12 грудня в історії Харкова та Харківщини: згадуємо видатного митця та цікавий факт

12 грудня 1928 року народився один із найзнаменитіших мешканців Харкова - Леонід Биков.
 
Він народився в селі Знам'янка (Донецької області). Дитинство пройшло у Краматорську, де він закінчив ЗОШ, а ще вперше вийшов на сцену в будинку культури.
Був у евакуації, вступав до льотної школи, працював на кращих кіностудіях країни, у тому числі і на кіностудії Довженка у Києві.

Але навряд чи його десь вважають більш рідним, аніж у Харкові. Тут є будинок Бикова та вулиця Бикова; мурал із його зображенням (створено у 2013 році в рамках арт-проекту «Гордість Харкова» художниками арт-групи “SOUL” на фасаді будинку на вулиці Сумській) та меморіальні дошки (першу відкрито 23 лютого 2002 року за адресою вулиця Культури, 12 (художник – М. Куцевий); другу - 21 серпня 2003 року на фронтоні Харківського державного українського академічного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка,), присвячена актору; за три роки до війни в Харкові з'явився ще й пам'ятник Бикову (скульптура створена у серпні 2019 року Катибом Мамедовим).



І це слушно. Саме у Харкові розпочалася акторська кар'єра Леоніда Бикова. Тут у Харківському театральному інституті він здобув акторську освіту, дев'ять років – з 1951-го по 1960-й – грав у знаменитому театрі імені Шевченка.

Саме під час харківського періоду до Бикова приходить кінематографічна популярність після ролей у популярних свого часу картинах: «Приборкувачка тигрів», «Максим Перепелиця» та інші.

До речі, історія «Приборкувачки тигрів» частково заснована на біографії ще однієї видатної харків'янки - Ірини Бугримової (хоча вона дресирувала не тигрів, а левів).
Його, реалістичні і такі близькі кожному персонажі, у свідомості глядачів проектувалися і на самого актора.

В акторській фільмографії Бикова лише 25 робіт. Для актора - це небагато. У режисерській фільмографії ще менше – п'ять. Але великим майстрам немає потреби розпорошуватися. Достатньо створити головну річ. Леоніду Бикову вдалося створити кінематографічний та драматургічний шедевр, який став візитівкою і довженківської кіностудії, та цілого пласту кінематографічного мистецтва – «фільмів про Другу світову війну». Образ Бикова став нероздільним з образом героя його головної картини "У бій ідуть одні «старі»" – легендарний Маестро (докладніше у новині GX).

До слова, частку цього персонажа припадає висловлена Биковим одна з ключових ідей картини, а, можливо, і життя самого режисера: «У житті бувають хвилини, коли людині ніхто, ніхто не може допомогти. Народжується сам і вмирає сам».

Про свою головну роботу Биков згадував навіть у умовно передсмертній записці.
«Ніяких надгробних промов. «Накатіть», хто скільки зможе, але благаю — не вдома. Нехай хлопці заспівають... А потім нехай 2-а ескадрилья «вріже» «Смуглянку» від початку до кінця.
Дуже шкодую, що нічого не встиг зробити путнього…»
Навряд чи варто думати, що режисер прагнув наблизити свій кінець. За однією з версій, записку було написано за три роки до смерті після перенесеного ним інфаркту. Очевидно, режисер побоювався, що не видереться. А текст, складений на піку внутрішньої тривоги, зберігся в авторських архівах...



Нагадаємо, що загинув Леонід Биков не від проблем зі здоров'ям, і не від горілки і від застуд, а при трагічному збігу обставини - в автоаварії біля Києва. Обгін та зіткнення із зустрічним автомобілем...

Під час похорону Леоніда Бикова, 13 квітня 1976 року, на ділянці №33 Байкового цвинтаря, співали «Смуглянку»...

З останньою фразою його останнього листа, можна і треба сперечатися, адже Биков встиг зробити багато путнього!
Його творчість буде предметом і детального вивчення, і всебічного обговорення ще тривалий час. Принаймні поки існує кіно.



Як боляче писати та згадувати Другу світову на тлі війни з російськими окупантами. Війни, яка знову забирає життя...

Але, попри все, віримо - Україна переможе! Будемо жити!



А ще, саме 12 грудня в 2017 році Національний банк України випустив монету на честь Харківської області.