Автор: новина GX

25 серпня в історії Харкова: цікаві факти і особистості в житті міста (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 25.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

25 серпня 1903 року при Миколаївській лікарні збудовано лікарняну церкву на 500 осіб. До церкви прибудовано двоповерховий корпус-лікарня імені подружжя Гельферіх. Збудовані бараки для венеричних та інфекційних хворих. Будівництво відбувалося під наглядом міського архітектора Дашкевича.

25 (12) серпня 1907 року народився Максим Красношапка — вчений у галузі електротехніки, доктор технічних наук (1954), професор (1957), заслужений діяч науки і техніки України (1964).

1936 року закінчив Харківський електротехнічний інститут. Викладав в інституті до війни. Учасник Другої світової війни. Мав нагороди.

Потім працював у Києві, Ризі та інших містах країни та за кордоном. Був найбільшим фахівцем у галузі авіаційного електрообладнання. Здійснював дослідження електромашин в автономних системах генерування змінного струму постійної частоти. Був відзначений преміямі.

Син – Дмитро Максимович Красношапка – також відомий фахівець у галузі електротехніки народився у Харкові.

Помер Максим Красношапка 12 травня 1993 року в Києві.

25 серпня 2016 року став першим днем роботи 30-ї станції харківського метрополітену «Перемога». Церемонію відкриття станції провели напередодні – 19 серпня.

В мирні часи за добу станція обслуговувала до 50 тисяч пасажирів.

Підготовчі роботи зі спорудження станції розпочалися 1984 року, разом із початком робіт з будівництва всіх станцій Олексіївської лінії. За планом 1984 року ділянка лінії від станції «Наукова» (зараз) до станції «Перемога» передбачалося здати однією чергою 1993 року (за планом 1989 року — 1995 року).
Згодом здачу станції було перенесено до третьої черги.
До 1993 року був наполовину готовий тунель між станціями «Олексіївська» (зараз) та «Перемога». За програмою харківської обласної ради, будівництво станції мали закінчити у 2009 році, але через брак фінансування дату багато разів переносили: на 2012-й ,потім на 2014 рік, але відкриття відсунулося ще на два роки…

Наразі станція «Перемоги» сама очикувана для усієї України!

25 серпня 2021 року у Харкові після реконструкції відкрили Зоологічний міст. Він встановлений над Клочківським узвозом та веде мандрівників до входу до оновленого зоопарку.

Нагадаємо, Зоологічний міст, відомий також у Харкові як Міст закоханих, демонтували 22 травня 2021 року. Він був побудований у 1952 році під час відновлення міста після Другої світової війни. Міст поєднував дві частини Нагірного району: територію біля Харківського національного університету імені В.М. Каразіна та Харківського зоопарку із Задержпром’ям.

25 серпня 2021 року на Паралімпійських іграх у Токіо харківці поклали у скарбничку збірної України три медалі.
Так, срібло виборола харків’янка Олена Федота. У змаганнях на шаблі спортсменка виграла у семи суперниць та вийшла у фінал. Однак у вирішальній битві її оминула спортсменка з Китаю Шумей Тан.

Також срібло на дистанції 50 метрів вільним стилем у категорії S10 зміг видобути харківський плавець Максим Крипак.

Зазначимо, Максим Крипак на Паралімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро завоював 5 золотих та 3 срібні медалі на різних дистанціях.

Раніше, 38-річна харківська фехтувальниця Євгенія Бреус стала бронзовою призеркою змагань фехтувальниць на візках класу А (які добре контролюють тіло та рухи тулуба) і принесла українській збірній першу медаль.
Загалом у перший день змагань збірна України здобула на Паралімпіаді 8 медалей: 1 золота (плавання), 5 срібних (2 – фехтування, 3 – плавання) та 2 бронзових (фехтування та плавання).

Харків за роки незалежності України: нам є чим пишатися (фото, відео)

Опублікував(ла) новина GX , 24.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цього річ, 24 серпня 2025 року, вже 34 рік поспіль українці відзначають найголовніше свято нашої країни – День незалежності України!
Саме цього дня в 1991 році було ухвалено Верховною Радою України Постанови та Акт проголошення незалежності України.
У спеціальній постанові зазначалося: «Зважаючи на волю українського народу та його довічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».
Саме цього дня Україні повернула свою велич, яку виборював наш народ у минулому, яку ми отримали і відстоюємо наразі.

За понад три десятиліття деякі частини міста значно змінилися. Перегортаючи набори старих листівок, вже непросто впізнавати площі, парки та сквери. Свого часу, до 30-річчя незламності і незалежності нашої країни, новинний портал GХ зібраd колекцію найбільш знакових досягнень харківців за роки незалежності.

Олексіївська лінія метрополітену

У 1995 році в Харкові відкрили третю лінію метрополітену, вкрай важливу для міста, яка адикально змінила транспортну карту. Щоправда, відкривалася вона у скороченому вигляді – 5 станцій.
Останню наразі станцію Харківського метрополітену, ювілейну 30-ту з символічною наразі назвою “Перемога”, відкрили напередодні святкування дня міста у 2016 році.
На черзі було спорудження ще двох станцій.

Євро-2012

Харків досяг права проводити одне з найбільших спортивних змагань на планеті – чемпіонату Європи з футболу. Цей турнір поступається за значенням лише олімпійським іграм та чемпіонату світу з футболу. Харків спочатку отримав статус резервного міста, але у конкурентній боротьбі завоював право на проведення матчів Євро-2012. На стадіоні «Металіст» пройшли три поєдинки групового етапу за участю збірних Нідерландів, Данії, Німеччини та Португалії.

Центральний парк Харкова

У 2012 році було завершено реконструкцію Центрального парку міста, який із «парку радянського періоду» було перетворено на сучасну європейську зону відпочинку. Сьогодні це найкращий парк культури та відпочинку на території країни.

На жаль, з початку війни рашисти неодноразово завдавали ударів по Центральному парку міста – атракціони та алеї парку зазнавали ушкоджень, були й поранені робітники (про що свідчать фото з новин ЗМІ тих жахливих днів).

Паркові скульптури з перших днів повномасштабної війни з рф стали мовчазними свідками обстрілів нашого прекрасного міста.

Але, попри все, парк залишається гордістю і прикрасою міста.

Реконструкція площі Конституції

У 2012 році на одній із головних площ Харкова до Дня міста та Дня незалежності було встановлено пам’ятник Незалежності України у вигляді жіночої постаті давньогрецької богині перемоги Ніки, яка спирається на земну кулю.

Монумент є постаментом із облицюванням із гранітних плит сірого кольору, на якому розміщено фігуру богині та куля виконані з бронзи. Автори монумента – харківські скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.

На жаль, зараз Ніка, як і багато інших пам’ятників Харкова, захована під мішками з піском від ворожих обстрілів.

До речі, в 2025 році до святкових дат її одягули в “Прапор Надії”, який символізує віру українців у повернення близьких із полону рф!

Площа Свободи

2020 року в місті з’явився ще один об’єкт, який претендує на те, щоб стати символом міста – найбільший у країні «сухий» фонтан.

Площа поверхні «водного дзеркала» становить 274 кв.м.
Струмінь фонтану б’є на різну висоту: від 2,2 до 5 5 м.
Уся структура водної споруди складається із семи технологічних кілець, у каналах яких встановлено розподільні сопла та світлодіодні лампи. У центрі встановлено 8 гейзерів для подачі піни. По колу розміщено кілька рівнів. На кожному змонтовано спецустановки, які подають воду в різних режимах: вертикально, з нахилом у напрямку до центру та простими струменями. Всі кола та водні ефекти підсвічуються світлодіодами.
Управляє фонтаном завтоматична панель. Працює і систему оборотного водопостачання, яка забезпечує рециркуляцію води та її очищення.

З появою фонтану кругла частина площі набула цілком логічного конструктивного оформлення.

Дарує радість харківцям фонтан і під час війни, рятучи малечу від жари, хоча і він зазнав ударів ворога цьогоріч взимку.

Сад Шевченка

Ще кілька років тому Сад Шевченка мав зовсім інший вигляд… Сьогодні Сад – це чудові фонтани, впорядковані алеї та оригінальні пам’ятники видатним харківцям – Клавдії Шульженко, Лесю Курбасу, Володимиру Вернадському, Леоніду Бикову, Іллі Рєпіну та іншим.

А ще він постійно дивує святковими прикрасам, як ось і цього річ (більше фото в альбомі на фейсбук сторінці GX).

Реконструкція зоопарку

Про Харківський зоопарк останнім часом написано тисячі статей та нотаток як презентаційних, так і критичних. Спробуємо сформулювати мету одного з найдорожчих інфраструктурних проектів у місті часів незалежності: формування принципово нової філософії спілкування людини та тварини. Ну і звичайно, Харківський зоопарк став найкращим у країні та одним із найкращих у Європі.

Приємно згадати, що напередодні війни дарунком харківцям стало відкриття оновленого зоопарку, який під час війни став притулком для звірів з інших екопарків. І головне щодня дарує радість людям.

Харківські хмарочоси

Харків – місто не дуже висотне. До середини минулого століття найвищою спорудою була дзвіниця Успенського собору – 89,5 метра.

Потім рейтинг висоток очолив Держпром – 108 метрів. Але об’єктивно його навряд чи справедливо вважати найвищим будинком. Його висота 63 метри, ще 45 метрів додані за рахунок телевізійної вежі.

Будівлі понад сотню метрів з’явилися лише у 2011 році на проспекті Науки (сучасна назва) – 27-поверхові житлові комплекси «Монте-Плаза». Щоправда, подальший розвиток 100-метрових будівель поки що не пішов. Але все можливо після перемоги…

Палац спорту «Локомотив»

2004 року і теж до Дня міста було відкрито один із найкращих палаців спорту в Україні – «Локомотив» імені Кірпи. Споруда призначена для проведення змагань з волейболу, баскетболу, гандболу, інших видів спорту та культурно-масових заходів.

Довідка: палац спорту «Локомотив» – 3-поверхова будівля загальною площею споруди понад 7 тис. кв. метрів; вміщує 2190 глядачів (але офіційною датою відкриття вказується 23 серпня 2004-го – саме День міста). Це жахливо і дуже сумно, 2 вересня 2022 року російські окупанти ракетними ударами зруйнували деякі приміщення палацу спорту Локомотив…

Чотири нагороди Ради Європи

Харків став першим містом на території української держави, яке отримало повний комплект нагород Ради Європи: Диплом, Почесний Прапор, Таблицю Європи та Приз Європи.

У квітні 2003 року було присуджено Диплом Європи за видатний внесок у поширення ідеї європейської єдності та розбудову європейської спільноти.

Через рік, у квітні 2004 року, Харкову було присуджено Почесний Прапор Ради Європи.

У серпні 2008 року на майдані Конституції відбулася церемонія вручення Почесної Таблиці Європи.

У квітні 2010 року на засіданні Ради Європи Харкову одноголосно було присуджено найвищу європейську нагороду – Приз Європи.

«Харківський бузок» («Харьковская сирень»)

З 2009 по 2013 роки у Харкові проводився унікальний кінофестиваль «Харківський бузок». Назву він отримав від назви книги знаменитої французької кіноактриси Мілен Демонжо. Мати актриси Клавдія Трубнікова народилася у Харкові. На фестивалях у Харкові побували легендарні зірки французького та світового кінематографу Мілен Демонжо, П’єр Рішар, Жан-Поль Бельмондо, Ален Делон.

Індустріальна столиця

Незважаючи на низку економічних криз, Харкову вдалося зберегти значну частину промислового технічного потенціалу. Харківський «Турбоатом» залишається одним із світових лідерів турбінобудування. Завод імені Малишева розвинув традиції побудови нових типів бойових машин. У 1999 році було розроблено та випущено демонстраційний зразок танка «Ятаган», що відповідав стандартам НАТО. У 2008 році було створено танк «Оплот».

На жаль, під час війни багато важливих індустріальних підприємств міста зазнали ударів рашистів…

Але, і це головне, попри жахи війни Харків відновлюється, працює, творить, мріє та наближає кращі часи!

Ще трохи спогадів у пості журналістки GX…

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела, GX, Наталія Бойченко

24 серпня в історії Харкова: цікафі факти і особистості з минулого і сьогодення (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 24.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

24 серпня 1933 року в місті Лохвиці Полтавської області народився Анатолій Завалішин — організатор випробувань та запусків ракетно-космічної техніки, заступник начальника космодрому Байконур, президент Федерації космонавтики України, ініціатор підготовки та співавтор Першої Національної космічної програми України.

У 1957 році Анатолій Завалішин закінчив Харківське вище авіаційне інженерне училище ВПС.

Після закінчення училища працював на Байконурі.

Учасник запусків у космос понад 300 космічних апаратів — перших штучних супутників Землі, перших космічних кораблів, орбітальних та міжпланетних станцій, супутників зв’язку та телемовлення та спеціального призначення, космічного літака «Буран».

Після звільнення переїхав до Києва, де продовжував працювати. Написав понад 10 книг з історії космонавтики.

Коли Україна стала незалежною, очолив управління у Національному космічному агентстві. Десять років очолював Федерацію космонавтики.

В останні роки життя Анатолій Павлович важко хворів.

Помер 2 травня 2011 року, похований в Києві на Байковому кладовищі.

24 серпня 2004 року харків’янин Валерій Гончаров став олімпійським чемпіоном із гімнастики в Афінах. Він посів перше місце у вправах на паралельних брусах. Раніше, 2000 року, він виграв срібну медаль на олімпіаді в Сіднеї.

Золоту медаль Олімпіади 2004 року в Афінах присвятив своєму партнеру по збірній Олександру Берешу, якій планував поїхати на олімпіаду, але незадовго до неї, 29 лютого 2004 року загинув у ДТП.

Трохи фактів про видатного українського гімнаста, олімпійського чемпіона, заслуженого майстра спорту, багаторазового призера чемпіонатів світу та Європи.

Валерій Володимирович Гончаров народився 19 вересня 1977 року у Харкові. Спортом займатися почав з 6 років. Закінчив Харківський державний інститут фізичної культури та Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого.

Єдиний український гімнаст, який виборов тричі поспіль нагороди Фіналу Кубка світу — золоту у вправах на поперечині (2004) та бронзові у вправах на брусах (2006, 2008).

Одружений з гімнасткою української збірної Іриною Яроцькою.

Має державні нагороди: Орден «За заслуги» II ст. (18 вересня 2004) — за досягнення значних спортивних результатів на XXVIII літніх Олімпійських іграх в Афінах, піднесення міжнародного авторитету України та Орден «За заслуги» III ст. (6 жовтня 2000) — за досягнення вагомих спортивних результатів на XXVII літніх Олімпійських іграх в Сіднеї.

24 серпня 2004 року у Харкові освятили храм Вірменської Апостольської церкви Сурб Арутюн. Храм було закладено за чотири роки до того. Його будували на благодійні внески.

Освячувати церкву Сурб Арутюн приїхав Католикос усіх вірмен, глава Вірменської апостольської церкви Гарегін Другий.

24 серпня 2010 року у Харкові встановили рекорд. У саду Шевченка презентували фату завдовжки 113,4 метра. Її створили спеціально для весільного ярмарку. Цей головний убір нареченої став найбільшим в Україні.

Щоб розгорнути фату на всю довжину, знадобилося 50 людей.

23 серпня 2023 року в День міста Харкова левиця Веста з Харківського зоопарку подарувала життя маленьким левенятам.

“Це подія, яка символізує силу, стійкість та продовження життя навіть у найскладніші часи”, – наголосив міський голова Ігор Терехов.

Факти про український прапор: на найбільшому вулкані, найвищому флагштоку, Донецькому аеропорті та рюкзаку вбитого футболіста (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 23.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Серце кожного українця завмирає при підйомі національного прапора. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Вже сотні років синьо-блакитні та жовто-золоті кольори супроводжують українців у періоди труднощів, в епохи розквіту національної ідеї та під час боротьби за незалежність.

На картині “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1891 р.) над головами козаків Ілля Рєпін приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Консультантом художника, під час написання цієї картини, був знаний історик українського козацтва Дмитро Яворницький.

Перший прапор

Перші згадки об’єднання синього і жовтого кольору на офіційній символіці датовані 1256 роком — це був герб Львова із зображенням жовтого лева на блакитному тлі, який місту подарував князь Данило Галицький. Також золотий і синій кольори використовували на гербі Галицько-Волинського князівства.

Прапор з жовтою смугою вгорі

Офіційно синьо-жовту атрибутику почали використовувати у 1848 році, від початку українського національного відродження в Галичині та Буковині. Тоді головна Руська рада оголосила своїм гербом лева на блакитному тлі й синьо-жовтий прапор. Цей самий прапор, тільки з жовтою смугою вгорі, був державним стягом УНР.

Під синьо-жовтим прапором билася українська молодь та студентство на станції Крути, 1917-1918 рр.

Один стяг

Під синьо-жовтим відбулися три проголошення Української державності: 1917, 1941 та 1990 року.

Догори дриґом?

Існує міф, що прапор має бути не синьо-жовтим, а жовто-блакитним, і те, що його перевернули, — є головною причиною нещасть, які випадають на долю України.
Раніше можна було зустріти обидва варіанти використання кольорів, а після повалення Гетьманату в грудні 1918 уряд УНР затвердив теперішню послідовність смуг.

Пшениця чи Бог?

За однією версією, синій на прапорі символізує небо, а жовтий — колосся пшениці. За іншою, це символи двох головних стихій природи: води та вогню. З релігійного погляду, жовтий уособлює Творця, а блакитний — усе земне.

ХХ століття

Вперше після Лютневої революції 1917 року синьо-жовті прапори з’явилися в Києві, Одесі та Харкові. 17 березня того ж року було проголошено організацію Центральної ради. Відтоді у Києві публічно та на офіційному рівні з’являються символи української державності.

Після розпаду СРСР 18 вересня 1991 року, президія Верховної ради затвердила за синьо-жовтим поєднанням кольорів статус офіційного прапора країни.

16-річного Степана Чубенка, воротаря футбольного клубу «Авангард» (Краматорськ), розстріляли проросійські бойовики в Донецьку 28 червня 2014 року за те, що в нього на рюкзаку була жовто-блакитна стрічка. Він був спортсменом, патріотом, єдиним сином своєї матері.

Два роки у в’язниці

За радянських часів зберігання синьо-жовтого полотнища вважалося злочином, за який могли ув’язнити на два роки. Поява українського прапора у громадських місцях розцінювалась як надзвичайна подія.

Прапори-гіганти

• У 2014 році найбільший прапор розгорнули в Артемівську (з 2016 року місто перейменували в Бахмут) — 300-кілограмовий біколор площею 2400 м².
• Найдовший сягає 9,5 км і знаходиться на Тернопільщині.
• На центральній площі Житомира можна побачити найбільший прапор на фасаді будівлі.
• Дніпровський прапор у 2018 році встановив два рекорди: як найбільший прапор над містом і як прапор з найвищим флагштоком (його висота 72 метри).
• Державний Прапор розміром 22,5 м на 15 м підняли у 2021 році до 30-річчя Незалежності України на найвищий в Україні та Європі флагшток висотою 101 м, що встановлений на набережній річки Лопань у центральній частині Харкова. Право підняття Прапору України було надано Миколі Котляру, батькові загиблого Героя Небесної Сотні Євгена Котляра, та командиру групи курсантів факультету зенітно-ракетних військ Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, учаснику бойових дій на сході України, старшому сержанту Костянтину Вурсті.
• Ще один рекорд: у 2016 році українські альпіністи встановили синьо-жовтий прапор на висоті 6872 метри на вершині Охос-дель-Саладо в Андах, найвищого вулкана у світі.
23 серпня 2021 року в Харкові урочисто відкрили найвищий флагшток у Європі.
Він встановлений у сквері, розташованому біля перехрестя Соборного узвозу та вулиці Полтавський Шлях.
Церемонія відкриття відбулася 23 серпня у День Державного прапора України.
Висота флагштока становить 102 м. Розмір прапора – 22,5 х 15 метрів. Поряд з державним прапором пізніше встановили стелу Героїв України з піксельним монітором.

Футбол, прапор, гопак

27 липня 1976 року, під час футбольного матчу в Монреалі між збірними НДР і СРСР на поле у вишиванці та з прапором України в руках вибіг уболівальник Данило Мигаль та станцював гопак. Акція тривала 15 секунд, після чого втрутилась поліція. На самому стадіоні 150 українців вивісили плакат із написом «Свобода Україні!». Мигаль пояснив, що хотів своїм вчинком підтримати українських футболістів.

Стяг «кіборгів»

Під час захисту Донецького аеропорту «кіборги», попри постійні обстріли, знов і знов вивішували прапор над будівлями. Синьо-жовтий весь цей час майорів над диспетчерською вежею, аж поки ворог її не знищив. Нині двічі на рік цей стяг з Донецького летовища підіймають над військовою частиною у Кропивницькому.
Український Прапор сьогодні — це справжній символ боротьби і незламності країни, національної єдності, честі та гідності. Синьо-жовтий колір нашого стяга уособлює сміливість, незалежність, демократичні цінності й найкращі чесноти, властиві мужньому українському народові. І це, звичайно, ж колір нашої перемоги, яку впевнено наближають наші Збройні сили України, усі працівники на фронті й в тилу, та наші міжнародні партнери. І вона неодмінно буде за Україною!

Прапор, піднятий у Харкові на найвищий в Україні та Європі флагшток висотою 101 м.

Джерело – Харківський історичний музей ім. В.Ф. Сумцова

Наразі, під час війни, Державний Прапор України став символом любові країни до кожного українця. Кожного, хто повертається з полону огортає любов країни у вигляді прапора.

Нагадаємо, 14 серпня 2025 року в Україну повернулися 84 людини.

А ще ми разом сумуємо, коли бачимо спущений прапор в День жалоби…

Фото та відео: Президент України, GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

16 серпня в історії Харкова: звільнили більшу частину міста (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 16.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

16 серпня 1943 року було вибито німців з району ХАІ. Пройшовши територію ХАІ, вони вийшли до району Гідропарку. Докладно про цей бій розповіли представники ВНЗ на офіційній сторінці закладу. Дотого ж було оприлюднено архівні фото того дня.

16 серпня 1943 року – знакова дата в історії ХАІ. Бійці 285 гвардійського полку 93 Харківської гвардійської дивізії під командуванням майора Григорія Рудика вибили гітлерівців з території Харківського авіаційного інституту (а також прилеглих районів – селище Жуковського, Шишківка, Журавлівка).

Відомий оператор Орлянкин зафіксував цей момент на камеру – зараз це вулиця Вадима Манька (Чкалова), позаду – руїни гуртожитку №1 та Головного корпусу.

В цей же день (16.08.1943) командир полку загине в бою на Журавлівських схилах (нижче Авіазаводу).

Полком командував 30-річний майор Григорій Рудик, який народився в селі Лелеківка (нині Кропивницької міської територіальної громади). У центральному архіві міністерства оборони зберігалося представлення його командуванням до звання Героя. Проте через невстановлені причини нагороду не було надано.

Образ Рудика використав Олександр Довженко у кінокартині про битву за Україну.

На честь Рудика свого часу було названо одну з вулиць у Харкова, його ім’я присвоєно одній зі шкіл.

На жаль, Національний аерокосмічний університет «ХАІ» під час російсько-української війни постійно потерпав від обстрілів (в період лютий-вересень 2022, коли російські війська були неподалік від міста, обстріли були з артилерії та РСЗВ): постраждав кожен корпус, гуртожитки, складські та господарські приміщення.

Останній удар по ВНЗ відбувся вже у липні 2025 року.

13 серпня в історії Харкова: цікаві особистості та факти в житті міста (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 13.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

13 серпня 1898 року в селі Карань (нині у складі міста Переяслав, Київської області) народився Володимир Заболотний – видатний український архітектор.

Заболотний є співавтором однієї з найвідоміших будівель у Харкові – Будинку Кооперації, збудованого у 1930-х.

Нині – Північний корпус Харківського національного університету імені Каразіна. (На жаль, під час війни будівля зазнала руйнувань від ударів ращистів).

Творча діяльність Заболотного відзначена орденами та медалями.
1957 року він очолив відділ історії українського мистецтва при президії Академію архітектури і будівництва України. Так розпочався останній період його діяльності. Відділ визначив своїм завданням узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва. Очолюваний В. Заболотним великий колектив українських мистецтвознавців розпочав роботу над «Програмою з історії українського мистецтва», що окремими розділами охоплювала всі його види.
3 липня 1962 року Володимир Заболотний помер в Києві. Володимира Гнатовича поховано на Байковому кладовищі столиці.
Праця його життя – шеститомник «Історії українського мистецтва» (з ілюстраціями) було високо оцінено культурно-мистецькою громадськістю, а український уряд 1971 року нагородив Володимира Заболотного (посмертно) та інших найактивніших авторів Державною премією ім. Т. Шевченка.

На будинку в Києві, де в 1945—1962 роках жив архітектор, розміщена меморіальна дошка.

На його могилі 1965 року споруджено монументальний пам’ятник, скульптори Ф. А. Коцюбинський, Ксанфій Кузнецов.

У Переяславі-Хмельницькому, в колишньому будинку його батька, створено Меморіальний музей архітектора В. Г. Заболотного.
Іменем архітектора названа Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека в Києві.

13 серпня 1907 року у селі Яганівка (нині Липоводолинський район, Сумська область) народився Антон Король – відомий український театральний актор.
Навчався у Київському театральному інституті.
1935–1940 – актор Київського ТЮГу.
Був репресований 1940 року, потім реабілітований в 1957 році.
У 1960-1967 роках – актор Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.

Актор широкого творчого діапазону, який володів могутнім талантом за силою вияву внутрішнього світу героя і зовнішнього малюнку образу.
В його творчій скарбничці: Богдан, Кобза, Сом («Богдан Хмельницький», Городничий («Ревізор» М. Гоголя), Виборний («Наталка Полтавка» І. Котляревського) та багато інших ролей.
Окрім ролей у театрі знявся у к/ф «Кров людська — не водиця» (1960, режисера М. Макаренко, Київ. кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка).
Помер 11 серпня 1970 року в місті Бердянськ (Запорізська область).

13 серпня 1943 року було звільнено Рогань, яка того часу знаходилася за межею міста.
Того ж дня звільнено й селище ХТЗ й станція Лосєве.

Харків був звільнений менш як за два тижні – 23 серпня.

Наразі захисники України пишуть нову історію оборони міста й ще раз, й ше раз доводять Харків – це Україна! Зокрема, українські воїни восени 2022 року здивували увесь світ – на Харківщині ЗСУ вдалося вийти на держкордон та відігнати російських окупантів з понад 30 захоплених населених пунктів області. 10 вересня сталася подія, яку газета «Вашингтон пост» назвала «приголомшливою поразкою», тоді як російський військовий коментатор описав наступ як «катастрофу» і «найбільшу військову поразку москви з 1943 року». Інститут вивчення війни оцінив, що українські сили звільнили приблизно 2500 км2 під час Харківського прориву.
Ця новина облетіла усі світові ЗМІ… Успішне планування та реалізацію контрнаступу порівнюють як одну з найкращих військових операцій в історії воєн. Остання подібна була проведена більш ніж 50 років потому у Війні Судного дня між Ізраїлем і Єгиптом.
BBC з посиланням на військового експерта стверджує, що український контрнаступ є першим випадком, коли російська федерація втратила цілі підрозділи з часів Другої світової війни. У відомстві також зазначили, що успіх української армії в рамках міжнародних переговорів про військову підтримку є вирішальним свідченням того, що Україна здатна повернути окуповані території.

В два етапи з 6 вересня по 2 жовтня Україна визволила з-під окупації Липці, Ізюм, Балаклію, Шевченкове, Куп’янськ, Вовчанськ, Борову, Ківшарівку, Куп’янськ-Вузловий, Лиман, Святогірськ…
Загалом було звільнено понад 8500 кв. км української землі – визволено близько 500 населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях. Врятовано понад 150000 мирних мешканців.

Віримо Богові та ЗСУ! Звільнилися від фашистів, виженемо й рашистів!

Методи лікування геморою в «ОН Клінік» у Харкові

Опублікував(ла) новина GX , 04.08.2025. Опубліковано в Здоров'я, Новини компаній.

Геморой — це захворювання, що характеризується патологічним розширенням та запаленням гемороїдальних вен, розташованих в області ануса та нижньої частини прямої кишки. Лікування геморою залежить від стадії патологічного процесу та наявності ускладнень (ущемлення, тромбозу, анемії) й може включати консервативні або малоінвазивні методи (вапоризацію, лігування, доплерівську дезартерізацію).

Які причини розвитку геморою

Причиною патологічного розширення та запалення гемороїдальних вен є підвищений тиск у нижній частині прямої кишки. Причини геморою можуть включати:

напруження під час дефекації;
тривале сидіння, особливо на унітазі;
хронічна діарея або закреп;
дотримання дієти з низьким вмістом клітковини;
регулярне піднімання важких предметів.

Ризик розширення та випадіння вен у ділянці прямої кишки та ануса вищий у людей із зайвою вагою, а також у вагітних жінок. Імовірність патологічного процесу також збільшується з віком, що пов’язано зі зниженням вироблення колагену та еластину — білків, відповідальних за пружність і еластичність тканин.

Консервативні методи лікування геморою в «ОН Клінік Харків»

Терапевтичне лікування геморою спрямоване на полегшення симптомів, нормалізацію випорожнення та функцій кишківника, а також запобігання ускладненням. Консервативні методи лікування геморою в «ОН Клінік Харків» можуть включати:

пероральні або місцеві симптоматичні та медикаментозні препарати (протектори, проносні засоби, антисептики, протизапальні та знеболювальні препарати);
корекцію дієти (збільшення споживання клітковини до 25-35 грамів на день, виключення гострої та жирної їжі, споживання достатньої кількості рідини);
зміну способу життя (збільшення фізичної активності, відмова від піднімання важких предметів, уникання тривалого сидіння).

Безопераційне лікування геморою також може включати сидячі теплі ванни глибиною 8-10 см по 15-20 хвилин тричі на день. Консервативне лікування ефективне при 1-2 ступенях захворювання, а також під час загострень запалення та необхідності підготовки до втручань.

Малоінвазивні методи лікування гемороїдальних вузлів у «ОН Клінік Харків»

Лікувати геморой малоінвазивними методами проктолог може на третій-четвертій стадії захворювання або при неефективності консервативної терапії. Малоінвазивні методи лікування геморою в «ОН Клінік Харків» включають:

вапоризацію (припікання). Лазерне лікування геморою у Харкові проводиться за допомогою лазерних променів, які виробляють тепло, що дозволяє нагріти, випарувати та припекти патологічні тканини;
лігування латексними кільцями. Лікування геморою латексними кільцями передбачає використання гумок, які перекривають кровопостачання гемороїдального вузла, що призводить до його відмирання та відпадання;
доплерівську дезартерізацію саморозсмоктувальними нитками (HAL-RAR) із підтяжкою слизової анального каналу. Перев’язка артерій, що живлять вени заднього проходу та прямої кишки, дозволяє усунути гемороїдальні вузли шляхом припинення кровопостачання для подальшого відмирання патологічних тканин.

Проктолог медичного центру «ОН Клінік Харків» допоможе обрати ефективний метод лікування геморою, виходячи зі стадії патологічного процесу та наявності ускладнень. Після операції лікар надасть рекомендації, які допоможуть запобігти рецидивам захворювання.

Реабілітація після лікування геморою: поради від проктологів «ОН Клінік Харків»

Залежно від методу лікування геморою реабілітаційний період може тривати близько двох тижнів. Для прискорення відновлення та мінімізації ризиків ускладнень (кровотечі, інфікування) проктолог медичного центру «ОН Клінік Харків» надасть рекомендації, яких потрібно дотримуватися до повного загоєння тканин.

Рекомендації щодо реабілітації після лікування геморою включають:

заходи для запобігання закрепам (збільшення споживання клітковини, використання туалетної підставки для полегшення дефекації, за потреби — застосування пероральних або місцевих проносних засобів);
уникання подразнення області навколо ануса (підмивання теплою водою, використання вологого туалетного паперу, носіння вільної білизни з натуральних матеріалів);
прийом призначених лікарем препаратів (протизапальних засобів, анальгетиків, антибіотиків).

При післяопераційних болях та набряках рекомендації щодо відновлення також можуть включати сон на боці або животі, прикладання льоду кілька разів на день. За призначенням лікаря на період відновлення може знадобитися відмова від прийому препаратів, що розріджують кров.

Харків у XXI столітті. 1 серпня – відкриття меморіальної дошки унікальній людині

Опублікував(ла) новина GX , 01.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

1 серпня 2011 року в Харкові встановили нову меморіальну дошку, присвячену унікальній людині – Ізраїлю Фісановичу, який отримав найвищі нагороди, як рідної країни, так й від уряду США.

Ізраїль Фісанович проживав у Харкові з 1922 до 1936 року, на вулиці Римарській, 23-А.

2010 року на будівлі з’явилася меморіальна дошка. Але в обласній організації Спілки ветеранів-підводників імені І.І. Фісановича вважали, що розмір дошки недостатній. Встановили нову – приблизно вдвічі більшу.

Про Фісановича (1914-1944) можна писати пригодницькі романи та знімати військові бойовики. У 1941 році він був призначений капітаном підводного човна М-172 (моряки називають його «Малюк»). За два роки під його командуванням екіпаж підводного човна знищив два великі бойові кораблі, 10 суден і один танкер противника — лише 13 одиниць. Усіх членів екіпажу було нагороджено, багато хто неодноразово.

Сам же Ізраїль Фісанович у серпні 1942 року отримав звання Героя Радянського Союзу, а в липні 1943-го вступив на посаду командира дивізіону підводних човнів. Також він став кавалером ордена «Морський хрест», найвищої військово-морської нагороди армії США.

Влітку 1944 року підводний човен В-1, на борту якого був Фісанович, вирушив до Великобританії (похід не був бойовим) і затонув. Причини загибелі тривалий час засекречено. Пізніше документи розсекретили – 27 липня 1944-го підводний човен помилково атакував і потопив літак британської берегової охорони.

У Харкові також є вулиця Фісановича, вона з’єднує вулицю Спортивну та Салтівське шосе.

1 серпня 2013 року в Харкові з’явився новий мурал. Картина на стіні одного з будинків присвячена Нобелівському лауреату з фізики Леву Ландау.

Портрет вченого прикрасив будинок на вулиці Миру, 20, на ХТЗ.

Цей малюнок став третім у серії робіт «Гордість Харкова», присвячених відомим харківцям. Раніше графітчики намалювали портрет відомої льотчиці, харків’янки Валентини Гризодубової та портрет співачки та актриси Клавдії Шульженко. Обидва ці портрети з’явилися на проспекті Героїв Харкова (сучасна назва).

1 серпня в історії Харкова та Харківщини: яскраві особистості в житті міста та області (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 01.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

1 серпня — День пам’яті Івана Сірка (1605–1680), українського військового ватажка, кошового отамана, народного героя Слобожанщини, який служив у місті Мерефі Харківського району. Його ім’я оповите багатьма легендами, натомість він є знаною історичною постаттю, яка мала чималі заслуги перед українським народом.

Іван Сірко єдиний серед українських гетьманів та отаманів, хто здобув перемоги у всіх своїх 65 битвах і 179 військових сутичках переважно з військом Османської Порти та Кримського ханства. Турки з острахом називали його «Урус-шайтан». Його прирівнювали до Чінгісхана або Тамерлана. Українські літописці вважали його сильним і великим ватагом, славним кошовим отаманом. Польський король Ян ІІІ Собельський назвав легендарного отамана «славним воїном, який у ратній справі великий мастак». Турецький султан наказував підданим молитися за загибель козацького ватага. На нього не раз чинили замахи, та все невдало.

Військо Запорозьке Низове 12 разів обирало його своїм отаманом. Козаки шанували Івана Дмитровича як батька і любили як брата. Його звитягою, мудрістю і любов’ю до рідного краю захоплювалися і соратники, й вороги.

Іван Дмитрович Сірко народився між 1605 і 1610 роками. За однією з версій походив зі шляхетської родини, яка мешкала в селі Мурефі на Вінничині. За іншою, викладеною відомим українським істориком Дмитром Яворницьким, «він був із козацької слободи Мерефи Слобідської України, нинішньої Харківської губернії, за 24 версти від Харкова». За легендою Іван з’явився на світ із повним ротом зубів. І тільки–но повитуха піднесла його до столу, відразу ухопив пиріг з начинкою і з’їв його. «Добрий буде козак, — сказав на те батько. — Ворогів зубами гризтиме!»

Коли Іванові виповнилося 12 років, до села якось увійшли запорожці. Вони розповіли хлопцеві про Хортицю, Січ і про те, що кожен спроможний тримати шаблю, може стати козаком, аби лише пройшов визначені випробування та обов’язковий вишкіл. Коли розказали про характерників, малий усвідомив, що й сам володіє такою надлюдською силою, тож має неодмінно рушати на Хортицю.

Його справді не брали ні куля, ні шабля. «Виводив з того світу», зцілював тяжко поранених побратимів, яких, здавалося, врятувати вже неможливо. Миттєво переносився з одного краю степу до іншого. Водночас опинявся у різних місцях під час бою. І навіть по смерті отаман Сірко перемагав супротивників. Свою правицю він заповів козакам, аби брали її в походи, й ті виконали його заповіт, виставляючи отаманову руку перед ворогами зі словами: «Сіркові душа і рука з нами!» Про духовну присутність на полі бою, невидиму, але відчутну допомогу Івана Сірка в скрутний час згадують і учасники нинішньої російсько–української війни.

Уперше ім’я Івана Сірка наводиться в документах за 1653 р. У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві у фонді «Чугуївська приказна ізба» зберігається масив матеріалів, що стосується життя і діяльності Івана Сірка на Харківщині. Восени 1662 р. його вперше було обрано кошовим отаманом. Наприкінці 1650–х та у 1660–ті роки він здійснив близько ста великих і малих походів козаків у Крим і ногайські улуси, зокрема під Перекоп, на татарські фортеці в пониззях Дніпра, на Очаків, Аккерман, Бендери, на буджацьких татар, Чорний і Кучманський шляхи. Кошовий отаман Іван Сірко був правдивим незалежником: виступав проти гетьманів, коли вважав, що вони «не за Україну». А після польсько–московської війни 1654–1667р.р. зайняв непримиренну антимосковську позицію.

У слободі Мерефі мав Іван Сірко будинки, млин і іншу маєтність. Там проживали його дружина, сини, доньки, зяті, брат. У 1660–х рр. він заснував поблизу хутір Сірківку. Якийсь час був харківським полковником. Брав участь у повстанні 1668 р. на Лівобережжі під проводом гетьмана І. Брюховецького. Переміг московське військо під Охтиркою та Полтавою. Коли Брюховецького позбавили гетьманської влади, підтримав Петра Дорошенка, втім не надовго: 1669 р. вже знову був на Запорожжі.

Помер славетний отаман Іван Сірко 1680 р. на своїй пасіці в селі Грушівці. Його тіло доправили на Чортомлицьку Січ і поховали з великими почестями близько села Капулівки. У 1967 р. могилу перенесли до кургану Баба–могила.
У 2000 році для увічнення слави отамана Сірка був споруджений меморіальний комплекс, до якого на День пам’яті українці збираються до Капулівки, аби вшанувати пам’ять великого звитяжця.

Не забувають Івана Сірка на Слобожанщині. В Мерефі та Харкові споруджені пам’ятники Іванові Сіркові.
Зокрема, 18 серпня 2017 року в Харкові біля входу до станції метро «Історичний музей» встановили статую історичному діячеві висотою 5,1 метра (докладніше в новині GX).

Пам’ятник був відлитий із бронзи, облицювання постаменту із сірого граніту та повторює оформлення виходу зі станції метро. Біля отамана — гармата на дерев’яному лафеті.

У Харкові його ім’ям названі вулиця та провулок Слобідського району.
У місті Дергачі — 25 квітня 2024 р. перейменували колишній в’їзд 1 Травня.

Підготував Ігор Шуйський доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України

Фото і коментарі:

1. Іван Дмитрович Сірко (1605–1680).

2. Образ Івана Сірка на картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880–1891). Подія має документальну основу. Взимку 1657 р. турецький султан Магомед IV вирішив знищити Запорозьку Січ. У ніч проти Різдва 50 тисяч війська підійшли до Січі. Але раптом усе небо осяяв великий вогонь, при світлі якого турки опинились як на долоні. Майже всіх яничар і чимало війська козаки перебили, татари втекли. Після звитяги козаки на чолі з Сірком написали турецькому султанові листа легендарного змісту. Згодом за мотивами подій художник створив картину.

3. Погруддя Івана Сірка. Пам’ятник, відкритий у м. Мерефа Харківської області в 1993 р.

4. Дума кобзаря на могилі Івана Сірка. Ілюстрація художника О.М. Бузилова до книги Д.І. Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська Запорізьких низових козаків» (1991).

5. Меморіальний комплекс у с. Капулівка на Дніпропетровщині. Під бюстом напис: «Кошовому отаманові Війська Запорізького І.Д. Сірку. Помер в 1680 році».

(За матеріалом ІВЦ “Бузок”).

1 серпня 1900 року народився Олександр Копиленко (1900-1958) – український письменник.

Народився у сім’ї залізничника в Краснограді (зараз).
Навчався в учительській семінарії.
Воював за Українську народну республіку.

У 1920-1925 роках – навчався на біологічному факультеті Харківського інституту народної освіти (Харківський університет).

Об’їздив усю Україну, бував у Грузії.

Дебютував віршами у 1922 році, але швидко перейшов до прози. Літературну діяльність розпочав у лавах спілки селянських письменників України «Плуг», був членом літературної організації «Гарт», «Пролітфронт» і до самоліквідації перебував у «ВАПЛІТЕ».

У перші роки своєї творчості писав у руслі Хвильового, який дуже вплинув на першу плеяду молодих українських прозаїків.

З 1934 року жив у Києві у будинку письменників «Роліт».

Під час Другої Світової війни працював на радіостанції.

Протягом 1920-х років публікуються перші книги Копиленка «Кара-Круча», «Буйний хміль», «Іменем українського народу».

Помер у Києві та похований на Байковому цвинтарі.

Твори письменника перекладені багатьма іноземними мовами у Канаді, США, країнах Латинської Америки.

Школа у Краснограді, де навчався письменник, носить його ім’я.

1972 року про письменника знято фільм «Олександр Копиленко».

Ім’я Копиленка занесено до Енциклопедії світової літератури.

1 серпня 1918 року народився Яків Гегузін (1918-1987) – відомий український фізик, доктор фізико-математичних наук (1960), професор (1962), лауреат премії ім. Петра Соболевського АН України (1963).

Народився в Юзівці (Донецьк) у родині Євсея Ароновича Гегузіна та Тетяни Палант. 1941 року закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. У роки війни працював у авіаційній промисловості.

З 1950 року працював у Харківському університеті.

У 1964 році заснував кафедру фізики кристалів, яка стала ядром широко відомої Харківської школи кристалофізиків.

Яків Гегузін був видатним популяризатором науки. Він написав цілу серію науково-популярних книг: “Бульбашки”, “Крапля”, “Нариси про дифузію в кристалах”, “Живий кристал”, “Чому і як зникає порожнеча” та інші. Книги написані яскраво та захоплююче, вважаються класикою науково-популярної літератури.

В науковому доробку — 451 видання.

Помер 12 грудня 1987 року в Харкові. Похований на 3 міському кладовищі міста.

1 серпня 1949 року народився Леонід Вікторович Садовський – режисер театру «Майстерня 55», професора Харківського національного університету мистецтв ім. Котляревського. Людина, завдяки якій взагалі існує “Майстерня 55”. Він об’єднав багато людей закоханих у театр.
Він вірив в людей, вірив в театр та завдяки своїй професійній майстерності відкривав у студентах такі нові грані, про які вони самі не могли здогадуватися. Він виховував студентів як своїх дітей, тому дуже сильно любив їх та оберігав. Багато доль знайшли своє покликання, багато доль поєдналися через “Майстерню 55”.
І вони продовжують його справу із вдячністю за подаровані знання, за допомогу, за можливість бути частиною театральної родини, а головне – за його любов.
Без перебільшень, він був видатним митцем – легендарним педагогом та режисером, а ще прекрасною людиною – чудовим другом, колегою, батьком.

Леоніду Вікторовичу вдалося випустити кілька поколінь студентів – акторів та режисерів, поставити велику кількість вистав, відкрити навчальний театр «П‘ятий поверх» в ХНУМ імені І.П. Котляревського, створити власну майстерню –”Майстерню 55″, розробити свій власний метод, яким зараз все більше і більше починає цікавитись Європа, виростити сина, який продовжує справу свого батька. Та головне – прищепити усім, кого знав, любов до мистецтва, до живого актора на сцені, до сучасного психологічного театру та показати як це – творити мистецтво з любові та з любов‘ю, як створювати навколо себе магію, як це піклуватися один про одного та як це коли театр стає домом. Леоніду Вікторовичу вдалося дати всім учням надію. Надію, яка продовжує жити в них.

Але 16 листопада 2020-го, Леонід Садовський трагічно загинув. Він помер у лікарні після тяжкої травми, отриманої від вуличних грабіжників. Але пам’ять про нього житиме у віках “Поки не тьмяніє світло! Поки горить свічка!” Адже його учні творитимуть і нестимуть світло людям із пам’яттю про свого вчителя (докладніше в пості GX).

Фото та матеріал: ІВЦ “Бузок”, Наталія Бойченко, GX, Майстерня 55, відкриті джерела

Харків у XXI столітті. 30 липня – рекорд з масових стрибків із парашутом

Опублікував(ла) новина GX , 30.07.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

30 липня 2005 року в Харкові було встановлено рекорд із масових стрибків з парашутом.

На аеродромі в Коротичі відбулися щорічні змагання з парашутного спорту. З вертольота стрибнули разом 20 парашутистів. У небі вони зробили фігуру “зірка”.

Раніше один із харків’ян, Олег Шаповалов, який був у свій час головою Харківської обласної ради, брав участь у рекорді, який був занесений до «Книги рекордів Гінеса»: в Індонезії на землю в одне й те саме місце приземлялися 100 парашутистів.

До речі, нещодавно, 26 липня, любителі та професіонали парашутизму по всьому світу неофіційно відзначали День парашутиста.

В Україні історія парашутизму тісно пов’язана з появою аероклубів у 1931 році, в яких, окрім льотчиків, навчалися і парашутисти, без яких неможливо було налагодити парашутно-рятувальну службу.

За роки до війни 114 наших парашутистів встановили 469 світових рекордів.

А ще 30 липня в 1899 році харківська преса писала про те, що у місті відкрився музей товарознавства. Музей існував при Харківському комерційному училищі, яке розташовувалося на вулиці Григорія Сковороди (сучасна назва) у будівлі, де зараз функціонує Юридичний університет. Основу експозиції складала колекція мінеральної сировини, що видобувається в нашому краї.

Дата була обрана не випадково, а саме до Дня працівників торгівлі, який щорічно відзначають в останню неділю липня. Зокрема, в 2023 році свято співпало з цим цікавим історичним фактом (докладніше в новині GX).