Разрабатывал проблематику психологии памяти, предложил футурогенную модель памяти. Основные положения его концепции, касающиеся психологической природы памяти, её роли в обучении, разных видах деятельности, изучения специфических эффектов памяти, проблемы связи памяти с функциональной асимметрией мозга, изложены в почти 120 печатных научных работах.

Погиб 18 ноября 1995 года в автомобильной катастрофе.

12 июня в истории Харькова: в городе отметили уникальный юбилей

Опублікував(ла) новина GX , 12.06.2021. Опубліковано в Історія Харкова.

12 июня. В 1978 году Харьков отмечал уникальный юбилей. Была выпущена 30-миллионная бритва “Харьков”.

Производство бритв “Харьков” началось Харьковском заводе электроаппаратуры (в 1970-е годы переименован в завод “Эхо”). Харьковские электробритвы пользовались большой популярностью в СССР в 60-80 годы. Выпускалось несколько десятков различных моделей.

12 июня. В 1933 году харьковчане приняли участие в знаковом событии для всей Украины. В Киеве был открыт знаменитый впоследствии стадион «Динамо». Открытие отметили футбольным поединком между динамовскими командами Харькова и Киева. Харьковчане тогда выступали в качестве столичных гостей. На тот момент Харьков еще был столицей УССР. Правда, харьковчанам пришлось уступить – 1:2.

Согласно спортивным легендам, на матч собралось 45 тысяч болельщиков, хотя стадион был рассчитан всего на 18 тысяч посадочных мест.

12 июня 1931 года в селе Первое Советское Харьковской области родилась Евгения Мирошниченко – известная украинская певица, герой Украины, почетный гражданин Харькова.

Творческую карьеру строила в столице. Более тридцати лет – с 1957 по 1990 год – работала солисткой Киевского театра оперы и балета.

В 1903 году родился Петр Зинченко (1903-1969) – известный харьковский ученый-психолог, представитель харьковской школы психологии.

В 1930 году окончил Харьковский институт народного образования, работал в научно-исследовательских институтах и вузах Харькова. Доктор педагогических наук, профессор. Заведовал кафедрой психологии и руководил психологической лабораторией Харьковского университета. В 1963 году основал и возглавлял кафедру психологии в Харьковском университете. Наиболее крупные достижения Зинченко связаны с изучением возрастного развития, непроизвольной и произвольной памяти.

Автор работ: “Проблема непроизвольного запоминания”, “О забывании и воспроизведении школьных знаний”, “Вопросы психологии памяти”, “Непроизвольное запоминание”.

12 июня. В 1882 году родился Александр Арбо (настоящая фамилия Остроухов) – известный актер театра и кино первой половины ХХ века.

Начинал театральную карьеру в народном театре в Екатеринославе. Затем был актером в частных театрах и труппах Садовского, Гайдамаки, Суслова, Суходольского, Комиссаржевской.

Играл в харьковском театре у известного режиссера Николая Синельникова.

С 1910 года начинает сниматься в кино. Снялся в 9-ти немых фильмах. В качестве режиссера поставил 6 картин. Использовал комбинированные съемки как способ художественной выразительности.

С 1940 года – актер Харьковского театра юного зрителя.