1 серпня в історії Харкова та Харківщини: яскраві особистості в житті міста та області (фото)

(За матеріалом ІВЦ “Бузок”).

1 серпня 1900 року народився Олександр Копиленко (1900-1958) – український письменник.

Народився у сім’ї залізничника в Краснограді (зараз).
Навчався в учительській семінарії.
Воював за Українську народну республіку.

У 1920-1925 роках – навчався на біологічному факультеті Харківського інституту народної освіти (Харківський університет).

Об’їздив усю Україну, бував у Грузії.

Дебютував віршами у 1922 році, але швидко перейшов до прози. Літературну діяльність розпочав у лавах спілки селянських письменників України «Плуг», був членом літературної організації «Гарт», «Пролітфронт» і до самоліквідації перебував у «ВАПЛІТЕ».

У перші роки своєї творчості писав у руслі Хвильового, який дуже вплинув на першу плеяду молодих українських прозаїків.

З 1934 року жив у Києві у будинку письменників «Роліт».

Під час Другої Світової війни працював на радіостанції.

Протягом 1920-х років публікуються перші книги Копиленка «Кара-Круча», «Буйний хміль», «Іменем українського народу».

Помер у Києві та похований на Байковому цвинтарі.

Твори письменника перекладені багатьма іноземними мовами у Канаді, США, країнах Латинської Америки.

Школа у Краснограді, де навчався письменник, носить його ім’я.

1972 року про письменника знято фільм «Олександр Копиленко».

Ім’я Копиленка занесено до Енциклопедії світової літератури.

1 серпня 1918 року народився Яків Гегузін (1918-1987) – відомий український фізик, доктор фізико-математичних наук (1960), професор (1962), лауреат премії ім. Петра Соболевського АН України (1963).

Народився в Юзівці (Донецьк) у родині Євсея Ароновича Гегузіна та Тетяни Палант. 1941 року закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. У роки війни працював у авіаційній промисловості.

З 1950 року працював у Харківському університеті.

У 1964 році заснував кафедру фізики кристалів, яка стала ядром широко відомої Харківської школи кристалофізиків.

Яків Гегузін був видатним популяризатором науки. Він написав цілу серію науково-популярних книг: “Бульбашки”, “Крапля”, “Нариси про дифузію в кристалах”, “Живий кристал”, “Чому і як зникає порожнеча” та інші. Книги написані яскраво та захоплююче, вважаються класикою науково-популярної літератури.

В науковому доробку — 451 видання.

Помер  12 грудня 1987 року в Харкові. Похований на 3 міському кладовищі міста.

1 серпня 1949 року народився Леонід Вікторович Садовський – режисер театру «Майстерня 55», професора Харківського національного університету мистецтв ім. Котляревського. Людина, завдяки якій взагалі існує  “Майстерня 55”. Він об’єднав багато людей закоханих у театр.
Він вірив в людей, вірив в театр та завдяки своїй професійній майстерності відкривав у студентах такі нові грані, про які вони самі не могли здогадуватися. Він виховував студентів як своїх дітей, тому дуже сильно любив їх та оберігав. Багато доль знайшли своє покликання, багато доль поєдналися через “Майстерню 55”.
І вони продовжують його справу із вдячністю за подаровані знання, за допомогу, за можливість бути частиною театральної родини, а головне – за його любов.
Без перебільшень, він був видатним митцем – легендарним педагогом та режисером, а ще прекрасною людиною – чудовим другом, колегою, батьком.

Леоніду Вікторовичу вдалося випустити кілька поколінь студентів – акторів та режисерів, поставити велику кількість вистав, відкрити навчальний театр «П‘ятий поверх» в ХНУМ імені І.П. Котляревського, створити власну майстерню –”Майстерню 55″, розробити свій власний метод, яким зараз все більше і більше починає цікавитись Європа, виростити сина, який продовжує справу свого батька. Та головне – прищепити усім, кого знав, любов до мистецтва, до живого актора на сцені, до сучасного психологічного театру та показати як це – творити мистецтво з любові та з любов‘ю, як створювати навколо себе магію, як це піклуватися один про одного та як це коли театр стає домом. Леоніду Вікторовичу вдалося дати всім учням надію. Надію, яка продовжує жити в них.

Але  16 листопада 2020-го, Леонід Садовський трагічно загинув. Він помер у лікарні після тяжкої травми, отриманої від вуличних грабіжників. Але пам’ять про нього житиме у віках “Поки не тьмяніє світло! Поки горить свічка!” Адже його учні творитимуть і нестимуть світло людям із пам’яттю про свого вчителя (докладніше в пості GX).

Фото та матеріал: ІВЦ “Бузок”, Наталія Бойченко, GX, Майстерня 55, відкриті джерела